Справа № 185/5156/17
Провадження № 2/185/276/18
іменем України
30 жовтня 2018 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О., за участю секретаря судового засідання Кривозуб А.А., позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду м. Павлограда, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації
03 липня 2017 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення компенсації, відповідно до якого просила суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 13822,62 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що 07 квітня 2010 року між нею та відповідачем був укладений безстроковий трудовий договір, згідно умов якого вона зобов'язана виконувати облік товару в магазині з повним робочим днем, крім суботи та неділі, з зарплатою на момент укладення договору 884 грн., з тривалістю щорічної відпустки 24 календарних дня. Трудовий договір зареєстрований 07.04.2010 року під № 04901000259 Павлоградським міськрайонним центром зайнятості. В трудову книжку внесений запис за № 27 - прийнята на роботу бухгалтером за трудовим договором від 07.04.2010 року. 27 березня 2017 року трудовий договір від 07 квітня 2010 року був розірваний за згодою сторін. З 04.04.2017 року вона взята на облік в Павлоградський міськрайонний центр зайнятості як безробітна. При звільнені їй відповідач виплатила заробітну плату за фактично відпрацьований час у розмірі 2107,64 грн. За період часу роботи у відповідача вона з квітня 2011 року по 27.03.2017 року не використовувала її щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дня, право на яку було передбачено умовами трудового договору від 07.04.2010 року. Вона звернулась до відповідача спочатку в усній формі та просила виплатити їй компенсацію за невикористану щорічну відпустку. Спочатку відповідачка їй пообіцяла, що вирішить це питання. Але з часом питання не вирішувалось, компенсація не була їй виплачена. 29.05.2017 року вона звернулась письмово до відповідачки з заявою про видачі їй довідки про виплату зарплати при звільнені та відправила дану заяву цінним листом з поштовим повідомленням. 02.06.2017 року, як вказано у поштовому повідомлені, відповідачка отримала її заяву, проте письмової відповіді на її заяву не надала до теперішнього часу і не повідомила причин, за яких вона не надає їй довідку та не вирішує питання щодо виплати їй компенсації за невикористану щорічну відпустку. З 06.04.2011 року по 27.03.2017 року вона не використала щорічні відпустки у загальній кількості 167 днів, де розмір компенсації за невикористану відпустку становить - 13822,62 грн.
Позивач в судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі, та пояснила, що вона не включила в розмір компенсації за невикористану відпустку період з 07.04.2010 року по квітень 2011 року, оскільки за цей період вона отримувала оплачуєму відпустку в кількості 24 днів, які вона відгуляла у 2013 році, а за період з 06.04.2011 року по 27.03.2017 року вона не використала щорічні відпустки у загальній кількості 167 днів.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце слухання справи. Проте на адресу суду неодноразово від останньої надходили заяви відповідно до яких вона просила суд розглядати справу за її відсутності, та заперечувала проти задоволення позову, просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, письмові заперечення на позов, письмові відповіді на заперечення(відзиви), у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом при дослідженні матеріалів справи, встановлено, що гр. ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з гр. ОСОБА_2, як фізичною особою-підприємцем у період з 07 квітня 2010 року по 27 березня 2017 року, що підтверджується копією трудового договору(а.с.5), та копією трудової книжки.(а.с.6). Та те, що за період з 07.04.2010 року по квітень 2011 року, позивач отримувала оплачуєму відпустку в кількості 24 днів, які вона відгуляла у 2013 році, а за період з 06.04.2011 року по 27.03.2017 року вона не використала щорічні відпустки у загальній кількості 167 днів, де розмір компенсації за невикористану відпустку становить - 13822,62 грн., що підтверджується розрахунками позивача зазначеними в позові(а.с.1-2), показами позивача даними в судовому засіданні. Позивач 29.05.2017 року зверталася в позасудовому порядку до відповідача з приводу виплати компенсації за невикористану відпустку, проте відповідач станом на дату розгляду справи вищезазначену заборгованість не погасила, що підтверджується заявою позивача, яку остання направляла поштою рекомендованим повідомленням на адресу відповідача, відповідно до якої остання просила відповідача видати їй довідку про отриману нею заробітну плату при звільненні з розшифровкою(а.с.8), та копією рекомендованого повідомлення з пошти про вручення поштового відправлення відповідачу(а.с.7).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці», передбачені норми оплати праці і гарантії для працівників, де є така гарантія, як оплата щорічних відпусток. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені цією статтею та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до ст. 238 КЗпП України, при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Виходячи з вищенаведеного, суд, вважає, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку в розмірі 13822,62 грн., є законною та обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки відповідач, відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не довів того, що обставини зазначені позивачем в позові не мали місце, також суд ставиться критично до посилання відповідача у своїх запереченнях на те, що позивач пропустив строк подачі заяви до суду передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, а саме тримісячний строк з дня, коли він дізнався про порушення його прав, оскільки виходячи з положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України було порушено відповідачем законодавство про оплату праці, а саме ст. 12 Закону України «Про оплату праці», а саме оплату щорічних відпусток, та відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, а саме відповідачем позивачу при звільненні не була виплачена грошова компенсація за всі не використані позивачем дні щорічної відпустки, та виходячи із положень ст. 238 КЗпП України, при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком, а тобто позивач має право звернутися до суду з вищенаведеним позовом без обмежень будь-яким строком, а тобто строк передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України не застосовується до цього позову(заяви).
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а оскільки судом встановлено, що сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, а саме відповідно до попереднього розрахунку судових витрат на правничу допомогу адвоката, складають 4000,00 грн.(а.с.76), а сума судових витрат складає 2000,00 грн., що підтверджується квитанцією(а.с.80), то суд приходить до висновку, що судові витрати на правничу допомогу адвоката повинні покластися на відповідача, але у сумі 2000,00 грн., а в іншій частині відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, проте оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ЗУ «Про судовий збір», тому суд приходить до висновку, що витрати потрібно покласти на відповідача у розмірі який визначений ЗУ «Про судовий збір» станом на дату подачі позову до суду, а це 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року(2017 року).
Керуючись ст. 263, 264, 265 ЦПК України суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_2 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 13822,62 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 2000,00 грн., а в іншій частині судових витрат на правничу допомогу відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави (Стягувач: Державна судова адміністрація України, місце знаходження вул. Липська,18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 640,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя: В. О. Головін