30 жовтня 2018 р. Справа № 160/8032/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача 1 Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відповідача 2 державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Стражник Г.І. про визнання неправомірними дій, скасування постанови та зобов'язати певні дії, -
29 жовтня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла направлена 24 жовтня 2018 року засобами поштового зв'язку позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1 Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відповідача 2 державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Стражник Г.І., у якій позивач просить суд:
- визнати неправомірними дії державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Стражник Г.І. при винесенні постанови про повернення виконавчого документу по виконавчому провадженню №52117975 від 21.06.2018 року;
- скасувати постанову про повернення виконавчого документу по виконавчому провадженню №52117975 від 21.06.2018 року, винесену державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Стражник Г.І.;
- зобов'язати державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Стражник Г.І. відновити виконавче провадження №52117975.
Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на підставі виконавчого листа, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області у справі №185/9784/13-ц від 19.08.2016 року, було відкрито виконавче провадження №52117975, в межах проведення виконавчих дій в якому було накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно боржника - ОСОБА_3, у тому числі на корпоративні права у ТОВ «ЗАМАН ЛТД» (код ЄДРПОУ 30457744).
Позивач також вказує, що 25.09.2018 року з метою ознайомитись з ходом проведення виконавчих дій він ознайомився з матеріалами виконавчого провадження №52117975, внаслідок чого йому стало відомо про винесення державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Стражник Г.І постанови від 21.06.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з відсутністю майна боржника, на яке можливо б було звернути стягнення в межах виконавчого провадження.
Не погоджуючись з вищенаведеними діями та рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів. При цьому, позивачем зазначено, що дана позовна заява є скороченою та не містить обґрунтувань правової позиції нормами матеріального права, таке обґрунтування буде надано суду після відкриття провадження у справі. Крім цього, до позовної заяви позивачем не було надано жодного додатку.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить із наступного.
З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.08.2015 року у справі №185/9784/13-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05.07.2007р. в розмірі 380 000 євро, що за курсом НБУ станом на 28 серпня 2015 року складає 9 140 586,86 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/49458770).
19 липня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області відхиллено апеляційну скаргу ОСОБА_3, а Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2015 року залишено без змін (http://reyestr.court.gov.ua/Review/59028701).
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Поряд із цим, частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.
Наведена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 24 лютого 2016 року №6-3077цс15.
Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Цивільного процесуального кодексу України.
Так, статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною першою статті 448 Цивільного процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Порядок розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, регламентований положеннями статті 450 Цивільного процесуального кодексу України.
За приписами частини першої статті 451 Цивільного процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що законом встановлено процедуру оскарження дій посадових осіб державної виконавчої служби, а саме скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу виконавчої служби, стороною по справі подається до суду, який видав виконавчий документ.
Оскільки позивач звернувсь із позовом до суду про визнання неправомірними дій та скасування постанови державного виконавця, прийнятої в рамках виконавчого провадження №52117975, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області на виконання рішення від 28.08.2015 року у цивільні справі №185/9784/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, то така справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним в постановах від 30 червня 2015 року у справі № 21-278а15, від 01 грудня 2015 року у справі №21-3404а15 та від 8 листопада 2016 року у справі №21-5539а15, які також були підтримані Верховним Судом в ухвалі від 26 лютого 2018 року у справі №425/2596/17 (провадження №К/9901/26295/18).
За положеннями частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі ««Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &lr;…&g ; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.
При цьому, частиною сьомою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
На виконання вищенаведеної норми суд роз'яснює позивачеві, що заявлений до розгляду спір може бути поданий до місцевого загального суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Керуючись статтями 4, 5, 19, 170, 248, 256, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відповідача 2 державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Стражник Г.І. про визнання неправомірними дій, скасування постанови та зобов'язати певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати позивачеві разом із позовною заявою.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Юхно