17 жовтня 2018 р. Справа №818/2154/18
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кравченка Є.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Михайленко О.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Давиденко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 818/2154/18
за позовом ОСОБА_1
до Ліквідаційної комісії Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Ліквідаційної комісії Конотопського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області
про визнання дій незаконними та стягнення коштів,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (далі - відповідач), в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просить:
- визнати незаконними дії Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумський області, щодо невиплати позивачу заробітної плати;
- стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Сумський області недоотриману заробітну плату в сумі 557,88 грн., заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 77312,87 грн., компенсацію втрати частини доходів громадян у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 523927,05 грн., допомогу на оздоровлення в сумі 21269,70 грн., середню заробітну плату за затримку розрахунку при звільнені в сумі 222082,73 грн.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2018 Ліквідаційну комісію Конотопського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області було залучено до участі у справі у якості співвідповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку зі змінами дати наказу про звільнення відповідачем не було проведено із позивачем кінцевого розрахунку, а саме не виплачена заробітна плата, що суперечить вимогам чинного законодавства, тому з відповідача підлягає стягненню заробітна плата, за період з 03.01.2001 по 15.01.2001, оскільки його було звільнено з займаної посади з порушенням норм чинного законодавства, а саме наказ про звільнення датований 25.12.2001, а днем звільнення є 03.01.2001, а згодом згідно наказу від 28.07.2005 дату звільнення було змінено на 15.01.2001. На переконання позивача, оскільки уточнюючий наказ про його звільнення було видано лише 27.07.2005, то за період з 16.01.2001 по 28.07.2008 він має право на заробітну плату за період вимушеного прогулу, відповідно до Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України. Крім того, позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню з відповідача компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати згідно із положеннями Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року N 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, оскільки вказана заробітна плата до даного часу відповідачем не виплачена. Також, на думку позивача, при звільненні ГУ УМВС України в Сумський області повинно було сплатити позивачу всі належні кошти в день звільнення, проте за весь період роботи ОСОБА_1 не виплачувалася матеріальна допомога, яка передбачалася Указом президента України «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» в сумі середнього заробітку, яка підлягала виплаті за 15 років служби, тому позивач просить стягнути її з відповідача. Також, позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені на підставі ст. 117 КЗпП України.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.
У письмовому відзиві на позовну заяву зазначив, що ОСОБА_1 подав позов за межами строку звернення до адміністративного суду. Відповідач зауважив, що листом УФЗБО УМВС від 26.11.2009 № 11/1804 до відома ОСОБА_1 було доведено факт відсутності заборгованості із виплати грошового забезпечення, ця відповідь не оскаржувалася, тому відповідач вважає, що відсутні підстави для застосування необмеженого строку давності на підставі ч.2 ст. 233 КЗпП України, оскільки відсутній факт порушеного права позивача. Крім того, відповідач зазначив, що в УМВС України в Сумській області та територіальних підрозділах, до 2001 року всі розрахунки по грошовому забезпеченню та заробітній платі здійснювалися із співробітниками готівкою з каси по розрахунково- платіжним відомостям та видатковим касовим ордерам. Надати суду копії документів, які підтверджують виплату ОСОБА_1 всіх належним сум при звільненні неможливо, оскільки відповідні первинні фінансово-бухгалтерські документи знищені у зв'язку із закінченням строків їх зберігання відповідно до ст.ст. 317, 324, 325 «Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів», затвердженого наказом Головного архівного управління при КМУ від 20.07.1998 № 41 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012).
Заслухавши позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справи України з 1985 по 2001 роки, що підтверджується послужним списком ОСОБА_1 (а.с. 28-33).
Наказом Управління МВС України в Сумській області від 25.12.2000 № 189 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 було звільнено з посади помічника начальника чергової частини - оперативного чергового штабу Конотопського міського відділу з 03.01.2001 (а.с. 34).
Наказом Управління МВС України в Сумській області від 28.07.2005 № 89 ос (а.с. 35) було змінено пункт 29 наказу № 189 ос від 25.12.2000: підполковника міліції ОСОБА_1, помічника начальника чергової частини - оперативного чергового штабу Конотопського міського відділу вважати звільненим з 15.01.2001р. Підстава: лікарняний лист № 063924 від 14.01.2001, лист Конотопської ЦРЛ № 2017/7 від 27.07.2005.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Державою громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 2 Кодексу законів про працю України передбачено право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру. - забезпечується державою. Стаття 115 даного Кодексу зазначає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Дана норма також закріплена Законом України «Про оплату праці».
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Положеннями частини другої статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, суд вважає, що до правовідносин у даній справі необхідно застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України, як таку, що врегульовує строки звернення до адміністративного суду при вирішенні питання щодо стягнення належних позивачеві сум заробітної плати, а тому твердження відповідача про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду є безпідставним.
Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 1-2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1, 2, ст. 77 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як встановлено з матеріалів справи, пояснень позивача та не було належним чином спростовано відповідачем, при звільненні ОСОБА_1 Управлінням МВС України в Сумській області не було проведено кінцевого розрахунку з позивачем, а саме не виплачено заробітну плату за період з 03.01.2001 по 15.01.2001.
Враховуючи, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було надано суду належних доказів виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 03.01.2001 по 15.01.2001, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено вимоги ст. 115 КЗпП України, а тому недоотримана заробітна плата за період з 03.01.2001 по 15.01.2001 підлягає стягненню з Ліквідаційної комісії головного управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Як встановлено із довідки Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 17.08.2018 № 11/652 (а.с. 88) середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1, розраховане, виходячи із грошового забезпечення за останні 2 місяці, що передували звільненню, складає 16,39 грн.
Враховуючи, що період, за який позивачу не було виплачено грошове забезпечення становить 12 днів (з 03.01.2001 по 15.01.2001), то сума заробітної плати, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, складає 203, 16 грн. (16,39 грн.*12 днів).
Суд не бере до уваги надану позивачем довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1, яка міститься у його пенсійній справі, оскільки вказана довідка складена органом Пенсійного фонду для перерахунку пенсії позивачу та не може бути використана з метою розрахунку середньоденної заробітної плати.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року N 2050-ІІІ (далі Закон № 2050) та пунктів 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050 та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такою доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи добровільно чи на виконання судового рішення.
Згадані вище статті 2, 3 цього Закон встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За результатом системного аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що положення Закону та Порядку не ставлять у залежність право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
У даному випадку з моменту прийняття наказу від 28.07.2005 № 89 ос, яким змінено дату звільнення позивача, у Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області виник обов'язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 03.01.2001 по 15.01.2001, проте цього здійснено не було.
За таких обставин, враховуючи, що судом встановлено невиплату позивачу доходу у вигляді заробітної плати за період з 03.01.2001 по 15.01.2001, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 28.07.2005 по день ухвалення рішення суду у даній справі, тобто по 17.10.2018.
Відповідно до частин 1, 2, статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку належним, ефективним та достатнім способом захисту прав позивача є зобов'язання Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів громадян у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 28.07.2005 по 17.10.2018.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно із ч. 1, 2, ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4- рн/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організацій у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року ,N1 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум. що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені за період з 28.07.2005 по 28.08.2018 у сумі 80 874, 61 грн., яка обчислена шляхом множення середньоденного заробітку позивача (16,93 грн.) на кількість днів затримки розрахунку з 28.07.2005 по 28.08.2018 (4777днів).
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумський області на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 80 874 грн. 61 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2001 по 28.07.2008, то суд відмовляє у їх задоволенні, виходячи з наступного.
Підстави оплати вимушеного прогулу передбачені статтями 235, 236 КЗпП України.
Згідно із ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу можлива лише за умови незаконного звільнення працівника та подальшого його поновлення на роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Водночас, у даній справі факт звільнення позивача з роботи не є предметом оскарження, не оспорюється позивачем, накази Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 25.12.200 № 189о/с та від 28.07.2005 № 89 ос є чинними, ніким не скасовувались та недійсними не визнавались, отже факт вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 16.01.2001 по 28.07.2005 відсутній, тому немає підстав для стягнення середнього заробітку за цей період.
Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача допомоги на оздоровлення, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 04.10.1996 року № 926 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників внутрішніх справ» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) з метою впорядкування грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ постановлено виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.
Відповідно до ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
Статтею 51 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних засобів беруть бюджетні обов'язки та проводять виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Оскільки відповідач є бюджетною установою та здійснює фактичні витрати на премії та інші види заохочень, матеріальну допомогу лише у межах фонду заробітної плати (грошового утримання), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах, і так як асигнувань на виплату додаткових видів грошового забезпечення не надходило, підстав для стягнення невиплаченої матеріальної допомоги за 15 років служби ОСОБА_1 в органах МВС немає, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Ліквідаційної комісії Конотопського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про визнання дій незаконними та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумський області щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати.
Стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумський області (вул. Г.Кондратьєва, 23, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 08592299) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недоотриману заробітну плату у розмірі 203 (двісті три) грн. 16 коп.
Зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (вул. Г.Кондратьєва, 23, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 08592299) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) компенсацію втрати частини доходів громадян у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 28.07.2005 по 17.10.2018.
Стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумський області вул. Г.Кондратьєва, 23, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 08592299) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середню заробітну плату за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 80 874 (вісімдесят тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 61 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко
Повний текст рішення складений та підписаний 26.10.2018.