ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
29 жовтня 2018 року № 826/7831/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі-відповідач), в якому просить:
1) визнати дії до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни протиправними.
2) зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації встановити статус інваліді війни та видати посвідчення інваліда війни.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач приймав участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, залучався до складу формувань Цивільної оборони, має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії та має ІІІ групу інвалідності в наслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а тому відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання статусу інваліда війни з видачою посвідчення встановленого зразка.
З метою реалізації свого права на соціальний захист громадян, позивач звернувся із заявою до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про видачу йому посвідчення інваліда війни встановленого зразка, проте, останній відмовив йому в задоволенні вказаної заяви. Своє рішення Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації обґрунтувало тим, що надані документи не підтверджують факт залучення і виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони (лист від 21 травня 2018 року № 36-1505). Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 29 травня 2018 року відкрито провадження у справі №826/7831/18 та розгляд справи визначено у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи).
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, про розгляд справи належним чином повідомлений.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд зазначає про наступне.
Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є безпосереднім учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується, зокрема, відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 виданого 26.10.2001 та вкладкою до нього НОМЕР_3.
Внаслідок участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, позивач отримав третю групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серії КИ-1 №069294
Участь позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи підтверджується також копіями довідки ДСВКЛП «Чорнобильліс» від 14 серпня 1997 року; довідки ВО «Укренергобудтранс» № 157 від 14 лютого 1989 року; довідки ВО робототехніки та аварійно-рятівних робіт «Спецатом» від 30 квітня 1993 року тощо, експертного висновку № 45 Київською регіональною міжвідомчою експертною радою Міністерства охорони здоров'я України, МінЧорнобиль яким визнано діагноз захворювання, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни - інвалід».
Абзацом 2 пункту 7 Положення встановлено, що «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно з п. 10 даного положення «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частиною другою статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», необхідною є одночасна наявність обставин: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до положень частини першої статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Норма закону вказує на те, що обов'язковою умовою надання особі статусу інваліда війни є її участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не визначає переліку доказів, на підставі яких може бути встановлений факт залучення особи до складу формувань Цивільної оборони.
Відтак, вимога щодо надання саме довідки, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про залучення особи до формувань Цивільної оборони, займану посаду та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є необґрунтованою. Листи Міністерства праці та соціальної політики України не є нормативними актами, що обов'язкові до виконання, а носять лише інформаційний характер і не можуть бути підставою для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни. Такі листи встановлюють додаткові вимоги для осіб, які звертаються із заявою про надання статусу інваліда війни, не передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивачем були подані документи на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, такі документи не містять відомостей про залучення ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони.
Міністерство закордонних справ України листом від 06 серпня 2018 року № 71.ВАВ-14-571/1-1212-18, на запит Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року № 01-12/2397/2018, надіслало завірену копію Положення про цивільну оборону СРСР, отриману з Державного архіву Російської Федерації, а також повідомило про неможливість надання копії Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами у зв'язку з тим, що воно має незнятий гриф обмеження доступу.
Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 7 Положення про цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 201-78 (далі - Положення) підготовка країни з цивільної оборони проводиться завчасно в мирний час з урахуванням розвитку зброї масового ураження та інших засобів нападу. Цивільна оборона СРСР організовується за територіальним принципом на всій території країни. Загальне керівництво цивільної оборони СРСР здійснює Рада Міністрів СРСР, а безпосереднє керівництво - Міністерством оборони СРСР. Керівництво цивільною обороною на об'єктах народного господарства здійснює керівник такого об'єкту, який виконує свої функції через штаби і служби цивільної оборони
Нормами п. 12 Положення передбачено, що служби цивільної оборони створюються для виконання інженерно-технічних, медичних та інших спеціальних заходів цивільної оборони, підготовки сил та засобів, а також для забезпечення діяльності невоєнізованих формувань в ході проведення рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. Служби цивільної оборони поділялися на загальнорадянські, республіканські, крайові, обласні, районні, міські служби та служби об'єктів народного господарства. Такі служби створювалися з урахуванням рекомендацій керівника цивільної оборони СРСР.
Силами цивільної оборони СРСР, згідно з п. 13 Положення, були невоєнізовані формування цивільної оборони та військові частини, а також залучені у відповідності до плану цивільної оборони організації та установи міністерств, відомств і виконавчих комітетів Рад депутатів робітників.
Комплектування невоєнізованих формувань цивільної оборони особовим складом, технікою та матеріально-технічними засобами здійснюється керівниками цивільної оборони і керівниками служб цивільної оборони за рахунок об'єктів народного господарства, на базі яких вони створені.
Згідно з п. 16 Положення до невоєнізованих формувань цивільної оборони можуть в обов'язковому порядку зараховуватися громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки - від 16 до 55 років, за винятком військовозобов'язаних, які мають мобілізаційні приписи, інвалідів І та ІІ груп, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років, а жінок з середньою та вищою медичною освітою - до 2 років.
Громадяни СРСР, зараховані до невоєнізованих формувань, зобов'язані приймати участь в рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних роботах і виконанні інших завдань цивільної оборони.
Таким чином, особа з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи має право на встановлення статусу інваліда війни у разі, якщо вона приймала участь у ліквідації таких наслідків у складі штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони СРСР.
Формування цивільної оборони підлягали створенню на кожному об'єкті народного господарства, мали визначену чисельність, а їх укомплектування здійснювалося за рахунок громадян СРСР. Певна група громадян СРСР могла бути залучена до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони в обов'язковому порядку.
За змістом п. 16 Положення громадяни СРСР підлягали залученню до невоєнізованих формувань цивільної оборони, а не входили до складу таких формувань в силу вимог закону.
Крім того, особа підлягала залученню до штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони певного рівня - загальнорадянського, республіканського, крайового, обласного, районного, міського чи певного об'єкта народного господарства.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні письмові докази, які б підтверджували залучення позивача до складу формувань цивільної оборони та направлення її на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі одного із формувань Цивільної оборони.
Суд враховує, що направлення позивача на виконання робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи було оформлене документами, які зазначалися раніше. Однак, у таких документах відсутні посилання на участь ОСОБА_1 у формуваннях цивільної оборони СРСР.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що за даних обставин підстави для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 відсутні.
Суд вважає необхідним підкреслити, що підставою для відмови в задоволенні позову є відсутність доказів залучення позивача до формувань цивільної оборони саме у матеріалах даної справи.
Разом з тим, у разі зібрання додаткових доказів, ОСОБА_1 не позбавлений можливості повторно звернутися до органів соціального захисту населення із заявою про встановлення статусу інваліда війни.
Під час розгляду та вирішення даної справи суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, згідно якого не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Позивач не брав участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому висновок судів про відмову в задоволенні цього позову є обґрунтованим.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення діяв на підставі, в межах та спосіб передбачені Конституцією України та законами України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене, керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Відмовити у повному обсязі у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: 02225, АДРЕСА_1. РНОКПП НОМЕР_1) до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, (02232, м. Київ, вул. Закревського, 87-Д, код ЄДРПОУ 37501611) про зобов'язання вчинити дії.
Підстав для відшкодування судового збору не має.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Келеберда