Справа № 212/3260/18
2/212/1857/18
24 жовтня 2018 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Борис О.Н., з участю секретаря судового засідання Хазієвої Т.В., справа № 2/212/1857/18; 212/3260/18, позивач ОСОБА_1, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в залі суду в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, представники сторін: позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» - ОСОБА_4,-
встановив:
В травні 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» моральної шкоди завданої їй смертю батька внаслідок нещасного випадку на виробництві у розмірі 176 000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що 29 липня 1999 року об 11 годині 45 хвилин на залізничному переїзді №3 управління залізничного транспорту шахти «Більшовик» Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є ПАТ «КЗРК», під час виконання трудових обов'язків головного механіка внаслідок наїзду тепловозу отримав чисельні травми її батько - ОСОБА_5, від яких, перебуваючи на лікуванні у 2-й міській лікарні, помер 15.08.1999 року. Внаслідок нещасного випадку та смертю батька їй завдано моральну шкоду. Вказує, що моральна шкода полягає в тому, що вона втратила близьку людину. Смерть батька призвела до того, що вона зазнала сильного нервового потрясіння та до теперішнього часу перебуває у напруженому психічному стані, думки про його смерть не залишають її.
Ухвалою суду від 18 травня 2018 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, з призначенням дати та часу розгляду справи.
21 червня 2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» ОСОБА_6. У відзиву представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що вимоги позивача є недоведеними. Крім того, вважають, що обставини справи щодо спричинення моральної шкоди повинні доводитись відповідними висновками медичних установ, але позивач таких висновків до суду не надав. Також 25.06.2018 року до суду надійшло клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1
25.06.2018 року надійшло клопотання від представника відповідача про витребування доказів та клопотання про визнання зловживання процесуальними правами представником позивача.
Ухвалами суду від 24 жовтня 2018 року в задоволенні клопотань представника відповідача від 25.06.2018 року відмовлено.
25 липня 2018 року від представника позивача - ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити на підставі письмових доказів, що містяться у матеріалах справи.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
На час виникнення спірних правовідносин (29.07.1999 року) можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалась пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 № 472.
Саме застосування цих Правил і перелік осіб, що мають право на відшкодування шкоди після смерті потерпілого, зазначені у ст. 456 ЦК УРСР. Перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди також перелічений у п. 8 Правил.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону «Про інформацію», ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.2).
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю моральну шкоду (п.5).
З матеріалів даної справи вбачається, що правовідносини між сторонами по відшкодуванню моральної шкоди виникли з липня 1999 року, коли з ОСОБА_5 - батьком позивача стався нещасний випадок, в результаті якого він помер 15.08.1999 року.
На той час діяли норми статті 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), яка передбачала відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до зазначеної норми моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом позивач є дочкою загиблого ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 І-КИ №474919, актовий запис №2458 від 10.10.1975 (а.с. 10).
24.04.1998 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_8 та після одруження отримала прізвище - «Мякущенко» (а.с.11).
За життя ОСОБА_5 працював головним механіком на шахті «Більшовик» Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є ПАТ «КЗРК».
29 липня 1999 року при виконанні трудових обов'язків з ОСОБА_5 стався нещасний випадок, в результаті якого він помер, про що підприємством складений акт № 11 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом. Згідно зазначеного акту визначено працівників, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці: машиніст тепловоза ОСОБА_9, складач потягів ОСОБА_10, чергова стрілочного поста ОСОБА_11, начальник зміни залізничного цеху №3 ОСОБА_12, в.о. начальника залізничного цеху №3 ОСОБА_13, заступник начальника залізничного цеху подвижного складу по експлуатації ОСОБА_14, головний інженер УЖДТ ОСОБА_15 (а.с. 4-5).
За таких обставин суд приходить до висновку, що смертю ОСОБА_5 при виконанні трудових обов'язків в результаті нещасного випадку, його дочці - позивачу по справі, завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, на підставі ст. 440-1 ЦК УРСР.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв'язку зі смертю його батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», a розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, а тому колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що нормами 440-1 Цивільного кодексу Української РСР не було передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька від нещасного випадку.
Суд виходить з того, що смерть ОСОБА_5 сталася внаслідок нещасного випадку, що стався з ним під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим покладає обов'язок відшкодувати позивачу шкоду, завдану смертю батька, на ПАТ «КЗРК».
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Також, слід зазначити, що у відповідності до вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності згідно ст.83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються. Дана норма також регламентується п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою у постанові № 6-156цс14 від 24 грудня 2014 року, яка у силу
ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
Суд встановивши обставини справи, давши їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв'язку з втратою близької людини.
Свої моральні страждання, пов'язані зі смертю батька позивач оцінює в розмірі 176000,00 гривень.
Разом з тим вважає, що з урахуванням роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин, виходячи із засад розумності та справедливості, беручи до уваги конкретні обставини по справі, а саме обставини нещасного випадку та смерті батька позивача, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, який назавжди втратив турботу та підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, вважає, що справедливою компенсацією перенесених позивачем моральних страждань, пов'язаних із втратою близької людини та зміною звичного ритму життя, буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 90 000,00 грн.
Щодо вимоги про стягнення 176000,00 грн., то суд приходить висновку, що така сума належним чином не вмотивована, є завищеною і не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачеві шкоди.
Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів, про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду та щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із зазначеним позовом є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час виникнення правовідносин, позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушених особистих немайнових прав, крім випадків передбачених законом. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-24цс15.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, та стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст. 440-1 ЦК УРСР, ст.ст. 4,12, 23, 76-83,141,258, 259,263,264,265, 268, 271,273 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 90000 (дев'яносто тисяч) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судові витрати в розмірі 704 грн 80 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Дніпровський апеляційний суд через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін. Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», місце знаходження юридичної особи: 50029, м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1а, код ЄРДПОУ 00191307.
Повне рішення суду виготовлено та підписано 29.10.2018 року.
Суддя: О. Н. Борис