30 липня 2018 року Справа № 804/3437/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Жукової Є.О.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій щодо відмови у призначені пенсії за віком; зобов'язання здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 06.10.2017 р., -
11.05.2018 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій щодо відмови у призначені пенсії за віком; зобов'язання здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 06.10.2017 р.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 р. у справі № 804/3437/18 провадження було відкрито та справа призначена до розгляду в порядку підготовчого провадження.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.
20 квітня 2017 року ОСОБА_1 звільнилась з посади головного державного інспектора відділу реєстрації користувачів при Головному управлінні Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області управління (центру) сертифікації ключів Інформаційно-довідкового департаменту ДФС за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком, припинивши державну службу.
Позивач зазначає, що з 21.04.2017 р. по 11.05.2018 р. ОСОБА_1, маючи загальний стаж 40 років 1 місяць 6 днів, з яких більш ніж 22 роки стажу державної служби, отримує пенсію відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Пенсійна справа зареєстрована в Шевченківському відділі Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Дніпрі за № 810210.
18.12.2017 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області своїм листом №Д 7998-17 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії на підставі поданої заяви про призначення пенсії, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».
На підставі зазначеного вище, позивач - ОСОБА_1, просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, відповідно до Закону України «Про державну службу» з 06.10.2017 р.
Суд зазначає, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 р. провадження по справі було відкрито, та призначити її до розгляду у порядку підготовчого провадження.
В судове засідання, призначене на 30.07.2018 р. сторони не з'явились.
30.07.2018 р. повноважним представником позивача було подано клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження, із зазначенням про підтримання позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач до зали судового засідання свого представника не направив, будь-яких заяв чи клопотань від останнього на адресу суду не надходило.
При цьому, суд зазначає, що 29.05.2018 р. повноважним представником відповідача, через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду було подано відзив на позовну заяву від 29.05.2018 р. за вх.№25777/18 , в якому зазначено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду та отримує пенсію за віком відповідної до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
26.06.2017 року ОСОБА_1 звернулась до управління із заявою для переведення з пенсії за віком, призначену згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком, згідно Закону України «Про державну службу».
У поданому відзиві від 29.05.2018 р., повноважний представник відповідача зазначає, що пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII, визначено право державних службовців за певних умов на призначення пенсії за віком, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII на яку можуть розраховувати, зокрема, особи, які на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII (01.05.2016 р.) мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби» визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» №372З-XII та актами Кабінету Міністрів України.
Щодо стажу роботи ОСОБА_1 на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, періоду роботи в Державній податковій інспекціїслужбі на посадах економіста, податкового інспектора, головного бухгалтера, начальника відділу відповідач зазначає наступне.
Основним критерієм, за яким визначається можливість зарахування періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 в період роботи з 19.09.1994 по 31.05.2013 роки в Державній податковій інспекції по Заводському району, Державній податковій адміністрації по Заводському району, Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська, Державній податковій адміністрації у Дніпропетровській області, Дердавній податковій службі у Дніпропетровській області, Інформаційно-довідковому департаменті державної податкової служби відсутня інформація про присвоєння рангу державного службовця.
01.06.2013 року в період роботи в Інформаційно-довідковому департаменті міндоходів ОСОБА_1 присвоєно 9 ранг державного службовця, а 13.01.2014 року ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи третього рангу».
Відтак, до стажу державного службовця можливо зарахувати період роботи з 01.06.2013 року по 12.01.2014 року, який складає 0 років 7 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу».
З урахуванням вищезазначеного, повноважний представник відповідача зазначає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В судовому засіданні, призначеному на 30.07.2018 р., судом було поставлено на розгляд питання щодо можливості переходу до розгляду справи по суті за доказами, які наявні у матеріалах справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання як позивача, так і повноважного представника відповідача, думка останніх, щодо можливості переходу до розгляду справи по суті за доказами, які наявні у матеріалах справи, суду не відома.
Таким чином, враховуючи зазначене вище, суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду зазначеної справи по суті, застосувавши принцип процесуальної економії та у відповідності до ст.ст.192 - 211, 217, 224 - 228 КАС України безпосередньо 30.07.2018 р.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, та отримує пенсію відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В матеріалах справи містяться відомості, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України зі зверненням щодо зарахування до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, періоду роботи в Державній податковій інспекції/адміністрації/службі на посадах економіста, податкового інспектора, головного бухгалтера, начальника відділу.
18.12.2017 р., Головне управління Пенсійного фонду України листом про розгляд звернення від 18.12.2017 р. №Д 7998-17 повідомило ОСОБА_1 про наступне.
Відповідно до пункту 344.1 статті 344 розділу XVIII-1 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Статтею 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до підпунктом 1 пункту 2 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», Закон України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 та 12 розділу XI Закону №889.
