ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 жовтня 2018 року № 826/1233/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Новик В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Глуско Рітейл»
до третя особа Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за участю представників:
від позивача - Тереза Ю.В.,
від відповідача - Єфіменко К.О.,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Глуско Рітейл» (далі також - позивач, ТОВ «Глуско Рітейл», Товариство) з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі також - відповідач, Офіс ВПП ДФС), в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.10.2017 №0007541405.
В якості підстави для позову зазначено, що висновки акта фактичної перевірки про порушення Товариством вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (а саме: щодо дотримання встановленого чинним законодавством порядку ведення обліку товарних запасів (нафтопродуктів) за місце їх реалізації - на АЗС) з причин відсутності на АЗС первинних документів, що підтверджують придбання пального, актів зливу, документів про введення АЗС в експлуатацію та декларації об'єкта підвищеної небезпеки є безпідставними. Позивач стверджує про наявність на товаристві всіх необхідних та належним чином оформлених документів, що засвідчують обставини закупівлі пального у третіх осіб та ведення належного обліку таких товарних запасів. Також позивач акцентував увагу на тому, що фактична перевірка проводилась контролюючим органом за місцем розташування АЗС (м. Київ, вул. Залізничне шосе, 1-А), тобто за місцем реалізації товарних запасів, в той час як, за місцем ведення бухгалтерії та зберігання первинної документації, - тобто, за адресою головного офісу Товариства (м. Київ, вул. Солом'янська, 11) перевірка з питань дотримання порядку обліку товарних запасів не проводилась. За наведених обставин позивач вважає факт реалізації ним на АЗС необлікованого товару відсутнім, що, у свою чергу, виключає підстави для застосування до нього штрафної санкції згідно податкового повідомлення-рішення від 23.10.2017 №0007541405.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2018 відкрито провадження у справі №826/1233/18 за вказаним позовом ТОВ «Глуско Рітейл», призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
26.02.2018 у підготовчому засіданні суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі також - третя особа, ГУ ДФС у м. Києві).
12.04.2018 судом, за результатами підготовчого провадження, після вчинення всіх необхідних процесуальних дій, передбачених ч. 2 ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та справу було призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 16.10.2018 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги повністю, а представник відповідача заперечував проти позову з підстав та мотивів, що наведені у тексті відзиву на позов.
Свої заперечення відповідач мотивував тим, що у в ході проведення фактичної перевірки за місцезнаходженням автозаправної станції (далі - АЗС) за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 1-А, яка використовується ТОВ «Глуско Рітейл» (попереднє найменування ТОВ «ВОСТОК»), було встановлено, що на вказаній АЗС знаходяться нафтопродукти на загальну суму 1 939 166,68 грн., на які відсутні будь-які первинні документи, що підтверджують факт придбання, оприбуткування, списання таких наявних на АЗС товарних запасів. За наслідками виявленого працівниками ГУ ДФС у м. Києві порушення контролюючий орган дійшов висновку про недотримання позивачем норм п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Третя особа участь свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання. Натомість від ГУ ДФС у м. Києві через канцелярію суду надійшло пояснення по суті позову, в тексті якого третя особа заперечувала проти позову з підстав обґрунтованості та законності висновків акта фактичної перевірки.
Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
З наданих представниками учасників справи матеріалів суд встановив, що упродовж періоду з 13.09.2017 по 22.09.2017 працівниками Головного управління ДФС у м. Києві проведено фактичну перевірку господарської одиниці, що належить ТОВ «ВОСТОК», код ЄДРПОУ 24812228, адреса: м. Київ, вул. Солом'янська, 11 (згодом перейменоване на ТОВ «Глуско Рітейл»), - автозаправної станції за адресою: м. Київ, Залізничне шосе, буд. 1-А, за результатами якої складено акт №26/1935/40/24812228 від 25.09.2017 про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами (далі - акт перевірки, а.с. 24 - 27, Т. 1).
