30 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/2456/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Тацій Л.В.
суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2018р., суддя Кравченко Є.Д., м. Суми, повний текст складено 14.08.18 року по справі № 818/2456/18
за позовом ОСОБА_1
до Апеляційного суду Сумської області
про стягнення суддівської винагороди та середнього заробітку, -
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Сумської області, в якому просила: стягнути з Апеляційного суду Сумської області на її користь недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 08.08.2017 у сумі 452 915, 13 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 31 6405,70 грн. та допустити негайне виконання рішення в частині присудження виплати суддівської винагороди - у межах суми стягнення за один місяць, у сумі 65 512, 83 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2018р. по справі № 818/2456/18 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням Сумського окружного адміністративного суду, подала апеляційну скаргу, вважає його ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що працювала суддею Апеляційного суду Сумської області та не проходила кваліфікаційне оцінювання, а відповідно до ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» посадовий оклад судді апеляційного суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1. Таким чином, з 01 січня 2017 року відповідач виплачував позивачу суддівську винагороду, незаконно застосовуючи пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Розмір суддівської винагороди позивача був значно меншим, ніж розмір суддівської винагороди суддів того ж рівня, які пройшли кваліфікаційне оцінювання. Вважає, що фактично встановлена дискримінація у суддівській винагороді протиправно позбавляє його права власності на грошові кошти, які позивач повинна отримати за свою працю, що порушує приписи ст.41 Конституції України, та покладає на неї юридичну відповідальність не за вчинення якогось дисциплінарного проступку або іншого протиправного вчинку, а за наявність таких незалежних від позивача обставини, як проходження кваліфікаційного оцінювання.
Відповідач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого заперечує проти задоволення апеляційної скарги.
Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 в період з 21.08.2007 року по 08.08.2017 року працювала суддею Апеляційного суду Сумської області (а.с. 17-19).
На підставі рішення Вищої Ради Правосуддя №2373/0/15-17 від 08.08.2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Сумської області у зв'язку з виходом у відставку (а.с. 19).
Наказом Апеляційного суду Сумської області від 09.08.2017 № 205-0С ОСОБА_1 відраховано з 08.08.2017 року зі складу суддів Апеляційного суду Сумської області.
Не погоджуючись із сумою нарахованої суддівської винагороди за період з 01.01.2017 року по 08.08.2017 року, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при виплаті позивачу суддівської винагороди діяв на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та Законами України, а тому право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат із застосуванням коефіцієнту 1,1, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за період січень-серпень 2017 року не порушене.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) (далі - Закон №2453-VI) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1402-VIII), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно частини третьої статті 133 Закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді апеляційного суду - 1,1.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно п.1 частини третьої ст.135 наведеного Закону базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, в розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.
Відповідно до п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Абзацом 1 п.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, частиною третьою ст.133 якого передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого частиною третьою ст.133 Закону №2453-VI.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач, призначений на посаду до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII та не проходила кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, що визначений частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI, який становить 10 мінімальних заробітних плат.
Згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Відтак, положення абз.2 п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір «розрахункової величини».
Це положення не змінює норми частини третьої статті 133 Закону №2453-VI щодо визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода.
У зв'язку із цим, відсутні ознаки невідповідності цього положення частині другій ст.130 Конституції України.
Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону №1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.
Згідно частин першої-другої ст.148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Відповідно до ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200грн.
У відповідності до статті 7 вказаного Закону з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не ст.133 Закону №2453-VI, а Законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Відсутність змін до частини третьої ст.133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII.
За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо необхідності розрахувати та нарахувати його заробітну плату, виходячи із посадового окладу, розрахованого виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у сумі 3200 грн.
Згідно ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
На час розгляду справи судом положення п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Аналіз вищенаведених норм Конституції України, Закону №1402-VIII, Закону № 2453-VI із застосуванням Закону №1774-VIII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що розмір посадового окладу судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання становить 16 000 гривень.
Норми Закону №1774-VIII впливаючи на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, позаяк ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати при обрахунку суддівської винагороди.
Колегія суддів вважає, що нормами Закону №1774-VIII лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати при обрахунку розмірів посадових окладів, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою. Оскільки Законом №1774-VIII не внесено зміни до Закону № 2453-VІ в частині розміру суддівської винагороди, а відтак її число залишилося сталим - 10 мінімальних заробітних плат.
Крім цього, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового (их) акту (ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.
Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у п. 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Колегія суддів також звертає увагу, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 01.12.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абз. 2 ст. 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»), а тому права позивача не порушені.
Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:
- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);
- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;
- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000, 00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди відповідач діяв у відповідності до приписів вищенаведених правових актів, а тому право скаржника на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону № 1801-VІІІ не порушене.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.05.2018 року у справі № 814/1322/17, в постанові від 07.02.2018 року по справі № 825/933/17, які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом при застосуванні таких норм права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 , 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2018р. по справі № 818/2456/18- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду..
Головуючий суддя Л.В. Тацій
Судді З.Г. Подобайло А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 30.10.2018.