ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 жовтня 2018 року № 826/13181/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачка звернулася до суду з позовом до ГУ ПФУ в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з травня 2018 протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплату належної ОСОБА_1 (ід.код НОМЕР_1) пенсії з травня 2018 на особистий банківський рахунок № НОМЕР_3 відкритий в АТ «ОЩАДБАНК»;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 204 995 грн. моральної шкоди;
- допустити негайне виконання у межах суми стягнення;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
В обґрунтування позову зазначається, що позивачка є пенсіонером, ветераном праці, має статус дитини війни та 27.09.2016 була зареєстрована та взята на облік як внутрішньо переміщена особа в Управлінні праці та соціального захисту населення Оболонського району м. Києва. Позивачка перебуває на обліку на час звернення до суду у ГУ ПФУ у м. Києві.
Починаючи з квітня 2017 пенсійні виплати перестали надходити на рахунок позивачки, що зумовило її звернення до суду. Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 23.08.2018 у справі № 756/8861/17 позов щодо поновлення виплат було задоволено. Відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017 зазначене судове рішення залишено без змін.
Після зазначеного судового рішення позивачці було відновлена виплата пенсії, але, як зазначає позивачка, не на довго. З травня 2018 виплата пенсії була зупинена. Позивачу по телефону озвучено кілька причин: на підставі не проходження ідентифікації пенсіонера; у зв'язку з отриманням списків. Однак, чіткої відповіді надано не було.
Позивач, зважаючи на неодноразове порушення її права на отримання пенсії, вважає оскаржувані дії протиправними та просить задовольнити позов.
Відносно стягнення моральної шкоди, позивачка зазначає, що нахабна поведінка відповідача по відношенню до позивачки виразилась у повторному блокуванні пенсійного забезпечення, що є єдиним джерелом доходів позивачки, призвела до страждань, які пробудили відчуття сильного болю та душевних мук. Позивачка зазначає, що звісно, що в момент настання фізичного болю ніхто не думає про надання будь-яких доказів суду з приводу взаємозв'язку не виплати пенсії та погіршенням стану здоров'я людини похилого віку, але такі моменти мали місце, тому позивач звертає увагу на це, оскільки позивачу вже 77 років і постійне розчарування у владі, та державних установах, на кшталт відповідача, відображається на фізичному здоров'ї. Оскільки пенсія є єдиним джерелом доходів, як зазначено у позові, не важко оцінити моральну та матеріальну шкоду. Матеріальна шкода полягає у тому, що своїми діями фактично позбавив позивача права на існування, оскільки будь-яких заощаджень вона не має, а отже навіть купівля мінімального споживчого кошика не можлива без звернення за допомогою із проханням позичити гроші на невизначений час.
Зазначене, людині, яка все життя працювала на Державу, завдає безмежну моральну шкоду, адже в достатньо похилому віці позивач, не дивлячись на присвячення всього свого трудового стажу Державі, яка гарантувала забезпечену старість, наразі майже змушена ставати на колінах перед державним органом, за для отримання заслуженої пенсії.
У позові зазначається, що з наведеного можна з упевненістю стверджувати, що дії відповідача порушують звичайний склад життя позивача, що виражається не тільки у погіршенні фізичного стану, а й матеріального та морального, адже позивач змушений шукати вихід для свого простого існування в Європейській Державі - Україні. Позивач зазначає, що важко оцінити страждання та переживання людини похилого віку, яка усе життя працювала на Державу та отримала зневагу,, а тому, виходячи з міркувань розумності та пропорційності, позивачка оцінює розмір завданої моральної шкоди в 204 995 грн., що випливає із формули: 2049,95 грн. (розмір щомісячної пенсії) помножено на 100 (середня цифра штрафних санкцій Держави за проступок громадянина).
Відтак, позивачка просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою від 06.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Позивача звільнено від сплати судового збору, оскільки єдиним джерелом її існування є пенсія, виплати якої зупинена відповідачем. Вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до правил п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України (у порядку письмового провадження).
ГУ ПФУ (відповідач) у відзиві на позов (вх. від 24.09.2018) зазначило, що позивачка дійсно перебуває на обліку в ГУ як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком. З травня 2018 виплату пенсії було призупинено в зв'язку з проведенням перевірки щодо підтвердження факту проживання внутрішньо переміщеної особи на підконтрольній Україні території. Відповідач зазначає, що питання призначення та виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам регулюються спеціальними актами законодавства: Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постановою КМ України № 637 від 05.11.2014. Відповідач зазначає, позивачка не зверталася із заявою про поновлення виплати пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тобто, на думку відповідача, протиправні дії з боку Управління відсутні. Щодо моральної шкоди відповідач, крім іншого, зазначає, що пенсійне законодавство не передбачає стягнення моральної шкоди. Відповідач вважає, що відсутні і підстави розгляду питання про встановлення судового контролю.
