П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 жовтня 2018 р.м.ОдесаСправа № 486/883/18
Категорія: 3.7.1 Головуючий в 1 інстанції: Волкова О.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу начальника сектору реагування патрульної поліції Южноукраїнського відділення поліції Первомайського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області Жила Андрія Івановича на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 серпня 2018 року (м.Южноукраїнськ Миколаївської області, дата складання повного тексту рішення - 08.08.2018р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до начальника сектору реагування патрульної поліції Южноукраїнського відділення поліції Первомайського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області Жила Андрія Івановича про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
05.07.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області з адміністративним позовом до начальника сектору реагування патрульної поліції Южноукраїнського відділення поліції Первомайського ВП ГУ НП в Миколаївській області Жила А.І., в якому просив суд:
- визнати незаконними дії відповідача щодо винесення постанови серії НК №944463 від 28.06.2018 року;
- скасувати постанову серії НК №944463 від 28.06.2018 року, якою його було визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова є протиправною, оскільки була прийнята відповідачем з грубими порушеннями норм законодавства.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 серпня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано постанову серії НК №944463 від 28.06.2018 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та закрито справу про адміністративне правопорушення.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, начальник сектору реагування патрульної поліції Южноукраїнського відділення поліції Первомайського ВП ГУ НП в Миколаївській області Жила А.І. 06.09.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03.08.2018 року та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позову.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
28.06.2018 року близько 23-00 год. на вул. Спортивній у м.Южноукраїнську відповідачем було зупинено транспортний засіб «Hyundai Тucson» д.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2, який під час керування автомобілем не був пристебнутий ременем безпеки, а також на вимогу інспектора не пред'явив поліс обов'язкового страхування, чим порушив вимоги п.2.4 «а» ПДР України.
У зв'язку із вказаними порушеннями ПДР відповідачем було винесено постанову серії НК №944463 від 28.06.2018 року, якою ОСОБА_2 було визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн.
Не погоджуюсь з такими діями та постановою інспектора поліції, ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій та спірної постанови відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух», безпосередньо встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, ч.2 ст.222 КУпАП наділяє працівників патрульної служби повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, в тому числі і передбаченими ч.1 ст.126 КУпАП.
Як слідує зі змісту вимог ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно із п.2.3 «б» Правил дорожнього руху України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
А відповідно до п.2.3 «в» ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.
Крім того, п.2.1.ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як встановлено судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, позивач (який є учасником АТО) категорично заперечував як факт не пристебнутого ременя безпеки (який у темний час доби було дуже важко помітити), так і факт відсутності у нього в момент зупинки автомобіля інспектором ПП страхового полісу та в подальшому, т.б. під час розгляду справи в суді 1-ї інстанції надав в якості доказів документ, що підтверджує право власності на автомобіль «Hyundai Тucson» д.н. НОМЕР_1, який належить його батькові - ОСОБА_3 та поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з терміном дії з 03.04.2018р. по 02.04.2019р.
При цьому, одночасно слід звернути увагу й на той факт, що як встановлено з матеріалів справи та пояснень відповідача, вказаний автомобіль фактично було зупинено інспектором в зв'язку із тим, що позивач під час керування автомобілем нібито не був пристебнутий ременем безпеки, але адміністративне стягнення було накладено за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП, т.б. за керування автомобілем без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який, в свою чергу, як вже зазначалося вище, був наданий до суду 1-ї інстанції для огляду.
Згідно зі ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, колегія суддів одночасно звертає увагу ще й на те, що статтею 77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При чому, у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних до нього причин.
З матеріалів справи видно, що відповідач в судове засідання до суду 1-ї інстанції не з'явився з невідомих причин та будь-яких додаткових і беззаперечних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення не надав.
В даному випадку, для беззаперечного підтвердження факту порушення позивачем вимог п.2.3 «в» та 2.4 «а» Правил дорожнього руху України, відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, надати, зокрема, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем спірного адміністративного правопорушення, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що за відсутності фото-відео-фіксації (яка в даному випадку не здійснювалася), сама по собі спірна постанова про адміністративне правопорушення повністю не відображає опису обставин, встановлених при розгляді справи та не підтверджує факту вчинення позивачем правопорушення, а лише тільки вказує на нього.
Таким чином, колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Слід зазначити, що аналогічна правова позиція з цього спірного питання вже неодноразово була викладена Верховним Судом, зокрема в постанові від 26.04.2018 року по справі №338/1/17.
Отже, за вказаних обставин, судова колегія, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність та протиправність оскаржуваної постанови відповідача, яка підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.272,286,308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу начальника сектору реагування патрульної поліції Южноукраїнського відділення поліції Первомайського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області Жила Андрія Івановича - залишити без задоволення, а рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 серпня 2018 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 24.10.2018р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук