29 жовтня 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1725/18
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Луцький прикордонний загін, відповідач) про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення норм Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» при звільненні позивача з військової служби не виплачено останньому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки.
Зазначає, що відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
25.07.2018 позивач звернувся до відповідача з листом про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки.
Листом від 30.07.2018 №30/8577 відповідач відмовив позивачу в праві на отримання грошової компенсації, мотивуючи тим, що відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» під час дії особливого періоду додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів не передбачена.
ОСОБА_1 вважає дії відповідача щодо не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, протиправними та такими, що порушують його законні права, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Відповідач у відзиві на позов від 19.09.2018 за вх. №12188/18 заперечив проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставним та такими, що не підлягають до задоволення. Зазначив, що 14.05.2015 Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 16-2 згідно з якою учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Водночас, відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у особливий період, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Оскільки, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачена, пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» під час дії особливого періоду не надається, то правових підстав для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку немає.
Представник відповідача зауважив, що ОСОБА_1 в період з 2015 по 2017 роки включно до керівництва загону на предмет надання йому додаткової відпустки, яка передбачена учасникам бойових дій не звертався, а звернувся 25.07.2018 з рапортом про надання йому компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Вказує на те, що дану відпустку не віднесено до щорічних відпусток, а тому, як наслідок, вона не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (а.с.22-28).
У відповіді на відзив від 13.08.2018 за вх. №10507/18 ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у позовній заяві, та окремо зазначив, що позиція відповідача у відзиві на позов грунтується лише на нормах Закону України «Про відпустки», який є загальним, натомість відповідач ігнорує норми Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який є спеціальним Законом у галузі соціального захисту військовослужбовців, оскільки визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей (а.с.34-35).
Згідно поданих заперечень на відповідь на відзив від 24.09.2018 відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 підтримав доводи, викладені у відзиві на позов (а.с.37-40).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відповідно до приписів статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 19.11.1997 по 01.08.2018, що підтверджується довідкою від 01.08.2018 №460, виданою відповідачем та контрактом від 18.05.2012 (а.с.10,12-15).
Наказом начальника Північного регіонального управління від 02.07.2018 №221-ос “По особовому складу” головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу підполковника ОСОБА_1 (Т-645516) звільнено з військової служби у запас за підпунктом “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону від 31.07.2018 №325-ос “По особовому складу” ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу Луцького прикордонного загону та всіх видів забезпечення (а.с.11).
25.07.2018 позивач звернувся до Луцького прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Північного регіонального управління ДПС України з рапортом про надання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки.
Листом від 30.07.2018 №30/8577 відповідач відмовив позивачу в отриманні грошової компенсації та вказав, що правових підстав для надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку немає.
У вказаному листі відповідач зазначив, що відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 №303 «Про часткову мобілізацію» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в Україні діє особливий період. Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» під час дії особливого періоду додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів не передбачена. Відповідно до розділів І та ІІ Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни (статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до щорічних відпусток не відноситься. На протязі 2015 по 2017 років ОСОБА_1 до керівництва прикордонного загону з рапортами щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не звертався (а.с.30).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Вищевказаний Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із статтями 1, 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до змін, внесених Законом України №426-VIII від 14.05.2015, Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 16-2 згідно з якою передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 23.12.2015 № НОМЕР_2 (а.с.17) та претендує на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Однак, суд вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідно до пунктів 17, 18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Аналізуючи вищезазначені норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» слід прийти до висновку, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців передбачені наступні види відпусток: щорічна основна відпустка; відпустка військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; відпустка у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії; відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-ХІІ) та від 06.12.1991 №1932-ХІІ «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ).
За визначенням статті 1 Закону №3543-ХІІ особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в статті 1 Закону №3543-ХІІ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпуски як учасникам бойових дій.
Суд погоджується з позицією відповідача, що оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів було припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку (які є похідними від права) до задоволення не підлягають.
З телеграми Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07.07.2018 №Т/11-6715 (а.с.32) слідує, що військовослужбовці, які не використали до звільнення з військової служби додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів права на отримання грошової компенсації не мають, оскільки, дана відпустка не відноситься до щорічних відпусток і може надаватися військовослужбовцям лише протягом року за їх бажанням та крім того, на період дії особливого періоду (з 2015 року) надання таких відпусток було припинено.
Суд звертає увагу, що належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону, у якій вказано, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років, змін до статей 4 та 24 Закону України «Про відпустки» не внесено. При цьому, нову статтю віднесено до розділу ІІІ «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях», назву якого доповнили складовою «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни». Отже, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних.
Оскільки, вказана вище додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, то на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки»). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана військовослужбовцем протягом календарного року.
Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.06.2018 №545/1881/16-а (№К/9901/22266/18), який в силу ч.5 статті 242 КАС України повинен бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
На підставі зібраних та досліджених доказів, аналізуючи норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, до задоволення не підлягають.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач належними та допустимими доказами довів, що відмовляючи ОСОБА_1 у виплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: Луцький прикордонний загін (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321661).
Суддя Т.М. Димарчук