Відтак, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) є пенсіонером за віком (а.с. 19), внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 27.09.2016 № 3005013446 (а.с. 18), яка є безстроковою в силу Закону України від 24 грудня 2015 року № 921-VIII. Адреса місця проживання згідно із довідкою - АДРЕСА_1. Місце реєстрації: АДРЕСА_1.
Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві, що підтверджується матеріалами справи. Позивач отримує пенсію на рахунок, відкритий в АТ «ОЩАДБАНК». Як встановлено під час розгляду справи та визнається відповідачем, з травня 2018 позивачці зупинено нарахування та виплату пенсії у зв'язку, як зазначено відповідачем, з проведенням перевірки щодо підтвердження факту проживання внутрішньо переміщеної особи на підконтрольній Україні території.
При цьому, відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 23.08.2017 року у справі № 756/8861/17 (2-а/756/311/17), яка залишена без змін згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017, суд вже зобов'язував відновити виплату пенсії позивачці з 01 квітня 2017. Однак, як вже зазначалося, з 01.05.2018 виплату пенсії знову зупинено.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості.
Відповідно до ч. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пункті 28 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У даному випадку, позивачка, як вже зазначалося, зареєстрована на території України - в АР Крим, однак, враховуючи те, що вказана територія тимчасово непідконтрольна владі України, є окупованою РФ, вона як внутрішньо переміщена особа проживає за адресом АДРЕСА_1.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що низка Рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.
Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: […] кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
До внутрішніх та міжнародних норм, які забезпечують захист пенсіонерів також належать: «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» Організації Об'єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998))
У передмові до цього документа, яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено:
Для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.
Відповідно до положень статті 7 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам […]
Відповідними статтями Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 5).
Відповідно до ч. 2 ст. 36 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ст. 49 цього Закону пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України […]
Статтею 49 цього Закону визначено випадки припинення та поновлення виплати пенсії. Так, частиною першою статті 49 Закону встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону […].
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Пунктом 2 передбачено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312).
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». При цьому, відповідно до п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМ України від 30.08.1999 № 1596 (із змінами), для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312), уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк». Відповідно до п. 25 останнього Порядку обмін інформацією між Мінфіном та АТ «Ощадбанк» щодо пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі укладеного між Мінфіном та АТ «Ощадбанк» договору про взаємодію.
У разі непроходження фізичної ідентифікації одержувачем соціальних виплат публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зупиняє видаткові операції за поточним рахунком і не пізніше ніж наступного робочого дня інформує про таке рішення, зокрема, щодо одержувачів пенсій - Пенсійний фонд України та Міністерство фінансів.
Відновлення видаткових операцій проводиться публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» з дати, наступної за днем проведення фізичної ідентифікації клієнта в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., N 47, ст. 1702).
У той же час, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16, відповідно до якої визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 р. № 637, що стосуються припинення виплати пенсій у разі навіть короткострокової відсутності пенсіонера за місцем проживання, щодо необхідності проведення перевірок пенсіонерів та відновлення виплати пенсій лише за результатами перевірки. Судом було встановлено, що для ВПО встановлено ряд додаткових вимог під час проведення процедури призначення (відновлення) пенсій та запроваджено контроль за здійсненням таких виплат. Як зазначено судом апеляційної інстанції, оскаржуваними положеннями введено в дію нову підставу, крім визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV, для припинення виплати пенсії ВПО або відмови їх поновлення. Також зазначено у судовому рішенні, що Порядком № 365 встановлено, що рішення про призначення, відмову в призначенні та припиненні виплати пенсії приймається комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, що прямо суперечить Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV. Судом також зазначено, що положеннями чинного законодавства не передбачено перевірок інформації про постійне або тимчасове місце проживання пенсіонерів та отримувачів страхових виплат, які не перебувають на обліку ВПО шляхом здійснення виходу працівників державних органів за відповідною адресою. У судовому рішенні наголошується, що вказані положеннями обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений ст. 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені ст. 33 Конституції України.
В контексті наведеного слід також зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
У даному випадку, як встановлено судом позивачка має відповідну довідку та рахунок у банку.
Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Беручи до уваги те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Оцінюючи доводи ГУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії позивачці, суд звертає увагу на те, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею відповідної особи та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У частині 1 статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, про що зазначено вище.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У даному випадку, виплату пенсії припинено всупереч вимогам Закону № 1058-IV.
При цьому, Законом № 1058-IV не передбачено підстав припинення або призупинення виплати пенсії, як, наприклад, проведення перевірки особи за місцем проживання, верифікації або ж проведення ідентифікації у банку.
У вищезгаданих рішеннях Конституційного Суду України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини, який можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. При цьому, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
За змістом вищезгаданих конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивачки статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера, на відміну від інших громадян України, здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, перевірки місця проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачці пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивачки на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивачки на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене слід дійти висновку, що припинення виплати пенсії позивачці з травня 2018 року було здійснено не у спосіб та не на підставах, передбачених Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивачки і таке втручання не було законним.
Відтак, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачці з 01 травня 2018 року є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідач в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не довів законності своїх дій щодо припинення виплати пенсій позивачці.
Що стосується стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 25 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 23 ЦК України, положення якого застосовні до спірних відносин в аспекті вимог про стягнення моральної шкоди, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
У даному випадку, на тверде переконання суду, позбавлення позивача єдиного джерела існування, при цьому - систематичне, не дивлячись на вже існуюче судове рішення відносно минулого періоду, де було вказано на незаконність зупинення виплати пенсії з тих самих підстав, що і у даній справі, є знущанням над людиною похилого віку, приниженням її гідності та людської особистості, суспільної значимості людини, є дискримінацією по відношенню до інших пенсіонерів за ознакою місця проживання, що вказує на різне поводження, що у сукупності вочевидь, природно призводить до розпачу людини, душевних страждань, які пов'язані із усвідомленням доведення людини похилого віку по суті до стану жебракування, усвідомленням непотрібності людини у суспільстві, стану безвиході у взаємовідносинах з державним органом, який своїми діями не тільки усвідомлено та вочевидь порушує права позивача, але й підриває авторитет Держави, яка у Конституції України, як соціальному договорі, задекларувала те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).
Таким чином, за встановлених судом обставин, беручи також до уваги наявність очевидних порушень права позивача на отримання пенсії, як єдиного доходу, наявну очевидну вину відповідача у позбавленні позивача джерела існування (пенсії), суд приходить до висновку, що позивачка має право на відшкодування їй моральної шкоди з урахуванням характеру правовідносин сторін, обставин справи та засад розумності і справедливості. З урахуванням наведеного у сукупності суд, керуючись власним переконанням оцінки обставин завдання позивачці моральної шкоди, обсягу шкоди, принципами розумності та справедливості, вважає, що за обставин даної справи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача, становить 20 000 грн. Тобто, позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
В контексті наведеного слід додати, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. З наведеного вбачається, що у випадку задоволення позову, орган казначейської служби є лише виконавцем рішення суду та, враховуючи наведене, відсутні підстави для залучення зазначеного органу до участі у справі в якості учасника справи.
Окрім наведеного, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць у зв'язку з чим суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача негайно провести нарахування та виплату пенсії позивачці за один місяць.
Крім того, враховуючи те, що пенсія є єдиним джерелом існування позивачки, беручи до уваги те, що відповідач вже повторно припиняє виплату пенсії, не дивлячись на попереднє рішення суду відносно попереднього періоду зупинення виплати пенсії, що вказує на системність дій відповідача щодо припинення виплати пенсій позивачці, враховуючи важливість та значимість для позивачки обставин, пов'язаних із поновленням їх прав та забезпеченням реального виконання судового рішення, на підставі ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 382 КАС України суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову - як зазначено вище.
На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) щодо припинення з 01 травня 2018 року нарахування та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; адреса: АДРЕСА_1).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) поновити з 01 травня 2018 року нарахування, виплату пенсії за віком та здійснювати надалі виплату пенсії ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; адреса: АДРЕСА_1; рахунок НОМЕР_3 (картка НОМЕР_4), відкритий в АТ «ОЩАДБАНК» (МФО 322669; код ЄДР 09322277; ТВБВ № 10026/0143 філії ГУ по м. Києву та Київській області).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; адреса: АДРЕСА_1) з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення пенсії за один місяць у зв'язку з чим зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) негайно провести нарахування та виплату пенсій в межах суми пенсії за один місяць ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1).
Встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) подати до суду протягом п'ятнадцяти календарних днів з дати набрання законної сили рішенням суду звіт про виконання судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя О.А. Кармазін