В тексті цього акта перевірки зафіксовано наступне: на АЗС за вказаною вище адресою, що використовується ТОВ «ВОСТОК», здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами та підакцизним пальним. Посадовими особами під час перевірки надано для ознайомлення наступні документи: змінний звіт АЗС за формою № 17-НП, Х-звіт станом на 13.09.2017; паспорти на резервуари; паспорти на аерометри; акт заповнення трубопроводу; паспорт про повірку ТРК; журнал обліку механічних лічильників; копії градуювальних таблиць на резервуари АЗС; копії сертифікатів відповідності та паспортів якості; копію договору оренди АЗС. Інших дозвільних документів щодо розміщення АЗС за адресою: м. Київ, Залізничне шосе, 1-А посадовими особами ТОВ «ВОСТОК» для ознайомлення не надано. У наданні на письмову вимогу перевіряючих - запит №29652/10/26-15-40-01-24 від 21.09.2017 завірених належним чином документів, а саме: договорів, укладених з постачальниками нафтопродуктів, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, сертифікатів відповідності та паспорту, актів зливу нафтопродуктів, документів бухгалтерського та складського обліку, сертифікатів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки погоджений з МНС, акта введення об'єкта в експлуатацію, свідоцтва Державної реєстрації об'єкта підвищеної небезпеки, - посадовими особами Товариства було відмовлено. В ході проведеної перевірки встановлено, що відповідно до Х-звіту денного від 13.09.2017 №1581 на АЗС станом на 14 год. 57 хв. 13.09.2017 знаходяться наступні нафтопродукти, а саме: пальне ДП в об'ємі 4 632,3 л (за ціною за 1 л 22,55 грн.), пальне 92 в об'ємі 34 400,55 л (за ціною за 1 л 24,35 грн.), пальне 95 в об'ємі 13 571,46 л (за ціною за 1 л 25,35 грн.), пальне ДПВ в об'ємі 8 430,46 л (ціною за 1 л 23,05 грн.), пальне 95+ в об'ємі 17 407,83 л (за ціною за 1 26,35 грн.), вказані нафтопродукти не підтверджені будь-якими документами, що посвідчують походження даного товару та згідно яких здійснюється первинний облік. Загальна вартість нафтопродуктів, які знаходились на АЗС станом на 13.09.2017, становить 1 939 166,68 грн.
За результатами такої проведеної перевірки працівники ГУ ДФС у м. Києві дійшли висновку про порушення Товариством вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
23.10.2017 Офісом ВПП ДФС (за місцем податкового обліку ТОВ «Глуско Рітейл») на підставі цього акта перевірки від 25.09.2017 (а.с. 28, Т. 1) та відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» за №0007541405, яким застосувало до позивача за порушення вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» штрафні санкції у розмірі 3 878 333,36 грн. (що за даними розрахунку штрафних санкцій становить подвійний розмір необлікованих у встановленому порядку товарних запасів).
За наслідками процедури адміністративного оскарження в порядку, визначеному ст. 56 Податкового кодексу України, вказане податкове повідомлення-рішення від 23.10.2017 залишено без змін згідно рішення Державної фіскальної служби України від 28.12.2017 №31940/6/99-99-11-03-01-25.
Не погоджуючись з правомірністю податкового повідомлення-рішення від 23.10.2017 №0007541405, позивач звернувся з цим позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі за текстом - Закон №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
Згідно зі ст. 20 цього ж Закону до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Проаналізувавши зміст наведених правових норм Верховний Суд при перегляді в порядку касаційного провадження схожих адміністративних справ дійшов таких висновків: «З аналізу вказаних норм слідує, що підставою для застосування штрафних санкцій за реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, є встановлений факт наявності товарів в місцях їх реалізації та зберігання, які не обліковані у встановленому порядку, тобто виявлення товарів у надлишку (перевищення кількості товару в наявності над облікованим товаром), позаяк за відсутності облікованих товарів їх реалізація є неможливою та не відбувається.
Крім того, облік таких товарів, за правилами пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» повинен здійснюватися на складах та/або за місцем їх реалізації. Стаття ж 20 цього Закону передбачає відповідальність саме за реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку.» (постанова Верховного Суду від 15.08.2018 у справі №815/2751/16),
«Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (постанова Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №825/10/17).
Також при перегляді в порядку касаційного провадження аналогічної справи №810/1146/17 Верховний Суд в текстах своїх постанов від 19.09.2018 підтримав правову позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що у межах спірних правовідносин фінансова санкція, може бути застосована до юридичної особи лише у тому випадку, коли ця особа не веде обліку товарів, а відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції, передбаченої ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Таким чином, правовий аналіз викладених вище норм Закону №265/95-ВР, з урахуванням процитованих вище правових позицій Верховного Суду з питань застосування норм п. 12 ст. 3, ст. 20 зазначеного Закону (в силу норм ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України такі висновки Верховного Суду мають бути враховані судами при розгляді справ), дає підстави для висновку, що суб'єкти підприємницької діяльності несуть відповідальність за реалізацію товарів, які не були ними обліковані належним чином.
