30 жовтня 2018 року м. Кропивницький Справа № 1140/2102/18
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - відповідач); третя особа - ОСОБА_2 (далі - третя особа) про зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить суд зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання дозволу на укладення договору про припинення права на аліменти на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із переходом права власності на нерухоме майно, а саме: ? частини житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель, ? частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ? частини земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства розташовані за адресою: с. Роздолля, вул. Молодіжна (Чапаєва), 24, Компаніївський район, Кіровоградська область та про надання дозволу на укладення договору про припинення права на аліменти на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із переходом права власності на нерухоме майно, право користування, якою має малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що комісією з питань захисту прав дитини при Компаніївській районній державній адміністрації Кіровоградської області на заяву громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо надання дозволу органу опіки та піклування райдержадміністрації на укладення договору про припинення права на аліменти на користь малолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно, було прийнято рішення про відмову в наданні такого дозволу, тому позивач просить задовольнити адміністративний позов шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення.
30.08.2018 року відповідною ухвалою суду по справі відкрито спрощене провадження з викликом сторін у справі (а.с.1).
Вказана ухвала направлена учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України (а.с.35-40), та учасниками справи отримана, про що свідчать відповідні поштові повідомлення про вручення судової кореспонденції (а.с.41-43).
Представник відповідача своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов скористався, в якому вказав на правомірності дій органу опіки та піклування Компаніївської РДА Кіровоградської області при винесенні листа №Г-113/05-09/3 від 16.07.2018 року, яким відмовлено громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на укладення договору про припинення права на аліменти (а.с.44-47).
Третьою особою жодних письмових пояснень суду не надано.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому просить суд розглянути справу в межах заявлених позовних вимог.
Представником відповідача на виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України надано суду письмові заперечення на відповідь на відзив, з викладенням власної позиції.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Згідно до ст.ст. 262, 263 КАС України, дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстровано шлюб 29.08.2017 року, що посвідчується відповідним свідоцтвом про шлюб за актовим записом №25, виданим Компаніївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області серії І-ОЛ 105756 (а.с.4-9).
ОСОБА_2 має малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, про що свідчать свідоцтва про народження дітей серія І-ОЛ №087933 від 24 грудня 2009 року та серія І-ОЛ №136941 від 28 листопада 2012 року видані Червоновершківською сільською радою Компаніївського Кіровоградській області (а.с.15-16).
Подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_5 25.05.2012 року придбано у ОСОБА_6 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по ? частині кожен, що знаходиться за адресою: вул. Чапаєва, 24, с. Роздолля, Компаніївського району, Кіровоградської області, що посвідчується відповідним договором купівлі-продажу (а.с.21-22).
Рішеннями Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 16.12.2010 року та 12.08.2015 року стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до повноліття дітей. Зазначені рішення суду набрали законної сили.
Рішеннями Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 22.03.2018 року справа №391/2/18 змінено розмір аліментів з ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_1 з розміру 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно на 1/6 частини заробітку (доходу) до повноліття дітей.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виявили бажання укласти між собою договір про припинення права на аліменти на дітей у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (1/2 частки житлового будинку з відповідною частиною господарсько - побутових будівель, 1/2 частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, 1/2 частини земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства) на користь малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, що знаходиться за адресою: вул. Молодіжна (Чапаєва), 24 с. Роздолля Компаніївського району Кіровоградської області, та належить ОСОБА_2 на праві власності.
У зв'язку із цим, 23.06.2018 року на ім'я голови Компаніївської райдержадміністрації Кіровоградської області громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було подано заяву, разом із відповідним переліком додатків, щодо надання дозволу органу опіки та піклування райдержадміністрації на укладення договору про припинення права на аліменти на користь малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (а.с.10).
При цьому, позивачкою також 23.06.2018 року, окремо було подано таку саму ідентичну заяву про надання дозволу на укладення договору про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку із переходом права власності на нерухоме майно, в якій наголошено на зобов'язанні після укладення такого договору зберегти за дитиною її майнові права в даному житлі (а.с.11).
Вказані заяви щодо надання дозволу органу опіки і піклування райдержадміністрації, розглянуто на відповідному засіданні комісією з питань захисту прав дитини при районній державній адміністрації за присутності заявників, що відображено у відповідному протоколі (а.с.12).
За результатами розгляду такої заяви керуючись статтями 177 Сімейного кодексу України, статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 3 Закону України «Про охорону дитинства» діючи в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, з метою захисту майнових прав дітей, комісія з питань при райдержадміністрації вирішила відмовити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в наданні дозволу органу опіки і піклування райдержадміністрації на укладення договору про припинення права на аліменти на користь малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Молодіжна (Чапаєва), 24, с. Роздолля, Компаніївського району, Кіровоградської області та належить ОСОБА_2 на праві власності. При цьому, комісією з питань захисту прав дитини при районній державній адміністрації рекомендовано заявникам укласти між собою договір про припинення права на аліменти на дітей у зв'язку із набуттям права власності в рівних частинах на нерухоме майно (1/2 частки житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель, ? частини земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства) на користь малолітніх дітей ОСОБА_3, 16 грудня 2009 року та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, що знаходиться за адресою: вул. Молодіжна (Чапаєва), с. Роздолля, Компаніївського району, Кіровоградської області та належить ОСОБА_2 на праві власності (а.с.12).
Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що особа, у випадках передбачених цим Кодексом, має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.
Також, відповідно до частини 5 цієї статті Кодексу, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно ч. 1 ст. 179 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані використовувати аліменти виключно за цільовим призначенням - для задоволення фізичних, духовних й інших потреб дитини, її навчання й розвитку.
