Справа № 183/6519/18
№ 1-кп/183/1198/18
іменем України
26 жовтня 2018 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську в залі Новомосковського міськрайонного суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 08.08.2018 року за № 42018040010000437, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лисичанськ Луганської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, розлученого, військовослужбовця, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
28.08.2016 року наказом № 388 командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду навідника 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону військової частини польова пошта НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ).
Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов'язаний суворо дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог законів України, Статутів Збройних Сил України (далі - Статут), бути взірцем виконання службового обов'язку, свято і непорушно додержуватися Конституції України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію», з 20 січня 2015 року в Україні діє особливий період.
Однак, 08.12.2017 року солдат ОСОБА_5 , діючи всупереч наведених вище вимог, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, не з'явився вчасно на службу із лікувального закладу, а саме з військової частини НОМЕР_3 , без поважних причин в умовах особливого періоду, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не вживаючи заходів для повернення до військової частини польова пошта НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв та ухилявся від військової служби до 17.10.2018 року.
17.10.2018 року ОСОБА_5 добровільно прибув до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, визнав повністю та підтвердив обставини, які лягли в основу обвинувачення, в скоєному розкаявся.
В судовому засіданні були досліджені докази вини обвинуваченого ОСОБА_5 , а саме:
- витяг з кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 08.08.2018 року за № 42018040010000437, згідно якого військовослужбовець ОСОБА_5 не повернувся вчасно з лікувального закладу до військової частини без поважних причин, був відсутній тривалістю понад один місяць , в умовах особливого періоду
(а.п. 16);
- акт службового розслідування, згідно якого встановлено факт неповернення з лікувального закладу солдата ОСОБА_5
(а.п. 17-20);
- з'явлення із зізнанням ОСОБА_5 про скоєний ним злочин
(а.п. 24);
- копія посвідчення учасника бойових дій на ім'я ОСОБА_5
(а.п. 39);
- копії документів щодо проходження ОСОБА_5 військової служби
(а.п. 22-23).
Дослідивши наведені докази, суд вважає, що вони є належними та допустимими, оскільки вони, кожний окремо, а також в сукупності прямо підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також вони є достовірними, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_5 встановленою та доведеною, а його дії підлягають кваліфікації за ч. 4 ст. 407 КК України, як нез'явлення вчасно на службу до військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання ОСОБА_5 відповідно до ст.ст. 50-52 КК України, суд обставин, які обтяжують покарання, визначених ст. 67 КК України, не встановив. Обставинами, які пом'якшують покарання, визначених ст. 66 КК України, суд вважає щире каяття, з'явлення із зізнанням, а також прийняття безпосередньої участі ОСОБА_5 в антитерористичній операції.
Також суд враховує, що ОСОБА_5 за місцем проходження служби характеризується негативно, раніше в силу ст.. 89 КК України не судимий, але на даний час відносно нього у провадженні Баглейського районного суду м. Кам'янське Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України.
Санкція ч. 4 ст. 407 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.
З урахуванням обставин скоєння кримінального правопорушення, його наслідків, а також обраної позиції обвинуваченим ОСОБА_5 , суд вважає, що призначення обвинуваченому покарання у виді максимального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією зазначеної статті, буде занадто суворим, а призначення мінімального покарання не буде достатньою мірою сприяти виправленню обвинуваченого ОСОБА_5 та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому суд вважає, що з причин, визначених раніше, обвинуваченому ОСОБА_5 можливо застосувати ст. 75 КК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 349, 368, 370 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, строком на 3 роки.
На підставі ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 не виїздити за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Вирок може бути оскаржений в Дніпровський апеляційний суд через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Суддя ОСОБА_1