Національним положенням (стандартом) є затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Запаси» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення (стандарт) 9), яким визначено методологічний засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.
Правові ж засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.
Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Отже, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо.
В свою чергу, законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб'єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для бухгалтерського обліку, ведення якого відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» покладено на уповноважену особу (аналогічні правові висновки наведені в тексті постанови Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №825/10/17).
В текстах своєї позовної заяви та додаткових поясненнях (а.с. 136 - 141, Т. 2; а.с. 99 - 103, Т. 3) позивач зазначив, що відповідно до затвердженого згідно наказу в.о. головного керуючого директора ТОВ «Глуско Рітейл» від 30.12.2016 №1693 Положення про облікову політику Товариства, ведення бухгалтерського обліку на підприємстві здійснюється за централізованою системою обліку з використанням програмного продукту 1С Бухгалтерія версії 8.2 (копія цього Положення з додатками наявна у матеріалах справи, а.с. 3 - 60, Т. 2). При цьому, АЗС за адресою, де була проведена фактична перевірка у вересні 2017 року, не має статусу відокремленого підрозділу, а є господарською одиницею Товариства, що не зобов'язана вести окремий бухгалтерський облік.
Товариством був забезпечений належний бухгалтерський та податковий облік щодо спірних нафтопродуктів, закупівля та отримання яких здійснювалась не за місцем розташування перевіреної АЗС, а на станціях залізниці у цистернах або на нафтобазах на підставі видаткових накладних, уніфікованих накладних СМГС (на залізниці), вантажних митних накладних (у разі імпорту). Оприбуткування отриманих нафтопродуктів здійснювалось за допомогою відповідних проводок по субрахункам рахунку бухгалтерського обліку 28 «Товари». Вказані нафтопродукти (крім тих, що одразу в цистернах були реалізовані третім особам), до розподілу між автозаправними станціями, через які ТОВ «Глуско Рітейл» здійснює роздрібний продаж нафтопродуктів, зберігаються на нафтобазах, зокрема, в смт. Калинівка (адреса нафтобази: Київська обл., Васильківський р-н, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 164а), що використовується позивачем на умовах оплатної оренди (копії договорів оренди наявні у матеріалах справи, а.с. 40 - 74, Т. 3). Переміщення нафтопродуктів після їх придбання на зберігання до нафтобази відображалось у бухгалтерському обліку за допомогою відповідних проводок. Пальне, яке реалізовувалось позивачем на момент проведення фактичної перевірки (вересень 2017 року), було переміщено на АЗС за адресою: м. Київ, Залізничне шосе, 1-А з нафтобази в смт. Калинівка. Факт переміщення нафтопродуктів з нафтобази на АЗС підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти), а також відображений відповідними проводками в бухгалтерському обліку на субрахунках рахунку 28 «Товари». Таким чином, з моменту придбання і до моменту продажу на АЗС нафтопродукти безперервно відображаються в бухгалтерському обліку підприємства, що свідчить про їх оприбуткування.
На підтвердження обставин документування господарських операцій з придбання нафтопродуктів у третіх осіб (а саме: ТОВ «Глуско Україна», ТОВ «ТНК-Індастріз Україна», нерезидента - ЗАТ «Беларуська нафтова компанія», Республіка Беларусь), а також здійснення у встановленому чинним законодавством порядку бухгалтерського обліку придбаних, переміщених і реалізованих на АЗС кінцевим споживачам нафтопродуктів позивач надав суду копії наступних документів: договорів та контрактів на поставку нафтопродуктів, первинних і звітних документів, оформлених відповідно до цих договорів поставок - видаткових та податкових накладних, акцизних накладних, вантажних митних декларацій, актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю, накладних СМГС, залізничних накладних (а.с. 53 - 99, Т. 1; а.с. 143 - 250, Т. 2; а.с. 1 - 39, Т. 3); паспортів якості, свідоцтв відповідності та декларацій про відповідність на пальне (а.с. 100 - 117, Т. 1); відомостей по рахунка бухгалтерського обліку стосовно надходження нафтопродуктів на Товариство від постачальників за періоди липень, серпень і вересень 2017 року (а.с. 79 - 89, Т. 3); відомостей по картці рахунку бухгалтерського обліку 28 «Товари» з проводками щодо переміщення нафтопродуктів на АЗС за період з 26.07.2017 по 31.08.2017 (а.с. 75 - 78, Т. 1); оборотно-сальдову відомість за субрахунком 2821 «Нафтопродукти на АЗС» рахунку бухгалтерського обліку 28 за період з 08.09.2017 по 13.09.2017, сформованої щодо перевіреної АЗС (а.с. 105, Т. 3).