Правову основу діяльності органів опіки та піклування становлять Правила опіки та піклування, затверджені наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88.
Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, визначений Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866.
Пунктом 1.3 Правил опіки та піклування передбачено, що органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Згідно статті 56 Цивільного кодексу України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон), виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Згідно статтею 13 Закону, до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема вирішення питань забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх.
Також, згідно статті 16 Закону, місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль, в тому числі, за додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства та дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту.
Відповідно до п. 1.8 Правил опіки та піклування, рішення органів опіки і піклування про призначення чи звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов'язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.
Виходячи із вказаних законодавчих положень чинного законодавства, комісія з питань захисту прав дитини при Компаніївській районній державній адміністрації Кіровоградській області наділена повноваженнями, серед інших і щодо розгляду питань пов'язаних із захистом майнових прав дітей.
Судом встановлено, що листом від 16.07.2018 року №Г-113/05-09/3 повідомлено громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про те, що діючи в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з метою захисту майнових прав дітей, комісія вирішила відмовити їм в наданні дозволу органу опіки і піклування на укладення договору про припинення права на аліменти на користь малолітньої дитини ОСОБА_3 (а.с.12).
Так, вбачається, що заява позивачки та ОСОБА_2 була розглянута на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при районній державній адміністрації за присутності заявників, за результатами розгляду якої, було прийнято рішення з метою захисту майнових прав дітей про відмову у наданні дозволу органу опіки і піклування на укладення договору про припинення права на аліменти на користь малолітньої дитини ОСОБА_3, що відображено у відповідному протоколі №7 (а.с.12).
З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що питання про надання дозволу про припинення права на аліменти відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно, було розглянуто комісією з питань захисту прав дитини при Компаніївській районній державній адміністрації Кіровоградської області, в межах та у спосіб наданих чинним законодавством комісії повноважень.
Суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації ОСОБА_7 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_7 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (суддя Закурін М. К. «Дискреція дія на власний розсуд. Поняття та прояв», 2009 року) Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Отже, суд вважає за необхідне вказати на те, що вирішення питання про надання дозволу чи відмови у наданні дозволу про припинення права на аліменти є виключними повноваженнями органу опіки та піклування при райдержадміністраціях в областях, в даному випадку відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що не може перебрати на себе повноваження відповідача, оскільки визначальною є лише та обставина, що відповідач мав приймати рішення з урахуванням пояснень позивача та третьої особи як заявників, та співставляти їх у співвідношенні відносно майнових прав їх дітей.
В свою чергу, суд вказує, що відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про охорону дитинства» всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх змінюють) або у будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи.
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх змінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
Положеннями статті 190 Сімейного кодексу України визначено, що той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.
За змістом статті 177 Сімейного кодексу України органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини, якщо вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Відповідно до пункту 2 статті 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що здійснення адміністративного судочинства передбачає наявність й інших сталих підходів, що зумовлюють виконання завдань адміністративного судочинства та відображують його спрямованість.
До таких, зокрема, відноситься принцип пропорційності, який гармонізує з системою принципів, закріплених у Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_7 України.
Так, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (1986 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що має бути обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Тобто принцип пропорційності зокрема передбачає, що:
- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей;
- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;
- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.
Змістом принципу пропорційності є в тому числі врахування: конкретних потреб особи при позбавленні її певної частки майна; відповідних обставин конкретної справи; справедливого обмеження, - що контролюється з боку держави на забезпечення реалізації мети з побудови правової держави та громадянського суспільства.
В основі вказаної мети полягає принцип пріоритету прав людини, який передбачає дотримання з боку держави необхідного балансу в частині втручання у суспільно-правові відносини та їх регулювання з позиції справедливого врівноваження між метою та засобами її досягнення. Зазначений баланс та врівновага складають зміст ідеї пропорційності - принципу, який є необхідною умовою та прямим наслідком реалізації верховенства права.
Тобто, сутність принципу пропорційності полягає у прямому впливі останнього на всі сфери суспільно-правових відносин, забезпечуючи при цьому збалансоване, врівноважене дотримання конкретних обов'язків держави та реалізації соціальних прав людини у збалансованому (пропорційному) співвідношенні формально-юридичного та системно-функціонального підходів, а саме - з урахуванням напрямку законодавчої політики та потреб соціального-економічного розвитку в його динаміці.
Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
У спірних правовідносинах щодо розгляду заяви громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про надання дозволу на укладення договору про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку із переходом права власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_3 підлягає застосуванню принцип пропорційності між обома дітьми подружжя, а саме: відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не звужуючи права кожного з них, з врахуванням сімейних та матеріальних обставин заявників, оскільки у даному випадку відсутня можливість завдання шкоди чи загроза її завдання державі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України)
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
З огляду на законодавчі положення статті 139 КАС України, відповідно судові витати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-263 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4; паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм 001083098, виданий 13.10.2017 року, орган видачі - 3522; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; адреса: вул. Чапаєва, 24, с. Роздолля, Компаніївський район, Кіровоградська область, 28415) до відповідача: Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 04055073, вул. Паркова, 4, смт. Компаніївка, Кіровоградська область, 28400), третя особа - ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5, паспорт серії ЕВ 274131 виданий Компаніївським РВ УМВС України в Кіровоградській області 27.10.2010 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2; адреса: вул. Шкільна, 20, с. Червоновершка, Компаніївський район, Кіровоградська область, 28414) про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду ОСОБА_8