Справа № 359/898/18
Провадження № 2/359/1235/2018
18 жовтня 2018 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Івченко В.І.,
за участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
встановив :
02 лютого 2018 року ОСОБА_3 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, яким з урахуванням уточнення позову від 01 червня 2018 року, просить виключити з переліку спільної сумісної власності та визнати за позивачем право власності на гараж кооперативу «Військовий», вартістю 83369 грн. 00 коп., загальною площею 30,3 кв.м., з погребом та оглядовою ямою, що розташований за адресою : Київська область, м. Бориспіль, гаражний кооператив «Військовий», гараж 83 по вул. Володимира Момота, 14-а; виключити з переліку спільної сумісної власності та визнати за відповідачем право власності на автомобіль «Daewoo Lanos», вартістю 85300 грн., 2003 року випуску, обєм двигуна 1598 куб.см., vin-код Y6DTF69YD3W179565, державний номерний знак НОМЕР_1, із стягненням з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 різниці вартості її частки у праві спільної сумісної власності на зазначене майно в розмірі 965 грн. 50 коп.; визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1.
Вимоги обгрунтовано тим, сторони з 05 лютого 1998 року по 12 січня 2017 року перебували в зареєстрованому шлюбі від якого мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Під час перебування сторін у шлюбі ними набуто у спільну сумісну власність подружжя автомобіль «Daewoo Lanos», 2003 року випуску з державним номерним знаком АІ 4792 ЕН; гараж 83 розташований в гаражному кооперативі «Військовий» по вул. Володимира Момота, 14-а в м. Бориспіль; однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
ОСОБА_3 просить виділити їй саме гараж, оскільки керувати автомобілем вона не вміє, а гараж може використовувати для зберігання продуктів, консервації, дитячих речей. Щодо квартири зазначила, що її половина належить виключно ОСОБА_1 оскільки половина вартості цієї квартири є грошима, які відповідач отримав від продажу спадкового майна. Зважаючи на вказане, поділу між подружжям підлягає лише ? квартири. Тобто, позивач претендує на ? від вказаної квартири.
Разом з тим, просила врахувати, що після розірвання шлюбу з нею лишився проживати неповнолітній син ОСОБА_6, який є інвалідом та повністю перебуває на утриманні ОСОБА_1. Призначені за рішенням суду аліменти відповідач сплачує не в повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку він не погашає. Враховуючи наведене та вимоги ч. 3 ст. 70 СК України просила збільшити її частку у однокімнатній квартирі з ? до 3/8.
Позивач в судовому засіданні підтримала уточнені позовні вимоги та просила задовольнити їх. Визнала та не заперечує щодо встановленої відповідачем вартості спірного майна здійсненої на підставі висновків експертів. Підтвердила факт продажу відповідачем спадкового майна та вкладення цих коштів у придбання однокімнатної квартири, у зв'язку з чим вважає ? частину квартири власністю ОСОБА_1. Повідомила, що частину коштів, близько 100000 грн., для придбання однокімнатної квартири відповідач взяв в борг у свого брата. Рішення про запозичення грошових коштів вони прийняли спільно. Позика наразі не погашена. Особистих речей у цій квартирі не має, оскільки ОСОБА_1 здає цю квартиру сторонній особі. Вважає що аліментів, призначених за рішенням суду їй не вистачає на утримання сина та, крім цього, вони не в повній мірі сплачуються відповідачем. Особистих чи дитячих речей, консервації, продуктів в гаражі не тримає, оскільки відповідач не дає їй можливості користуватись гаражом та приховує ключі від нього.
Відповідач позов визнав частково, а саме : не заперечував щодо визнання за ним та ОСОБА_1 права власності на автомобіль та гараж по ? частині. Проти визнання за позивачем права власності на гараж, а за ним права власності на автомобіль зі сплатою компенсації ОСОБА_1, заперечив та не погодився. Однокімнатну квартиру вважає своєю приватною власністю, оскільки ? частина коштів вкладена ним за рахунок відчуженого спадкового майна, іншу частину він отримав в позику від брата та одноособово погашає цей борг. ОСОБА_3 навіть не знала про ці боргові зобов'язання та придбання однокімнатної квартири. Жодним чином не приймала участі у її ремонті, облаштуванні, утриманні, сплаті комунальних послуг та по погашенню заборгованості.
