Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/3016/18
01.11.2018 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючий-суддя Леньо В.В секретар судового засідання Казимірська Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради Закарпатської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,
Адвокат ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_1, звернулася з позовом в суд до Виноградівської міської ради Закарпатської області третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С.М. про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік ОСОБА_4. За життя ним заповіту залишено не було. Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок в АДРЕСА_1 в якому вона продовжила проживати разом з дітьми спадкодавця ОСОБА_5, ОСОБА_6, та ОСОБА_5
Діти померлого ОСОБА_5, ОСОБА_6, та ОСОБА_5, у визначений законом строк звернулися до нотаріуса із заяви про відмову у прийнятті спадщини.
Позивач в свою чергу звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у звя'зку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок та рекомендовано звернутися в суд. Позивачка просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок в м.Виноградів по АДРЕСА_2, за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Позивач та його представник у судове засідання не зявилися. Представник позивача подав заяву про розгляд справи у його та позивача відсутності.
Представник Виноградівської міської у судове засідання не з"явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, проти позову не заперечує.
Третя особа подала до суду письмове клопотання про розгляд справи без її участі.
Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що дані конкретні правовідносини врегульовані ЦК України (2003 р.).
В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки - ОСОБА_4 (а.с.8).
Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок по вул. АДРЕСА_3 в м. Виноградові. За час свого життя батько позивача заповіт не залишав.
Спадкоємцями до майна померлого окрім позивачки є діти померлого ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5
Позивач ОСОБА_1, прийняла спадщину в порядку ст.1269 ЦК України, оскільки у визначений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Діти померлого ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 відмовилися від спадщини на користь позивачки, про що приватному нотаріусу Виноградівського районного нотаріального округу подали відповідні заяви (а.с.18, 18зв., 19, 19зв., 20).
Свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними спорудами по вул. АДРЕСА_3 в м. Виноградові нотаріус не мала можливості видати, позаяк відсутній правовстановлюючий документ на майно, наявний тільки будівельний паспорт, а тому видано відповідний лист-відмову нотаріусом, рекомендовано звернутися до суду(а.с.10).
Належність спадкового будинку ОСОБА_4 стверджується довідкою Виноградівського РБТІ №643 від 14 серпня 2018 року про те, що житловий будинок з надвірними будівлями в м. Виноградові по вул. АДРЕСА_3, Виноградівського району, Закарпатської області зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі будівельного паспорта (а.с.16).
Правовстановлюючих документів на будинок не оформлено.
Суд констатує, що позивач після смерті свого чоловіка відповідно до ст.1269-1270 ЦК України, як спадкоємець за законом спадщину прийняла, оскільки у визначений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Інші спадкоємці до майна померлого відмовилися від спадщини на користь позивачки, про що приватному нотаріусу Виноградівського районного нотаріального округу подали відповідні заяви.
Верховний Суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 розяснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до п.37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може предявити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Згідно ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.
Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а частиною 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Крім того, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність Свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок та довідки КП «Виноградівського РБТІ» № 643 від 14.08.2018 року, житловий будинок з надвірними будівлями в м.Виноградів по АДРЕСА_2, Виноградівського району будівництвом завершений, рахується за ОСОБА_4 на підставі будівельного паспорту, виданого 20.08.1990 року.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч.4 ст.3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обовязкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (в редакції від 01.01.2013 року), рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачем та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що позивачем на законних підставах набуто право власності на спадкове майно, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 18, 81, 223, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 16, 1216, 1220, 1222, 1269, 1270, 1274 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, мешканкою м.Виноградів, АДРЕСА_2, Виноградівського району Закарпатської області, право власності на житловий будинок з надвірними будівлями в м.Виноградів по АДРЕСА_2, Виноградівського району Закарпатської області, загальною площею 253,0 кв.м., в тому числі житловою 105,9 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Закарпатської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
ГоловуючийВ. В. Леньо