Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 жовтня 2018 р. Справа№0540/7006/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень № 007509816-4610-0582 та № 0075098-4610-0582 від 06.04.2018 року,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень № 007509816-4610-0582 та № 0075098-4610-0582 від 06.04.2018 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем були отримані податкові повідомлення - рішення від 06.04.2018 року. Відповідно до податкового повідомлення - рішення № 007509816-4610-0582 та № 0075098-4610-0582 ОСОБА_1 нараховані суми податкового зобов'язання за платежем 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» загальною сумою 34560,24 грн. за 2016 рік та 40128,00 - за 2017 рік відповідно.
Отже, позивач вважає вищезазначені податкові повідомлення - рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 18.04.2018 року № 0233011208.
17 серпня 2018 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Сторони отримали ухвали про відкриття провадження в справі, що підтверджується поштовими повідомленнями.
03 вересня 2018 року, через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та вважає їх безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню. Просив відмовити у задоволенні позову.
Сторонами не були надані клопотання щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Отже, відповідно до ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за правилами спрощеного провадження.
Дослідивши заяви по суті справи, письмові докази, наявні у справі, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2. Зареєстрована за адресою 87500, АДРЕСА_1 Є власником комплексу за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею - 2508 кв.м.
Відповідач - є юридичною особою публічного права - установою, яка є територіальним органом Державної фіскальної служби України, яка в свою чергу, була створена в процесі перетворення Державної податкової служби України, та яка наділена правовим статусом контролюючого органу. Загальний обсяг правоздатності такого суб'єкта податкових відносин, як «контролюючий орган», визначено положеннями ст. 41 Податкового кодексу України. Зміст функцій контролю цих органів визначено положеннями ст. 61 Податкового кодексу України.
Рішенням Маріупольської міської ради від 27.02.2015 року № 6/46-5136 № 6/46-5136 на 2016 рік встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1,0 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року (1378*1%=13,78 грн.) за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішенням Маріупольської міської ради від 23.12.2016 року № 7/14-1054 на 2017 рік. Встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (3200 грн.*0,5%=16,00 грн.) за 1 квадратний метр бази оподаткування.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 обчислено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: за 2016 рік 2508*13,78 = 34560,24 грн., за 2017 рік 2508 грн. * 16 = 40128 грн.
Головним управлінням ДФС у Донецькій області згідно з підпунктом 54.3.3. пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового Кодексу України, прийнято 06.04.2018 року податкові повідомлення-рішення форми «Ф»:
- № 0075098-4610-0582, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості - 40128,00 грн.
- № 007509816-4610-0582, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості - 34560,24 грн.
Податкові повідомлення - рішення надіслано платнику поштою 09.06.2018 року, отримано ППР ОСОБА_1 15.06.2018 року.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертає увагу на наступне.
Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладено статтю 266 Податкового кодексу України у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Згідно підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
У відповідності до вимог підпункту 266.7.1 пункту 266 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 9009-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» лише рекомендовано органам місцевого самоврядування вчинити певні дії, в той час як підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України законодавцем чітко встановлено повноваження сільських ради при встановленні місцевих податків та зборів, які, враховуючи статтю 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Проте, контролюючим органом помилково віднесено належну позивачу будівлю, що розташована за адресою: м. Маріуполь, провулок Студентський, 1 до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку, оскільки, відповідно до висновків звіту про оцінку вищезазначеної будівлі, об'єкт експлуатується в якості виробничо - складського комплексу та не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів пп. «є» п. 266.2.2 ст. 266 Податкового Кодексу України і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватися.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Згідно підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно п.п. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать податок на майно.
Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
Як вже зазначалось судом, рішенням Маріупольської міської ради від 27.02.2015 року № 6/46-5136 № 6/46-5136 на 2016 рік встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1,0 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року (1378*1%=13,78 грн.) за 1 квадратний метр бази оподаткування та рішенням Маріупольської міської ради від 23.12.2016 року № 7/14-1054 на 2017 рік. Встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (3200 грн.*0,5%=16,00 грн.) за 1 квадратний метр бази оподаткування.
При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період).
Суд звертає увагу, що законодавцем при прийнятті Закону України № 71-VIII від 28.12.2014 р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким фактично запроваджено податок на майно, в тому числі, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, одночасно не було внесено зміни до підпункту 12.3.4 пункту 12.3, 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та не встановлено виключення для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в частині введення його в дію в іншому порядку, ніж як у тому що визначений статтею 12 Податкового кодексу України і, в такому разі, також поширюється на встановлений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Таким чином, порядок введення та застосування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, має відбуватися в порядку визначеному законом.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 р. у провадженні № К/800/8077/16 (рішення в ЄДРСР 60223298).
В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного рішення у 2017 році прийняття спірних податкових повідомлень-рішень не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Суд зазначає, що пунктом 4 Закону України N 71-VIII від 28.12.2014 р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» законодавець лише рекомендував органам місцевого самоврядування, зокрема, прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2017 році податку на майно. Отже, вказана норма містить рекомендаційний характер та не встановлює іншого, ніж передбачений підпунктом 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України порядку застосування відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
Приписами підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, а отже, суд вважає доводи позивача в цій частині є обґрунтованими.
Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період).
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
У зв'язку з цим, 2017 рік - це плановий період, а 2018 рік - бюджетний період.
Суд також зазначає, що об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт, як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно - правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік
Крім того, суд зазначає, що податкове повідомлення рішення за 2016 рік позивачу було надіслане разом з податковим повідомленням - рішенням за 2017 рік, що є порушенням пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового Кодексу України, відповідно до якої - податкове/податкові повідомлення - рішення про сплату суми/сум податку обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином спірне податкове повідомлення - рішення є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1(місцезнаходження: 87500, АДРЕСА_3 РНКОПП НОМЕР_2) до Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, код ЄДРПОУ 39406028) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень № 007509816-4610-0582 та № 0075098-4610-0582 від 06.04.2018 року задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0075098-4610-0582 від 06.04.2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, код ЄДРПОУ 39406028) на користь ОСОБА_1(місцезнаходження: 87500, АДРЕСА_3 РНКОПП НОМЕР_2), судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Тарасенко І.М.