Представник відповідача підтримав позицію ОСОБА_1 та просив задовольнити позов частково шляхом визнання за сторонами права власності по ? частині кожному на автомобіль та гараж, в іншій частині вимог ОСОБА_1, просив відмовити за безпідставністю.
Заслухавши надані сторонами пояснення, дослідивши повно і всебічно матеріали справи та докази наявні в ній, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановле-ному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікова-ної Законом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1, 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що в період з 05 лютого 1998 року по 12 січня 2017 року вони перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2017 року, яке набуло чинності 24 січня 2017 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 4).
Від даного шлюбу у сторін народились : донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії ІІ-БК № 255030 виданого 09 вересн6я 1998 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Бориспільського міськвиконкому Київської області та свідоцтвом про народження серії 1-ок № 153833 виданого 07 квітня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Бориспільськго міськрайонного управління юстиції Київської області (а.с. 5-6).
Під час перебування сторін у шлюбі ними набуто у власність : автомобіль «Daewoo Lanos», 2003 року випуску з державним номерним знаком АІ 4792 ЕН; гараж 83 розташований в гаражному кооперативі «Військовий» по вул. Володимира Момота, 14-а в м. Бориспіль та однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Наведене підтверджується : свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу де вказано дату його реєстрації 03 вересня 2013 року на ім'я ОСОБА_1; технічним паспортом на гараж складеного 14 березня 2013 року та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 65371952 сформованої 09 серпня 2016 року, з якої вбачається, що гараж з 02 серпня 2016 року належить на праві приватної власності ОСОБА_1; договором купівлі - продажу квартири від 25 квітня 2014 року та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 111917810 сформованої 26 січня 2018 року, з яких вбачається, що однокімнатна квартира з 25 квітня 2014 року належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 9-10, 12-14, 51, 122 (на звороті) - 124).
Згідно Звіту про оцінку майна проведеного 05 травня 2018 року ТОВ «ТЕКТОРЕАЛ» вартість автомобіля «Daewoo Lanos», 2003 року випуску, об'єм двигуна 1598 куб.см., vin-код Y6DTF69YD3W179565, державний номерний знак НОМЕР_1 становить 85300 грн. 00 коп. (а.с. 97-113).
Звітом про експертну грошову оцінку гаража № 83 розташованого в гаражному кооперативі «Військовий» по вул. Володимира Момота, 14-а в м. Бориспіль, проведеного 05 травня 2018 року ТОВ «ТЕКТОРЕАЛ» встановлено, що ринкова вартість майна становить 83369 грн. 00 коп. (а.с. 114-126).
З договору купівлі - продажу квартири укладеного 25 квітня 2014 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Альтіс-траст», що діє від свого імені за рахунок та в інтересах Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Альтіс-дім» та ОСОБА_1 вбачається, що однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 придбано за 308112 грн. 00 коп. (а.с. 9-10).
В пункті 11 договору купівлі - продажу вказано, що квартира купується за згодою дружини ОСОБА_1, яка викладена у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_7.
Позивач погодилась та не заперечує щодо визначення вартості спірного майна у розмірі, наведеному у вищевказаних звітах та договорі купівлі - продажу квартири.
Відповідно ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статтею 61 СК України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За змістом ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В пунктах 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за № 11 від 21 грудня 2007 року (далі по тексту Постанова Пленуму) встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Пунктом 23 наведеної Постанови Пленуму передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно п. 24 Постанови Пленуму до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За змістом п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за № 11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Вищевказані норми узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України наведених у цивільних справах № 6-2670цс16, № 6037цс13, № 6-2784цс15.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що спірні автомобіль та гараж є спільною сумісною власністю подружжя.
Зважаючи на невнесення стороною у справі коштів в рахунок грошової компенсації на відповідний депозитний рахунок суду та відсутність згоди в отриманні грошової компенсації частки у вартості спірного майна, суд приходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме слід визнати за позивачем та відповідачем право власності на 1/2 частину кожному на автомобіль «Daewoo Lanos», 2003 року випуску з державним номерним знаком АІ 4792 ЕН та гараж № 83 розташований в гаражному кооперативі «Військовий» по вул. Володимира Момота, 14-а в м. Бориспіль.
Щодо спірної однокімнатної квартири№ 4 розташованої по вул. Лютнева, 46 в м. Бориспіль Київської області слід зазначити наступне.
