Справа № 1540/4589/18
30 жовтня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про скасування запису в Єдиному реєстрі обтяжень на нерухоме майно,
Позивач звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 6530830 про обтяження, накладене ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 01.02.2007 по справі № 2-1016/18 про накладення арешту на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, № 114 «б».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2008 № 2-1016/08 накладено арешт на земельну ділянку за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Левітана, будинок № 114 «б», яка належить позивачу. Про існування вказаного арешту позивач дізналася від нотаріуса під час спроби провести нотаріальну дію з відчуження цього майна. В подальшому ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2018 № 520/3974/18 скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2017 № 2-1016/08, після чого позивач звернулася до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про виконання вказаної ухвали. Однак рішенням від 21.08.2018 № 42632269 їй було відмовлено у виконанні ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2018 № 520/3974/18 у зв'язку із невідповідністю відомостей, які зазначені в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна резолютивній частині вказаної ухвали. Позивач зазначає, що така невідповідність виникла в результаті помилки при внесенні відомостей про реєстрацію обтяження, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2008 № 2-1016/18. Отже, зважаючи на відсутність підстав для наявності арешту належної їй земельної ділянки, позивач звернулася за судовим захистом із даним позовом.
Ухвалою судді від 09.10.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження на 29.10.2018 о 10:00 год.
Позивач до суду не з'явилися, про час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином. 29.10.2018 від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином; відзив на позовну заяву не надав.
На підставі ч.9 ст.205 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
З огляду на матеріали справи, 05.02.2008 о 17:25:51 за № 6530830 реєстратором - Третьої Одеської державної нотаріальної контори (65080, м. Одеса, вул. Космонавтів, 11-А) за реєстраційним номером 6530830 внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на об'єкт нерухомого майна: земельна ділянка за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Левітана, будинок 114 «б», власник: ОСОБА_1, а саме арешт нерухомого майна.
В якості підстави для обтяження вказано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2008 № 2-1016/08.
В подальшому ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2008 № 2-1016/08.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2018 № 520/3974/18 заяву ОСОБА_1 задоволено та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2007 № 2-1016/08; знято арешт з земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, будинок 114 «б», яка належить ОСОБА_1.
Після набрання законної сили ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2018 № 520/3974/18 ОСОБА_1 20.08.2018 звернулася до юридичного департаменту Одеської міської ради із заявою для проведення державної реєстрації зняття обтяження із земельної ділянки.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно юридичного департаменту Одеської міської ради ОСОБА_2 від 21.08.2018 № 42632269 ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації обтяження, арешт нерухомого майна на земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Б, оскільки наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження. Зокрема, обтяження № 6530830 було накладено ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2008 № 2-1016/08, тоді як ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2018 № 520/3974/18 скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2007 № 2-1016/08, а не від 01.02.2008 № 2-2016/08.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Зі змісту Інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 93690486, сформованої 04.08.2017 на запит ОСОБА_1, вбачається, що обтяження № 6530830 «арешт нерухомого майна» на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Б зареєстровано на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 01.02.2008 № 2-1016/08.
В той же час, в ході розгляду заяви ОСОБА_1 про скасування вищевказаного рішення, Київський районним судом м. Одеси у справі № 520/3974/18 (провадження № 2-зз/520/60/18) встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2008 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк «Соцком Банк» про стягнення заборгованості були задоволені та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ КБ «Соцком Банк» заборгованість у розмірі 26867,68 гривень.
В рамках розгляду вищезазначеної справи ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2007 року було накладено арешт на земельну ділянку за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Левітана, будинок №114 «Б», яка належить ОСОБА_1.
Заявниця звернулась до суду з із вищевказаною заявою з посиланням на те, що на даний час у неї відсутні будь-які непогашені фінансові зобов'язання перед будь-якими юридичними або фізичними особами.
У зв'язку із тим, що підстави у накладених заходах забезпечення позову відпали, суд вважов, що вжиті заходи забезпечення позову підлягали скасуванню, у зв'язку із чим ухвалою від 25.06.2018 скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2007 року, знявши арешт з земельної ділянки за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Левітана, будинок №114 «Б», яка належить ОСОБА_1.
Особливістю преюдиційних обставин, передбачених частиною четвертою статті 79 КАС України, є їх обов'язковість для суду, що розглядає справу.
Частиною четвертою статті 78 КАС України установлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Повертаючись до обстави справи, суд зазначає, що передумовою для скасування ухвали про вжиття заходів забезпечення позову слугувало те, відповідні підстави для їх застосування на момент вирішення заяви відпали. При цьому в ході офіційного з'ясування обставин у справі Київським районним судом м. Одеси достеменно встановлено, що вжиття заходів у справі № 2-1016/18 відбулось саме ухвалою суду від 01.02.2007, а не від 01.02.2008.
Таким чином, судом встановлено, що в записі № 6530830 щодо обтяження «арешт нерухомого майна» на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Б допущено описку в даті ухвали Київського районного суду м. Одеси № 2-1016/08: « 01.02.2008» замість належної « 01.02.2007».
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952).
Згідно з п.1 ч.1 ст.2 Закону № 1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В силу ст.3 Закону № 1952 загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно з ч.4 ст.18 Закону № 1952 державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.24 Закону № 1952 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Таким чином, за обставин справи, державним реєстратором відмовлено у державній реєстрації права за наявність фактичних та правових обставин для цього.
Вирішуючи спір, суд враховує, що всі реєстраційні дії, рішення та записи, які здійснюються чи приймаються державними реєстраторами, по суті носять технічний характер, направлений на виконання встановленого Законом та іншими нормативно-правовими актами порядку здійснення такої державної реєстрації, проте, не носять самостійного правовстановлюючого характеру та здійснюються на підставі саме наданих державному реєстратору відповідних правовстановлюючих документів.
Статтею 37 Закону № 1952 встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.
Зокрема, частиною 1 цієї статті визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Згідно з п. в) ч.6 ст.37 Закону № 1952 за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором.
При цьому відповідно до абз.3 ч.1 ст.26 Закону № 1952 у разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.
Таким чином, спеціальним законодавством передбачено внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором, якою позивач перед тим, як вдатися до звернення за судовим захистом, не скористалась.
Суд зазначає, що в разі відповідного звернення позивача до територіального органу Міністерства юстиції України щодо виправлення помилки державного реєстратора у записі № 6530830 від 05.02.2018, були б відсутні відповідні підстави для подальшої відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень на підставі п. в) ч.6 ст.37 Закону № 1952.
Натомість позивачем, за фактичною відсутністю спору із суб'єктом владних повноважень з питання законності рішення № 42632269 від 21.08.2018 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, реалізовано право на судовий захист шляхом пред'явлення адміністративного позову із вимогою про зобов'язання провести відповідну реєстраційну дію.
Вирішуючи спір, суд враховує, що рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
При цьому за своєю правовою природою бездіяльність - це як пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
Поряд із тим, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася із позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
У мотивувальній частині рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти Україна" (пункти 23 - 25) зазначено, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення.
Головне завдання адміністративної юстиції - утвердження верховенства права над адміністративним свавіллям, захист прав і законних інтересів громадян від неправомірних дій і рішень органів виконавчої влади і, врешті-решт, забезпечення законності у сфері публічного управління.
Таким чином, позивач звернулася до суду не за захистом суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, за фактичною відсутністю факту їх порушення або оспорювання, а з метою отримання адміністративної послуги щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, що не відповідає завданню адміністративного судочинства.
Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 205, 242-246 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (65082, АДРЕСА_1; НОМЕР_1) до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6; 26302537) про скасування запису в Єдиному реєстрі обтяжень на нерухоме майно відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
.