Справа № 186/1354/18
Номер провадження № 2/0186/454/18
31 жовтня 2018 року м.Першотравенськ
Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої - судді Янжули С. А.
секретар - Лиман Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Першотравенську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням,
03 вересня 2018 року позивач звернулася до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона є власником квартири №АДРЕСА_1. З її згоди в даній квартирі було зареєстровано відповідача, але ніякого права власності він не має. Відповідач не проживає у вказаній квартирі з квітня 2018 року, не бере участі в її утриманні.
Його реєстрація в квартирі позивача створює їй перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні власністю, оскільки вона змушена нести додаткові витрати по оплаті комунальних послуг.
Просить суд усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження власністю, шляхом позбавлення відповідача права користування вказаним житловим приміщенням.
Позивач в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, у встановлені судом строки відзив на позовну заяву не надав, про дату розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомив. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
Враховуючи вимоги ст.210 ЦПК України та ст.6 Конвенції "Про захист прав людини та основних свобод", ратифікованої Законом України 17 липня 1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності сторін без фіксування судового процесу, що відповідає положенням ст.247 ЦПК України.
Суд, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку, приходить до наступних висновків.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ч.1 ст. 319 ЦК України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року, відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Дійсно, позивач ОСОБА_1 є власником квартири №АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 19 грудня 2017 року.
В даній квартирі за згодою позивача, було зареєстровано відповідача, що підтверджується довідкою №1081 виконавчого комітету Першотравенської міської ради від 31 серпня 2018 року.
Актом №1133 від 06 вересня 2018 року ПП "Комунальщик - 4" підтверджується, що ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає в даній квартирі з квітня 2018 року.
Як встановлено в ході розгляду справи, домовленості між сторонами щодо подальшої реєстрації відповідача в квартирі позивача не досягалось, співвласником житла він не являється, підстав, які б були визначені законом щодо збереження за відповідачем житла не встановлено, відтак, його слід визнати таким, що втратив право на користування житлом позивача.
Право власності на житловий будинок, квартиру, визначені статтями 317,388 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання членів сім'ї, інших осіб, розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Норми статей 15, 16, 386, 391 ЦК гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.
Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Внаслідок створених відповідачем перешкод та його неправомірних дій позивач позбавлена охоронюваного законом права користування власністю.
Пленум Верховного Суду України в частині 2 пункту 15 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Крім того, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року (справа № 6-57цс11).
За вищезазначених обставин, суд вважає, що підлягають задоволенню вимоги позивача про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки позивач не заявила позовну вимогу про стягнення з відповідача на її користь судового збору, сплаченого нею при пред'явленні позову до суду, то судові витрати слід залишити за нею.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.316,317,321,386,391 ЦК України, ст.ст. 2,3,4,6,9,18,76,77,78,79,80,89,258,263,264,280-283 ЦПК України, - суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням - задовільнити.
Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1
Судові витрати залишити за позивачем - ОСОБА_1.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя: С.А.Янжула.