Згідно правових позицій відображених у постановах Верховного Суду України при розгляді справ за № 6-2641 цс 15, № 6-2333 цс 15, статус спільної сумісної власності визначається наступними критеріями : 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
За змістом ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за № 11 від 21 грудня 2007 року, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 21 січня 2005 року на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 успадковано житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в с. Старе по вул. Партизанська, 18 Бориспільського району Київської області (а.с.16).
На підставі договору купівлі - продажу житлового будинку від 22 лютого 2014 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в с. Старе по вул. Партизанська, 18 Бориспільського району Київської області було відчужено останній за 152724 грн. 00 коп.(а.с. 59-61).
З урахуванням положень ст. 57 СК України суд приходить висновку, що незважаючи на те, що дані грошові кошти в розмірі 152724 грн. 00 коп. отримано ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, вони є його особистою приватною власністю, оскільки набуті ним на підставі продажу спадкового майна.
05 квітня 2014 року між відповідачем та його братом ОСОБА_9 було укладено договір позики, на підставі якого ОСОБА_1 отримав в позику грошові кошти в розмірі 156000 грн. 00 коп. на умовах, зазначених в договорі (а.с. 62).
На підтвердження отримання ОСОБА_1 вказаної суми за договором позики, відповідач 05 квітня 2014 року надав ОСОБА_9 розписку, як додаток до договору, про отримання відповідачем від брата грошових коштів в розмірі 156000 грн. 00 коп. (а.с. 63).
В істотних умовах договору позики не вказало цільове призначення грошових коштів, проте сторони у справі підтвердили, не заперечували і не спростовували тієї обставини, що запозичені кошти в розмірі 156000 грн. 00 коп. та отримані ОСОБА_1 грошові кошти від продажу спадкового майна в розмірі 152724 грн. 00 коп. витрачено на придбання 25 квітня 2014 року однокімнатної квартири АДРЕСА_1. У зв'язку з цим дані обставини не підлягають доказуванню на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Наведене також підтверджується копією платіжного доручення № 1 від 25 квітня 2014 року на суму 308112 грн. 00 коп., де в призначені платежу вказано : оплата за квартиру АДРЕСА_2 згідно договору купівлі - продажу від 25 квітня 20147 року. Платником зазначено ОСОБА_1 (а.с. 64).
Зважаючи на вказане, суд вважає, що ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належить ? частина у однокімнатній квартири АДРЕСА_1, яка не підлягає поділу між подружжям в порядку ст. 69 СК України.
Наведені висновки суду узгоджуються також з правовою позицією Верховного Суду України наведеній при розгляді справи № 6-1568 цс 16.
Відповідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За змістом ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте у результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Сторонами не надано суду доказів наявності чи безпосередньо самого договору, яким між позивачем та відповідачем було б погоджено статус грошових коштів отриманих в позику, як особистої приватної власності ОСОБА_1 чи про визнання спірної однокімнатної квартири його особистою приватною власністю.
В пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Таким чином, навіть якщо на час придбання в шлюбі майна використовувалися запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім'ї і не є особистою приватною власністю одного з подружжя.
Наведені висновки суду узгоджується з правовою позицією висловленою в постанові ВССУ при розгляді справи за № 718/585/16 ц.
Відповідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом враховано, що відповідачем та його представником в порушення вимог ст. 76-81 ЦПК України та ст. 65 СК України не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що одержане ОСОБА_1 на підставі договору позики від 05 квітня 2014 року та за договором купівлі - продажу майно, використане ним не в інтересах сім'ї та набуто виключно за особисті кошти.
Посилання відповідача на те, що однокімнатна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки набувалась виключно для особистих потребах та не в інтересах сім'ї, із-за складних сімейних стосунків, через які ОСОБА_1 прагнув мати власне житло та виїхати до нього, суд оцінює критично виходячи з наступного.
З моменту придбання квартири (2014 рік) та до розірвання шлюбу між сторонами (2017 року) минуло три роки. Відповідач ні на час розгляду справи судом, ні під час вказаних трьох років не проживав і не проживає у цій однокімнатній квартирі та здає її в найм. Сторони навіть після розірвання шлюбу продовжують спільно проживати в квартирі № 41 розташованої по вул. Володимира Момота, 46 у м. Бориспіль, де вони спільно проживали і під час шлюбу. Наведені обставини не заперечуються та не спростовуються сторонами, що в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Відтак, з урахуванням наведених вище висновків суду, поділу між подружжям підлягає лише ? частина спірної однокімнатної квартири, яку слід визнати спільної сумісною власністю подружжя.