Достовірність та правильність оформлення тих чи інших первинних документів, що були надані позивачем до матеріалів справи, представниками відповідача та третьої особи під час розгляду справи не заперечувалось. Більш того, як свідчать наявні у справі матеріали, контролюючим органом перевірка з питання дотримання ТОВ «Глуско Рітейл» порядку оприбуткування та ведення обліку товарних запасів (нафтопродуктів) за місцем розташовування основного офісу та бухгалтерії підприємства не проводилась. У зв'язку з чим суд приходить до висновку, що обставини щодо наявності у ТОВ «Глуско Рітейл» товарів, які не обліковані у встановленому порядку, контролюючий орган міг встановити лише в результаті проведення відповідної документальної перевірки за місцезнаходженням Товариства.
Поряд з цим, суд враховує те, що з урахуванням специфіки здійснення діяльності із роздрібної торгівлі нафтопродуктами та з метою встановлення єдиного порядку організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496) (далі - Інструкція №281).
Зокрема, в розділах 10 і 16 Інструкції №281 визначений порядок приймання і відпуску, обліку нафтопродуктів на автозаправних станціях.
Відповідно до п.п.10.2.1, 10.2.8, 10.2.10, 10.3.1.3, 10.3.2.1, 10.3.2.2, 10.3.3.2, 10.3.4.2, 10.4.1, 10.4.3 Інструкції, приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності. Приймання нафтопродуктів здійснюється відповідно до вимог робочої інструкції оператора АЗС та інструкції з охорони праці, які повинні бути затверджені керівником підприємства, якому належить АЗС.
У разі відсутності розходження між фактично прийнятою кількістю нафтопродукту і кількістю, зазначеною у ТТН, оператор проставляє час надходження автоцистерни на АЗС і власним підписом в накладній засвідчує її приймання. Один примірник ТТН залишається на АЗС, а два - повертаються водієві, який поставляв нафтопродукт.
На підставі ТТН та акта приймання (у разі його наявності) оператор АЗС має оприбуткувати прийнятий нафтопродукт за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки), тобто зробити необхідні записи в журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою № 13-НП. Дані про оприбутковані нафтопродукти заносяться до змінного звіту АЗС за формою № 17-НП (додаток 14).
Облік реалізації нафтопродуктів ведеться через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку та переведений до фіскального режиму роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій кожною АЗС, яка здійснює розрахунки із споживачами готівкою. Відпуск нафтопродуктів за готівку відображається у Змінному звіті АЗС за формою № 17-НП.
Після завершення зміни оператором АЗС складається змінний звіт АЗС за формою № 17-НП у двох примірниках, з яких один з доданими ТТН здається до бухгалтерської служби, а другий - залишається на АЗС.
Таким чином, відповідно до положень Інструкції обліковими документами, які фіксують та підтверджують надходження та реалізацію нафтопродуктів на АЗС є, в тому числі, змінні звіти за формою № 17-НП та журнал обліку надходження нафтопродуктів форми № 13-НП, які повинні зберігатися на АЗС. При цьому, змінні звіти за формою № 17-НП складається оператором АЗС після завершення зміни.
Відповідно до листа ДПА України від 25.12.2009 № 28896/7/23-7017/14591 порушенням установленого порядку ведення обліку нафтопродуктів є встановлення при проведенні перевірки факту незберігання (відсутності) другого примірника змінного звіту АЗС за формою № 17-НП.
Як вбачається з тексту акта перевірки, у службових осіб ГУ ДФС у м. Києві в ході проведеної фактичної перевірки АЗС за адресою: м. Київ, Залізничне шосе, 1-А не виникало зауважень з наступних питань: щодо порядку ведення на АЗС журналу обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою № 13-НП (копія якого наявна у матеріалах справи, а.с. 118 - 123, Т. 1; а.с. 116 - 127 Т. 3), наявності та порядку оформлення змінних звітів АЗС за формою № 17-НП (а.с. 50 - 52, Т.1; а.с. 106 - 109, Т. 3), наявності та порядку ведення книги обліку розрахункових операцій, зауважень до стану та роботи реєстратора розрахункових операцій (в даному випадку за даними наданого до перевірки Х-звіту денний реєстратора розрахункових операцій АЗС (а.с. 49, Т. 1) вбачається, що на АЗС було забезпечено реєстрацію грошових коштів і надавались розрахункові документи у єдиному технологічному циклі з відпусканням нафтопродуктів. Крім того, позивачем до матеріалів справи були надані копії товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН, актів приймання-передачі нафтопродуктів за кількістю на АЗС за періоди червень і серпень 2017 року (а.с. 124 - 135, Т. 1), що оформлювались за наслідками надходження нафтопродуктів з нафтобази на АЗС.
Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами копії документів суд дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи документальних доказів, які засвідчують факти реалізації на АЗС нафтопродуктів, що не обліковані у встановленому чинним законодавством порядку.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не надано належних і допустимих доказів порушення позивачем п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР, а тому не доведено правомірність прийняття рішення про застосування до штрафних санкцій від 23.10.2017 №0007541405.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
Однак, всупереч наведених вимог Кодексу відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій щодо винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Водночас, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт відсутності в його діях складу правопорушення, визначеного п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
За змістом ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, одним із питань, які вирішує суд при ухваленні рішення, є те, як розподілити між сторонами судові витрати (п. 5 ч. 1 ст. 244 зазначеного Кодексу).
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №621 від 15.01.2018 підтверджено, що ТОВ «Глуско Рітейл» під час звернення до суду з вказаними позовом сплачено судовий збір у загальному розмірі 58 175,01 грн. Відтак, суд вказує про присудження вказаних судових витрат у повному обсязі на користь позивача.
Поряд з цим, в ході розгляду даної справи позивачем було заявлено письмове клопотання про відшкодування інших судових витрат, - витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн.
Що стосується заявленого позивачем клопотання про стягнення з відповідача судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу у розмірі 1 000 грн., то суд не вбачає правових підстав для задоволення такого клопотання у зв'язку з наступним.
Відповідно до норм ч.ч. 1 і 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Порядок повернення понесених витрат на правову допомогу визначений ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Окрім зазначеного суд звертає увагу на положення ч. 6 та ч. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копію договору про надання правової допомоги №35-Д-438 від 22.01.2018 з додатком, укладеного між ТОВ «Глуско Рітейл» (як замовником) та адвокатом Чебітько Світланою Миколаївною (як виконавцем), предметом якого є представництво адвокатом інтересів клієнта в т.ч. у судах України всіх інстанцій та юрисдикції при розгляді справ, окремо узгоджених сторонами у додатках до цього договору. За умовами п. 1.2, п. 4.1, 4.2 гонорар адвоката сторони погоджують у відповідних додатках до цього договору. Оплата гонорару за договором здійснюються шляхом безготівкового перерахування клієнтом коштів на рахунок адвоката, вказаний в цьому договорі, у строк 14 робочих днів з моменту підписання відповідного додатку, в якому сторони погодили надання правової допомоги за відповідною справою.
За змістом підписаного між сторонами додатку №1 до договору №35-Д-438 від 22.01.2018, розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги у цій справі складає 1 000 грн. Даний Додаток, в якому визначений розмір гонорару адвоката, був підписаний сторонами в день підписання договору, тобто 22.01.2018.
Разом з тим, документальних доказів - платіжних документів на підтвердження обставин здійснення ТОВ «Глуско Рітейл» оплати гонорару адвоката у розмірі та в строки визначені договором про надання правової допомоги та додатком до цього договору, підписаного сторонами акта приймання-передавання наданих послуг позивач до суду не подав та пояснення про причини відсутності таких суд не повідомив. Таким чином, оскільки позивач документально не підтвердив факт понесення ним витрат на правову допомогу за договором №35-Д-438 від 22.01.2018 у розмірі 1 000 грн., то як наслідок заявлене клопотання позивача в зазначеній частині задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 132, 134, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глуско Рітейл» (код ЄДРПОУ 24812228, адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 11) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39440996, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська,11 г), за участю третьої особи - Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.10.2017 №0007541405.
3. Присудити здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю «Глуско Рітейл» (код ЄДРПОУ 24812228, адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 11) документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 58 175,01 грн. (п'ятдесят вісім тисяч сто сімдесят п'ять гривень 01 копійка) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39440996, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська,11 г).
4. У відшкодуванні судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок
Повний текст рішення суду виготовлено 26.10.2018.