З огляду на положення пунктів 10, 12 розділу XI Закону №889 право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 мають особи, які на день набрання чинності Законом №889 (на 01.05.2016 року) мали відповідний стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України.
Статтею №25 Закону №3723 визначено сім категорій посад державних службовців,|які вони могли обіймати у відповідних державних органах, та передбачено, що віднесення існуючих на той час посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців провадиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Законом України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» було передбачено, що Рада Міністрів Української РСР встановлює для працівників державних податкових інспекцій персональні звання, спеціальну форму та відзнаки. Подальшими редакціями цього Закону було передбачено, що службовим особам державних податкових інспекцій присвоюються спеціальні звання. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджувався Кабінетом Міністрів України (постанови Кабінету Міністрів України від 05.10.1992 №559 «Питання державної податкової служби в Україні», від 22.02.1999 №258 «Про затвердження Положення про спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби», від 22.09.2004 №1234 «Про спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби», від 19.12.1912 №1169 "Питання присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів державної податкової служби» від 23.10.2013 №839 «Про спеціальні звання посадових осіб
органів доходів і зборів»).
При цьому, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 №503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців», яке 06.08.2016 втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №465 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», було віднесено до 4-7 категорій посад державних службовців відповідні посади в місцевих державних податкових адміністраціях.
Відтак, періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
За наданими документами стаж державної служби становить 7 місяців 12 днів (01.06.2013 р. по 12.01.2014 р.).
Відтак, у листі від 18.12.2017 р. №Д-7998/17 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначено, що оскільки у ОСОБА_1 відсутній необхідний стаж роботи на державній службі, тому призначити пенсію останній згідно ЗУ «Про державну службу» не має законних підстав.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ЗУ «Про державну службу» тощо.
У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
1 травня 2016 року набув чинності Закон № 889-VIII, згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону 3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців .
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016 р., відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною другою статті 25 Закону України "Про державну службу" вiд 16.12.1993 року установлювались такі категорії посад державних службовцiв:
- перша категорія: посади перших заступникiв міністрів, керiвникiв центральних opгaнів виконавчої влади, якi не є членами Уряду України, їx перших заступникiв, голiв та членiв державних колегiальних opганів, Постiйного Представника Президента України в Автономнiй Республiцi Крим, голiв обласних, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй, керiвникiв Адмiнiстрацiї Президента України, Апарату Верховної Ради України, заступникiв керiвникiв Адмiнiстрацiї Президента України, Апарату Верховної Ради України, iншi прирiвнянi до них посади;
- друга категорiя : посади керiвникiв ceкpeтapiaтів комітетів Верховної Ради України, структурних пiдроздiлiв Адмiнiстрацiї Президента України, Апарату Верховної Ради України, Cекретаріату Кабiнету Miнicтpiв України, радникiв та помiчникiв Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-мiнiстра України, заступникiв Miнiстpiв, заступникiв iнших керiвникiв центральних органів виконавчої влади, першого заступника Постiйного Представника Президента України в Автономнiй Республiцi Крим, перших заступникiв голiв обласних, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй та iншi прирiвнянi до них посади;
- третя категорiя : посади заступникiв керiвникiв структур них пiдроздiлiв, завiдувачiв ceкторів, головних спецiалiстiв, експертiв, консультантiв Адмiнiстрацiї Президента України, Апарату Верховної Ради України i Ceкретаріату Кабiнету Miністрів України, заступникiв Постiйного Представника Президента України в Автономнiй Республiцi Крим, заступникiв голiв обласних, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй, а також голiв районних, районних у місті Києвi та Севастополi державних адмiнiстрацiй, начальникiв управлiнь, самостiйних вiддiлiв у складi міністерств та iнших центральних органів виконавчої влади, державних колегiальних opганів, iншi прирiвнянi до них посади;
- четверта категорiя : посади спецiалiстiв Адмiнiстрацiї Президента України, Апарату Верховної Ради України i Ceкpeтapiaту Кабiнету Miнicтpiв України, заступникiв начальникiв управлiнь, самостiйних вiддiлiв (пiдвiддiлiв) мiнicтерсв та iнших центральних opганів виконавчої влади, державних колегiальних opганів, керiвникiв управлiнь, вiддiлiв, служб обласних, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй, iншi прирiвнянi до них посади;
- п'ята категорiя : посади спецiалicтiв Miнicтepcтв, iнших центральних opганів виконавчої влади, держав них колегiальних органів, заступникiв голiв районних, районних у містах Києвi та Севастополi державних адмiнiстрацiй, заступникiв керiвникiв управлiнь, вiддiлiв, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адмiнiстрацiй, спецiалiстiв апарату цих адмiнiстрацiй, iншi прирівняні до них посади;
- шоста категорiя: посади керiвникiв управлiнь, вiддiлiв, служб районних, районних у містах Києвi та Севастополi державних адмiнiстрацiй, спецiалiсти управлiнь, вiддiлiв, служб обласних, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй, iншi прирiвнянi до них посади;
- сьома категорiя: посади спецiалiстiв районних, районних у містах Києвi та Севастополi державних адмiнiстрацiй, їx управлiнь i вiддiлiв, iншi прирiвнянi до них посади.
Вiднесення iснуючих посад державних службовцiв, не перелiчених у цiй статтi, а також вiднесення до вiдповiдної категорії нових посад державних слvжбовцiв проводиться Кабiнетом Miністрів України за погодженням з вiдповiдним державним органом.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Постановою Кабiнету Miнicтpiв України № 622 вiд 14.09.2016 р. "Деякi питання пенсiйного забезпечення окремих категорiй осiб", визначено порядок призначення таких пенсiй (далі - Порядок №622, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, із положень пунктів 1- 3 Порядку №622, випливає, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, як зазначалось вище за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Так, посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби, визначались Порядком обчислення стажу державної служби затвердженим Постановою Кабiнету Miнicтpiв України вiд 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок №283).
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 року (чинного до 01.05.2016 року, тобто в період проходження позивачем служби) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно частини 2 вказаного Порядку, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату Національного банку України, Республіканського банку Криму, управління по місту Києву та Київській області, обласних управлінь Національного банку України.
Процедура подання документів для оформлення пенсій визначається Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Згідно пункту 2.8 Порядку 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) (п. 2.9 Порядку №22-1 ).
Положеннями пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Порядку 22-1 визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п.4.7 Порядку 22-1).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об'єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.
При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 2 КАС України зазначає, що основними завданнями (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, є принцип верховенства права, який відповідно до ст.6 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. ст.8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частин 4 ст. 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд прийшов до висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Як встановлено в судовому засіданні, та підтверджено матеріалами справи, підставою для відмови в зарахуванні до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовці, періоду роботи в Державній податковій інспекції/адміністрації/службі на посадах економіста, податкового інспектора, головного бухгалтера, начальника відділу стала відсутність необхідного стажу роботи на державній службі.
Доводи позивача - ОСОБА_1 щодо наявності у останньої трудового стажу державної служби 22 роки 1 місяць 10 днів, що як зазначає позивач, підтверджується довідкою від 19.08.2017 року Державною податковою інспекцією у Соборному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, довідкою від 14.08.2017 року Головного управління Державною фіскальною службою у Дніпропетровській області, листом від 23.08.2017 року Державної фіскальної служби України, листом від 05.09.2017 року Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, наказом від 31.10.2011 року Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області №49б-о, трудовою книжкою ОСОБА_1, копії яких містяться в матеріалах справи спростовуються наступним.
У відповідності до положень пунктів 10, 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» №889, право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 мають особи, які на день набрання чинності Законом №889, станом на 01.05.2016 року мали відповідний стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 №503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців», яке 06.08.2016 втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №465 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», було віднесено до 4-7 категорій посад державних службовців відповідні посади в місцевих державних податкових адміністраціях.
Здійснивши системний аналіз зазначених вище норми чинного законодавства України, суд зазначає, що, періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Відтак, стаж державної служби ОСОБА_1 становить 7 місяців 12 днів, а саме: з 01.06.2013 р. по 12.01.2014 р., що підтверджується відомостями внесеними до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1, копія якої міститься в матеріалах справи.
За таких підстав, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій щодо відмови у призначені пенсії за віком; зобов'язання здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 06.10.2017 р. задоволенню не підлягає.
Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній в рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 р. у справі №822/524/178 (адміністративне провадження № Пз/9901/23/18), в якій зазначається, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції від 08.05.2018 року №0. 0. 1030491259.1. 1 за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять грн., 60 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.
Враховуючи відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій щодо відмови у призначені пенсії за віком; зобов'язання здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 06.10.2017 р., суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження і всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а саме, судового збору у розмірі 1 409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять грн., 00 коп.).
Крім того, до матеріалів справи представником позивача ОСОБА_2 було подано документи в обґрунтування стягнення судових витрат на оплату адвокатських послу, а саме: меморіальний ордер від 26.07.2018 р.; акт приймання-передачі виконаних робіт.
Оскільки не підлягає задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо відмови у призначені пенсії за віком; зобов'язання здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 06.10.2017 р., суд зазначає, що як наслідок, не підлягає й стягнення на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України витрат, здійснених останньою на оплату професійної правничої допомоги адвоката ОСОБА_2 відповідно до меморіального ордеру №@2PL408583 від 26.07.2018 р. в сумі 700,00 грн.
Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій щодо відмови у призначені пенсії за віком; зобов'язання здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 06.10.2017 р.- відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.О. Жукова