Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 321
Іменем України
22.06.2007
Справа №2-17/81-2006
За позовом Підприємства “Крим-Проект-Буд» (95053, вул. Суходольна 165/53, м. Сімферополь)
До відповідача Поселкової сільської Ради села Школьне (97541, Сімферопольський район АР Крим, сел. Школьное, вул. Мира 6)
про стягнення 59 071 грн.
Суддя В.І. Гайворонський
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - не з'явився
Сутність спору: Позивач звернувся з позовом, згідно якого просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 59071 грн. у зв'язку з тим, що він не отримав дохід в сумі 47411 грн., а також 11660 грн. складають інфляційні, оскільки відповідач своєчасно не розрахувався за ремонтні роботи по опаленню будинків в смт. Шкільне в сумі 55 000 грн.
Відповідач відзив на позов не представив.
Позивач в судове засідання не з'являється, про слухання справи був повідомлений належним чином - рекомендованою поштою, яка була спрямована на указану в позові адресу, що підтверджується поштовим реєстром про відправлення рекомендованої кореспонденції. Про зміну адреси та про причини неявки позивач суд не повідомив, відповідних заяв від нього не поступало. Неорганізованість позивача не може являтися поважною причиною. Крім цього, повернення до суду адресованої позивачу кореспонденції не поступало, що свідчить про отримання кореспонденції адресатом. Крім цього, слухання відкладувалось неодноразово.
При указаних обставинах суд вважає можливим розглянути спір по суті за наявними в справі матеріалами з врахуванням вимог ст.ст. 124, 129 Конституції України.
Згідно рішення Господарського суду АР Крим від 16.10.2006 року по справі № 2-17/93-2006 за позовом Підприємства «Крим-Проект-Буд» до відповідача Поселкової сільської Ради села Школьне про стягнення 55 000 грн. у позові відмовлено повністю.
Розглянувши матеріали справи, суд -
Згідно рішення Господарського суду АР Крим від 16.10.2006 року по справі № 2-17/93-2006 за позовом Підприємства «Крим-Проект-Буд» до відповідача Поселкової сільської Ради села Школьне про стягнення 55 000 грн. у позові відмовлено повністю.
Згідно указаного рішення позов обґрунтовується несплатою відповідачем за ремонтні роботи з опалення будинків в смт. Школьне.
Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних підстав:
Позовні вимоги по цій справі обґрунтовується несвоєчасним розрахунком за ремонтні роботи з опалення будинків в смт. Школьне.
Однак, згідно рішення Господарського суду АР Крим від 16.10.2006 року по справі № 2-17/93-2006 між цими ж сторонами в задоволенні позову позивачу відмовлено. Згідно указаного рішення позовними вимогами по справі № 2-17/93-2006 є стягнення 55 000 грн., і вони обґрунтовуються несплатою відповідачем за ремонті роботи з опалення будинків в смт. Школьне.
Таким чином, оскільки немає підстав для стягнення 55 000 грн., відповідно, немає і підстав для стягнення на користь позивача тих сум, які він обґрунтовує несплатою відповідачем указаної суми.
Згідно статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Зацікавленою стороною не представлено доказів того, що була подана апеляційна або касаційна скарга, і що рішення було відмінене або змінене.
Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя» вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Таким чином, у суду немає підстав не приймати до уваги рішення Господарського суду АР Крим по справі № 2-17/93-2006 від 16.10.2006 року.
Якщо указане рішення у встановленому Законом порядку буде відмінено або змінено, зацікавлена сторона вправі звернутися із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.
Крім цього, згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та Законами України.
Згідно статті 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.
Таким чином, для проведення сплати позивачу грошових коштів у органу місцевого самоврядування повинні бути відповідні підстави.
Однак, ті підстави, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, прийняті до уваги бути не можуть.
Так, позивач позов обґрунтовує тим, що відповідач, як замовник взяв на себе зобов'язання щодо сплати за виконані роботи.
Однак, позивач не довів указаних обставин.
Так, позивачем не представлені докази того, що відповідач взяв зобов'язання по сплаті за виконані роботи, не представлені докази того, що відповідач виступив замовником цих робіт.
Згідно статті 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя» вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Таким чином, ті підстави, якими обґрунтовується позовна заява позивачем не доведені.
При цьому також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі обґрунтовувати позовні вимоги за зацікавлену сторону, а також розглядати будь-які інші підстави, якими позов не обґрунтовується.
Крім цього, згідно п.5 ч. 2 статті 54 ГПК України обґрунтування позову покладається на позивача.
Більш того, розглядання судом інших підстав буде грубим порушенням прав відповідача та третіх осіб, оскільки обґрунтування позову повинні бути викладені у позовній заяві, копію якого повинні мати указані особи, які вправі представити свої заперечення.
З викладеного витікає, що суд вправі розглядати спір за тими матеріалами, які представлені зацікавленими сторонами. Оскільки в матеріалах цієї справи підстав для задоволення позову немає, відповідно, у позові необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 44 ЦК України 1963 року, ст. 208 ЦК України угоди між юридичними особами повинні здійснюватися у письмовій формі.
Більш того, оскільки ст. 44 ЦК України 1963 року, ст. 208 ЦК України 2003 року передбачено, що угоди між юридичними особами повинні укладатися в письмовій формі, відповідно, договір між позивачем та органом місцевого самоврядування повинен бути укладений в письмовій формі.
Оскільки відповідні докази не представлені до прийняття цього рішення, немає підстав їх залучати до матеріалів справи після прийняття цього рішення.
Крім цього, указані обставини встановлені рішенням по справі № 2-17/93-2006 та доказуванню згідно ст. 35 ГПК України в теперішній справі не підлягають.
Таким чином, існує декілька підстав, кожна з яких є самостійною підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд -
У позові відмовити повністю.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.