04 жовтня 2018 року справа № 823/2467/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кульчицького С.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Остроушко Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, оформлене листом від 25.05.2018 № 2174/0/95-18 щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Мойсівської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Мойсівської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області надати звіт про виконання судового рішення не пізніше двох тижнів з дня набрання рішенням законної сили;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь позивача моральну шкоду у сумі 500 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 05.05.2018 звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Мойсьської сільської ради Драбівськкого району Черкаської області (за межами населеного пункту). Проте, листом від 25.05.2018 № 2174/0/95-18 відповідачем відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, посилаючись на те, що земельна ділянка відноситься до сільськогосподарських земель, що знаходяться в стадії меліоративного будівництва та відновлення родючості грунтів та зазначено, що розгляд порушеного питання можливий лише після визначення і переведення земельної ділянки в сільськогосподарські угіддя.
Від представника позивача 04.10.2018 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача.
Відповідач у відзиві на позов, що поданий до суду 25.07.2018 позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що згідно довідки про кількісні та якісні характеристики земельної ділянки (за даними форми 6-зем), виданої відділом у Драбівському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області земельна ділянка площею 2,0 га в адміністративних межах Мойсівської сільської ради, яку має намір отримати у власність позивач, відноситься до сільськогосподарських земель, що знаходиться в стадії меліоративного будівництва та відновлення родючості грунтів. Тому надання в користування земель, які тимчасово не використовуються в сільськогосподарському виробництві (що знаходиться в стадії меліоративного будівництва та відновлення родючості грунтів) наразі є неможливим у зв'язку з невизначеністю виду угідь.
Відповідач, належним чином повідомлений про місце, дату та час проведення судового засідання, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, заяв про поважність неявки представника відповідача або про причини такої неявки до суду не надходило.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вимоги ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області із заявою від 25.04.2018 зареєстрованої 05.05.2018 за вх. №К-3672/0/94-18, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Мойсьської сільської ради Драбівськкого району Черкаської області за межами населеного пункту.
Листом від 25.05.2018 № 2174/0/95-18 Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області повідомило позивача, про неможливість вирішення порушеного питання, оскільки земельна ділянка, яку має намір отримати позивач відноситься до сільськогосподарських земель, що знаходяться в стадії меліоративного будівництва та відновлення родючості грунтів та зазначено, що розгляд порушеного питання можливий лише після визначення і переведення земельної ділянки в сільськогосподарські угіддя.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року (далі ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 64 Конституції України проголошує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією.
Згідно зі ст. 121 ЗК України кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» вирішено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення, а також установлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються (абзац третій пункту 1, пункт 5 постанови).
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно з пп. 31 п. 4 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) наділена повноваженнями розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Згідно із п.п. 7, 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінрегіону і Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.
Підпунктом 12 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.02.2015 № 14, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.
Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області листом від 25.05.2018 № 2174/0/95-18 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства, відноситься до сільськогосподарських земель, що знаходяться в стадії меліоративного будівництва та відновлення родючості грунтів та зазначено, що розгляд порушеного питання можливий лише після визначення і переведення земельної ділянки в сільськогосподарські угіддя.
Разом з тим, наведена підстава відмови не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України.
З огляду на це, суд дійшов висновку про те, що відмова Головного управлінням Держгеокадастру у Черкаській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що земельна ділянка відноситься до сільськогосподарських земель, що знаходяться в стадії меліоративного будівництва та відновлення родючості грунтів, є неправомірною та такою, що не відповідає статті 118 Земельного кодексу України, тому суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Стосовно позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, оформлене листом від 25.05.2018 № 2174/0/95-18 щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Мойсьської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту, суд зазначає наступне.
У частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:
а) надати дозвіл;
б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.
Для порівняння, у частині 9 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.
У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).
У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що лист відповідача від 25.05.2018 № 2174/0/95-18 у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га за змістом та формою не може вважатись «відмовою» у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України, а тому вимога позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, оформлене листом від 25.05.2018 № 2174/0/95-18 не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення вказаної вище земельної ділянки у власність, суд зазначає на наступне.
Суд може ухвалити рішення про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Стосовно вимоги прийняти рішення про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав позивача у сумі 500 грн. суд зазначає про таке.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди моральна шкода втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Відповідно до пп. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивачем не надано жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я тощо. Позивачем не зазначено з яких міркувань він виходив, визначаючи суму шкоди (кратність співвідношення з мінімальною заробітною платою, прожитковим чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян).
У зв'язку з викладеним, суд вважає необґрунтованою вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд врахував ч.1 ст.382 КАС України, якою встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з прохальною частини позовної заяви позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача всі понесені судові витрати.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як встановлено з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 2500 грн. до суду надано:
- копію договору про надання правової допомоги №10 від 11.06.2018 та № від 11.10.2017, що був укладений між Адвокатським об'єднанням “Юртерра” та позивачем;
- копію квитанції від 10.07.2018 про оплату Адвокатськиму об'єднанню “Юртерра” - 2 500 грн. за підготовку та подання адміністративного позову до Черкаського окружного адміністративного суду;
- акт прийому-передачі послуг (виконаних робіт) до договору про надання правової допомоги № 10 від 11.06.2018.
Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі враховано складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значення справи для позивача, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи вищевикладене, суд висновує, що співмірним розміром судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача у даній справі є 1 000 грн 00 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 77, 90, 139, 205, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (18007, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Смілянська, 131, ідентифікаційний код 39765890) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Мойсівської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 та вирішити питання про надання або про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Мойсівської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу у сумі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Кульчицький
Рішення складене у повному 26.10.2018.