Відповідно ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Факт проживання неповнолітнього сина ОСОБА_6 в квартирі № 41, що розташована за адресою : Київська область, м. Бориспіль, вул. В. Момота 46, разом з позивачем та перебування на утриманні ОСОБА_1, не заперечується та не спростовується сторонами.
Син ОСОБА_6 є дитиною - інвалідом. Наведене підтверджується посвідченням серії ААГ № 029629, згідно якого законним представником дитини є його мати - ОСОБА_3 (а.с. 36-37).
Згідно довідок - розрахунку заборгованості з аліментів від 12 січня 20148 року встановлено, що в провадженні Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби знаходяться виконавчі провадження заведені на підставі виконавчих листів № 2/359/402 та за № 2/359/447 виданих Бориспільським міськрайонним судом Київської області 17 лютого 2017 року та 21 лютого 2017 року (а.с 34-35).
На підставі вказаних виконавчих листів з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частини, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 вересня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття, та на утримання сина ОСОБА_6, 08 березня 2010 року, в розмірі ? частини, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 жовтня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.
Заборгованість зі сплати аліментів за вказаними виконавчими листами становить 22552 грн. 92 коп. та 23823 грн. 61 коп. відповідно.
У відповідності до п.п. 4 п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).
Суд критично ставиться до довідок - розрахунків про наявну заборгованість зі сплати аліментів, оскільки вони не можуть слугувати доказом недостатності призначених та отримуваних позивачем аліментів.
Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження звернення до суду з позовом про збільшення розміру стягуваних аліментів на утримання дитини, про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, про стягнення заборгованості за аліментами чи про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів. Як і не надано доказів недостатності визначених за рішенням суду та одержуваних аліментів на сина ОСОБА_6.
Відтак, твердження позивача про те, що розмір аліментів, які вона одержує, є недостатніми для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини ОСОБА_4, є лише припущеннями ОСОБА_1, які не доведено належними та допустимими доказами.
З урахуванням викладеного та беручи до уваги положення норм ч. 3 ст. 70 СК України суд не вбачає підстав для відступлення від засад рівності часток сторін при поділі спірного майна подружжя.
Підсумовуючи наведене вище суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме за позивачем та відповідачем слід визнати право власності на ? частину кожному від спірних автомобіля та гаража; за позивачем слід визнати право власності на 1/4 , а за відповідачем на ? частини від спірної однокімнатної квартири.
Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову до суду ОСОБА_3 ухвалою суду від 12 березня 2018 року була звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України.
Відповідно ст. 1, ч.1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Судовий збір справляється, серед іншого, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодав-ством.
Частиною 2 ст. 4 вказаного Закону визначено ставку судового збору у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем.
Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
При звернені до суду з позовом ОСОБА_1 заявлено три майнові вимоги, а саме щодо автомобіля (вартість 85300 грн. 00 коп.), гаража (вартість 83369 грн. 00 коп.) та квартири (вартість 308112 грн. 00 коп.) на загальну суму 476781 грн. 00 коп.
Один відсоток від ціни позову становить 4767 грн. 81 коп.
Позовні вимоги задоволено на 50%, у зв'язку з чим з відповідача на користь держави Україна слід стягнути судові витрати у розмірі 2383 грн. 91 коп. ((4767, 81/ 100) х 50).
Враховуючи наведене та керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 258-259, 263-265, 353-354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину автомобіля марки Daewoo, модель Lanos, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину автомобіля марки Daewoo, модель Lanos, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину гаража № 83 розташованого в гаражному кооперативі «Військовий» за адресою : Київська область, Бориспільський район, м. Бориспіль, вул. Горького, 14-а.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину гаража № 83 розташованого в гаражному кооперативі «Військовий» за адресою : Київська область, Бориспільський район, м. Бориспіль, вул. Горького, 14-а.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави Україна (р/р №31216206700004 , МФО: 821018 , код за ЄДРПОУ 38007070, банк: ГУ ДКСУ у Київській обл. м. Київ, КБК: 22030101) судовий збір в розмірі 2383 (дві тисячі триста вісімдесят три) гривні 91 (девяносто одну) копійку.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована та проживає за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серії СМ № 829404 виданий 04 липня 2006 року Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований та проживає за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серії СК № 124496 виданий 14 лютого 1996 року Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Відповідно п.п. 15.5 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Повний текст судового рішення виготовлено 27 жовтня 2018 року.
Суддя Л.В. Яковлєва