10.2.4
Іменем України
31 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/587/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
07 березня 2018 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі відповідач або Біловодське ОУПФУ Луганської області ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Біловодському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області. З січня 2016 року відповідачем припинено виплату пенсії позивачу, у зв'язку з тим, що він являється переселенцем не зареєстрованим. Позивач просив суд визнати бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області в частині припинення нарахування і невиплати пенсії позивачу з 01 січня 2016 року протиправними, зобов'язати Біловодське об'єднане управлінні Пенсійного фонду України Луганської області нарахувати та виплатити пенсію з лютого 2016 року.
Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 28-29).
З вересня 2015 року позивача взято на облік до Біловодського ОУПФУ Луганської області. З 01.08.2014 по 01.01.2016 позивач отримував пенсію.
З посиланням на норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, постанов КМУ від 01.10.2014 № 509, від 08.06.2016 № 365, відповідач зазначив, що при інформаційному обміні з органами соціального захисту населення щодо отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб про скасування довідок, визнання довідок недійсними, зняття внутрішньо переміщених осіб з обліку в уповноважених органах 01.01.2016 нарахування та виплату пенсії позивачу було припинено. З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими.
Ухвалою суду від 12.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (акр. спр. 1-2).
Ухвалою суду від 28.03.2018 зупинено провадження в адміністративній справі № 812/587/18 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (арк.спр. 48).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 провадження у справі поновлено.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 9), картки фізичної особи - платника податків (арк.спр. 9 зв.), довідки від 11.08.2015 № 920030321 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 10), довідки (арк. спр. 12).
За інформацією Управління соціального захисту населення Біловодської райдержадміністрації Луганської області ОСОБА_1 23.12.2015 знято з обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб у зв'язку з переїздом до іншого району (арк. спр. 46).
Згідно наданих відповідачем матеріалів пенсійної справи судом встановлено таке:
17.08.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою про запит його пенсійної справи та прийняття його на обік (акр. спр. 33).
Згідно з копією розпорядження від 14.09.2015 № 26875 позивача взято на облік в Біловодське ОУПФУ Луганської області та призначено пенсію з 01.08.2014 (арк.спр. 30).
21.01.2018 позивач звернувся до відповідача зі заявою, у відповідь на яку направлено лист № 07.02.2018, в якому зазначено, що при інформаційному обміні з органами соціального захисту населення щодо отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб про скасування довідок, визнання довідок недійсними, зняття внутрішньо переміщених осіб з обліку в уповноважених органах позивач являється переселенцем не зареєстрованим (арк.спр. 14).
Будь-якого рішення Біловодським ОУПФУ Луганської області про припинення виплати позивачу пенсії не надано.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).
Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.
Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений у частині першій статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.
Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).
Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10. 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.
Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, Закону № 1706-VII та інших законів.
Як зазначено відповідачем у відзиві, при інформаційному обміні з органами соціального захисту населення щодо отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб про скасування довідок, визнання довідок недійсними, зняття внутрішньо переміщених осіб з обліку в уповноважених органах нарахування та виплату пенсії позивачу було припинено. Однак жодного рішення щодо припинення виплат пенсії позивачу відповідачем не приймалося.
Відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.
Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.
Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.
Судом не виявлені колізії між положеннями ст. 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як ст. 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.
Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.
Судом встановлено, що 23.12.2015 позивач знятий з обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб УСЗН у зв'язку з переїздом до іншого району.
Судом встановлено, що безпосередньо відповідачем стосовно ОСОБА_1 не приймалося рішення про припинення виплати пенсії.
Відповідачем в якості підстави припинення виплати пенсії зазначена обставина того, що позивачап знято з обліку УСЗН у зв'язку з переїздом до іншого району, тобто фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.
Однак такої підстави припинення виплати пенсії не передбачено як загальним Законом № 1058, так не передбачено й Законом № 1706-VІІ або іншими законами.
Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01.01.2016 виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01.01.2016.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки предметом позову є бездіяльність відповідача, суд не має правових підстав для відмови в судовому захисті пенсійних прав позивача та вважає за необхідне визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач є інвалідом І групи та звільнений від сплати судового збору у відповідності до вимог Закону України “Про судовий збір”.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком з 01 січня 2016 року.
Зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 412472269, місцезнаходження: 92800, Луганська обл., смт. Біловодськ, вул. Центральна, 77) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) виплату призначеної пенсії за віком з 01 січня 2016 року та виплатити заборгованість по пенсії, яка виникла з часу її припинення.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Шембелян