ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
справа 201/8412/18
провадження 2/201/2624/2018
26 жовтня 2018 р. м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого, судді Федоріщева С.С.,
за участі: секретаря судового засідання Розумняк К.П.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання представника відповідача про передачу справи за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Волхонтент Граніт» про стягнення суми заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі та обладнання на розгляду суду за місцем знаходження відповідача, -
встановив:
В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться зазначена цивільна справа.
25.10.2018 через канцелярію суду надійшла письмова заява представника відповідача, у якій просять передати справу на розгляд до суду за місцем реєстрації відповідача, а саме до Тернопільського міськрайонного суду.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав подане клопотання, посилаючись на вимоги ч.2 ст.27 ЦПК України.
Представник позивача заперечувала проти заявленого клопотання, пояснив, що даний спір підсудний Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська на підставі ч.8 ст.28 ЦПК України, - за місцем проживання позивача, оскільки договір, по якому він просить стягнути з відповідача заборгованість містить застереження про місце його виконання, яким є місце проживання позивача.
Вислухав сторони дослідив матеріали справи, обґрунтування заявленого клопотання, суд приходить до наступного:
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2018 відкрито провадження по даній справі.
Дійсно, відповідно до ч.2 ст.27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
За загальним правилом підсудність - це сукупність установлених законом ознак, за якими визначається суд, що має розглядати конкретну справу, її значення полягає у правильному розподілі між судами справ, що підлягають розгляду по першій судовій інстанції.
Частиною 2 ст. 2 ЦПК України встановлено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і, відповідно до ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства (далі Конвенція) кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначив, що Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Занд проти Австрії» (заява №7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) комісія звернула увагу на те, що стаття 6 Конвенції передбачає: «всю організаційну систему судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції».
Окрім того, у рішеннях у справі «Посохов проти Росії» (заява № 63486/00) від 4 березня 2003 року та у справі «Федотова проти Росії» (заява № 73225/01) від 13 квітня 2006 року Європейський суд з прав людини також вказав, що суд не є встановленим законом у разі, якщо правила, які регламентують склад суду, не були додержані.
Отже, з огляду на викладене вище, можна стверджувати, що «судом, встановленим законом» (пункт 1 ст. 6 Конвенції) не вважається суд, який розглядає справу, не дивлячись на те, що процесуальним законом розгляд цієї справи віднесено до підсудності іншого суду, хоча б і тієї ж юрисдикції.
Натомість, вирішуючи питання щодо підсудності справи Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська, враховувалося право позивача на вибір підсудності, передбачене ч.8 ст.28 ЦПК України, відповідно до якої, позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
В даному випадку договір, по якому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість містить застереження про місце його виконання, яким є місце проживання позивача.
Відтак, дана справа має альтернативну підсудність, та її вибір процесуальним законом віднесено до права позивача.
Посилання представника відповідача на те, що дана норма може застосовуватися лише у сукупності із обставиною, яка унеможливлює виконання договору через його особливість в іншому місці, не може бути взяте до уваги, оскільки в даному випадку такі обставини відсутні, а сторони, при укладанні договору діяли добровільно та визначали умови його виконання на власний розсуд.
З наведеного випливає, що підстави для передачі справи до іншого суду, визначені ст.31 ЦПК України, в даному випадку відсутні, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання представника відповідача.
На підставі вище зазначеного та керуючись ч.8 ст. 28, ст.31, ст.258-261 ЦПК України, -
ухвалив:
У задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Волхонтент Граніт» про стягнення суми заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі та обладнання на розгляду суду за місцем знаходження відповідача - відмовити.
Ухвала окремому оскарження від рішення суду не підлягає.
Суддя: