П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 жовтня 2018 р. м.ОдесаСправа № 815/896/18
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А. час і місце ухвалення: не зазначено, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача: Семенюк Г.В.
суддів: Потапчук В.О. , Шляхтицький О.І. ,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною ОСОБА_2 на Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу ГУ ДМС України в Одеській області № 120 від 24.06.2016 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області оформити документи для розгляду та вирішення питання про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року позов повернуто позивачеві.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви, судом першої інстанції не було проведено повний, всебічний, об'єктивний, ретельний розгляд справи, всіх обставин та доказів, які могли істотно вплинути на прийняття законного та правомірного рішення щодо нього, а також не враховано практику застосування норм Женевської Конвенції «Про біженців» 1951 р.
Головне управління ДМС України в Одеській області подало відзив на апеляційну скаргу, у якому виклало свою позиції стосовно поданого позову та зазначає, що позивачка зловживає наданими їй процесуальними правами, відноситься з неповагою до суду, жодного разу не з'являючись без поважних на те підстав. Просило суд розгляд справи провести за участю представника, але колегія суддів зазначає, що позиція відповідача викладена у відзиві на апеляційну скаргу, посилання на нові докази, які б необхідно було дослідити за його участі вказаний відзив не містить, а тому дане клопотання задоволенню не підлягає.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:
Ухвалою суду від 05.03.2018 року позовну заяву ОСОБА_2 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу ГУ ДМС України в Одеській області № 120 від 24.06.2016 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області оформити документи для розгляду та вирішення питання про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - було залишено без руху, а позивача повідомлено про необхідність у десятиденний строк з дня отримання ухвали від 05.03.2018 року усунути недоліки у позовній заяві та роз'яснено, що в разі не усунення недоліків позовна заява буде повернута позивачеві.
Підставами для залишення позовної заяви без руху були: позовна заява не містить ідентифікаційного коду відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, його офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти, а також не містить обґрунтування викладу обставин та підтвердження позовних вимог, не зазначено будь-яких доказів, які б підтвердили вказані обставини. Додано ксерокопії документів, які не засвідчені належним чином у встановленому законом порядку, не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналів письмових доказів. Не додано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом із доказами поважності причин пропуску.
Крім іншого, в ухвалі суду від 05.03.2018 року зазначено що недоліки повинні бути усунуті шляхом приведення позовної заяви у відповідність до вимог ст. 160, 161 КАС України, в тому числі, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду, зазначення та надання доказів поважності пропуску строків звернення.
Позивач копію ухвали суду від 05.03.2018 року отримав 31.05.2018 року.
17.04.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшла позовна заява на виконання ухвали від 05.03.2018 року, в якій зазначено ідентифікаційний код відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, його офіційну електронну адресу, та додано ксерокопії довідки про звернення за захистом в Україні № 008176 та повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою від 18 квітня 2018 року адміністративний позов повернуто позивачеві з підстав не виконання ухвали від 05 березня 2018 року.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвали суду від 05 березня 2018 року про залишення позову без руху, позивачем надано адміністративний позов в якому зазначено ідентифікаційний код відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, його офіційну електронну адресу, та додано ксерокопії довідки про звернення за захистом в Україні № 008176 та повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до приписів п.1, 2, 6 частини другої статті 173 КАС України завданням підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Тобто, суд першої інстанції з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі має повноваження запропонувати сторонам надати певні докази або зобов'язати відповідача надати такі.
Також, слід зазначити, що у правових висновках Європейського суду з прав людини у рішенні по справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, де вказано, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі "Golder v.the United Kingdom" від 21.02.1975 p.), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати закону мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями ( рішення "Guerin v. France" від 29.07.1998 p.) Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розрахувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час, такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення "Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28.10.1998 року).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" вказав, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осі
З огляду на зазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачами строку звернення до суду.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
З тексту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо витікає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд.
Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Також, судом першої інстанції при поверненні позову позивачеві, не враховано практику застосування Женевської Конвенції «Про біженців» 1951 р., яка узагальнена в Керівництві по процедурам і критеріям визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, щодо біженців), підготовленого УВКБ ООН, на застосування якої позивач наголошував у своєму позові.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позовна заява була неправомірно повернута з підстав, визначених відповідною ухвалою.
За змістом частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з винесенням нової ухвали про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті Ухвали від 18 квітня 2018 року було неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана Ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року по справі № 815/896/18, - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Семенюк Г.В.
Судді Потапчук В.О. Шляхтицький О.І.