ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
31 жовтня 2018 року № 826/8283/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін (письмового провадження) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доУправління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (далі- відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації по відмові встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення ОСОБА_1;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації встановити статус інваліда війни 2 групи та видати відповідне посвідчення ОСОБА_1
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2018 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено йому у встановленні статусу інваліда війни, оскільки позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням, є інвалідом 3 групи, причина інвалідності захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та виконував роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву не подав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, що підтверджується посвідченням від 04.06.2000 Серія НОМЕР_1, є інвалідом 3 групи відповідно до наявної у матеріалах справи копії довідки МСЕК від 21.07.2015 №015041 Серія №КА-1, причина встановлення інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Листом від 08.02.2018 №36-468 Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації відмовило позивачу у видачі посвідчення інваліда війни, оскільки відсутні документи, які підтверджують залучення до складу формувань Цивільної оборони та відомості про роботи, які виконувались під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі зазначеного формування, отже підстав для встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення немає.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частиною другою статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», необхідною є одночасна наявність обставин: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до положень частини першої статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90, передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
До позовної заяви позивачем додано посвідчення від 04.06.2000 Серія НОМЕР_1, відповідно до якого позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, довідку МСЕК від 21.07.2005 №015041 Сер. КА-1 із зазначенням причини інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, копію експертного висновку, з огляду на що, суд вважає доведеним факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Однак, суд зазначає, що дані обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частиною другою статті 7 Закону №3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Закон №3552-ХІІ містить також умову, щодо участі такої особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, саме у складі формувань Цивільної оборони.
Як зазначено у пояснювальній записці до проекту Закону (від 06.02.2003 рестр. №3078) про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (щодо осіб, залучених до складу формувань цивільної оборони), який був прийнятий 15.06.2004 №1770-IV та набув чинності 08.07.2004 яким, власне, і було доповнено частину другу статті 7 Закону №3551-ХІІ пунктом 9, «з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню».
Отже, окрім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Варто зазначити, що документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах, проте належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Дана обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. п. 1 частина перша стаття 9 Закону №796-ХІІ).
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 10.05.2018 по справі №279/12162/15-а (провадження К/9901/14487/18), від 07.06.2018 по справі №377/797/17 (провадження №К/9901/5706/17).
«У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, як правильно зазначив відповідач, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ. Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.»
За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС суд не вбачає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни відповідно до положень встановлених пунктом 9 частиною другою статті 7 Закону №3551-ХІІ.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації при відмові позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення діяло на підставі, в межах та спосіб передбачені Конституцією України та законами України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Керуючись статтями 72-77, 241-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян