Справа № 369/6497/18
Провадження № 2/369/2729/18
Іменем України
25.09.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Головатюк В.В.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини, -
У червні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів. Свої вимоги мотивував тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 2003 року. Від спільного проживання мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спільне життя не склалось. Спочатку дитина залишилась проживати разом з відповідачем. Але згодом відносини між ними почали погіршуватись, досить часто виникали конфлікти. Тому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, виявив бажання проживати разом з ним. Тому з 24 квітня 2018 року вони почали проживати вже разом. Вказав, що працює, має постійний заробіток, позитивно характеризується, одружений та має ще двох дітей, має постійне місце проживання, будь-яких хвороб немає.
Після розлучення він постійно спілкувався з дитиною, забирав на вихідні, завжди допомагав у навчанні, цікавився шкільним життям. Відповідачка після розлучення також створила нову сім'ю, народила двох дітей та не має часу, щоб приділити увагу старшому сину, а приділяє більше уваги молодшим дітям. Саме тому було прийняте рішення, що ОСОБА_4, якому виповнилось 12 років, буде проживати саме разом з ним.
Просив суд визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Просив суд задоволити позов.
У судове засідання відповідачка не з'явилась. Про час та місце розгляду справи повідомлена, що підтверджено розпискою відповідачки. У підготовчому судовому засіданні відзив до суду не подала, не заявила будь-яких клопотань про надання/витребування доказів. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України судом роз'яснено право відповідача на подачу відзиву на позов, обов'язки щодо доведення вимог та заперечень.
У судове засідання представник служби у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслав суду листа, в якому просив слухати справу у його відсутність з урахуванням висновку.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що 08 серпня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 29 січня 2013 року шлюб між сторонами був розірваний.
Батьками неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Нормою ст. 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ст. 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років , визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Статтею 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до пункту 6 Декларації прав дитини, затвердженої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку його особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.
Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 6 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, ґрунтуючись на рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказав, що після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом з матір'ю ОСОБА_2, а з 24 квітня 2018 року за бажанням дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_2 жодних заперечень суду не надала, у разі заперечення нею вищевказаних обставин.
Дана обставина також підтверджена і довідкою ТОВ «ЖК Молодіжне містечко» №77 від 18 травня 2018 року, характеристикою ОСОБА_1 за місцем проживання, характеристикою батька учня 6-го класу ліцею «Престиж» №76 від 30 травня 2018 року.
Відповідно до свідоцтва про право власності №35829447 від 02 квітня 2015 року право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_1.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 01 травня 2018 року проживає разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
При розгляді справи орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації надав висновок на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини від 05 червня 2018 року (протокол №13). При цьому вважали за доцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, як з батьком ОСОБА_1 , так і з матір'ю ОСОБА_2
На підставі наведеного, проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, та приймаючи до уваги вік неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, якому безумовно потрібна материнська і батьківська турбота, оскільки між дитиною та батьками з самого народження існує тісний зв'язок, розірвання якого може потягти за собою негативні наслідки у фізичному та емоційному розвитку дитини, відсутність підтвердження грубого чи егоїстичного ставлення ОСОБА_1 до дитини та будь-яких інших виключних обставин, бажання самої дитини, мати дитини не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у його вихованні, і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування, або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням, приходить до висновку, що місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, слід визначити з його батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задоволити.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області (пп.15.5 п.15 ч.1 Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 25 вересня 2018 року.
Суддя Н.С.Пінкевич