10.2.4
про відмову у задоволенні клопотань
29 жовтня 2018 року СєвєродонецькСправа № 1240/2869/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши в письмовому провадженні клопотання ОСОБА_1 про звернення до Верховного Суду з поданням про розгляд справи як зразкової, зупинення розгляду справи і звернення до Верховного Суду за зверненням до Європейського суду з прав людини про надання консультативних висновків тощо,
24 вересня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Старобільське ОУПФУ Луганської області) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
У позовній заяві позивачем заявлено такі клопотання:
- на підставі і у порядку статті 290 КАС України визначити дану справу як типову і звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них Верховним Судом як судом першої інстанції для прийняття судового рішення у зразковій справі;
- застосувати норми статей 6, 7 КАС України щодо застосування прямих норм Конституції України: статей 3, 8, 9, 24, 129 Конституції України та статей 2, 6, 13, 14 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» та не допустити дискримінацію;
- призупинити розгляд справи і звернутись до Верховного Суду з метою звернутися до Європейського суду з прав людини із запитами про надання консультативних висновків стосовно принципових питань, пов'язаних із тлумаченням або застосуванням прав і свобод, встановлених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та протоколами до неї, в тому разі, якщо національні суди мають сумніви в правильності тлумачення відповідних норм, зокрема норми статті 2 та статті 14 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»;
- не враховувати висновки, викладені у процесуальній Ухвалі Верховного Суду по справі № 820/1148/18 від 08 травня 2018 року, яка на тверде переконання ОСОБА_2 є і не необґрунтованою, і незаконною і яка (зазначена вище процесуальна Ухвала Верховного Суду) суперечить і судовій практиці Верховного Суду України, судовій практиці Європейського суду з прав людини, статтям 2, 6, 13, 14 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» статтям 3, 24 Конституції України;
- врахувати рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2012 та № 6-р/2018.
Перевіривши клопотання позивача, суд встановив таке.
Частиною першою статті 167 КАС України визначено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:
1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;
2) найменування суду, до якого вона подається;
3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;
4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;
5) підстави заяви (клопотання, заперечення);
6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);
7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.
Щодо клопотання про визначення даної справи як типової і звернення до Верховного Суду з поданням про розгляд як зразкової справи, призупинення розгляду справи і звернення до Верховного Суду з метою звернення до Європейського суду з прав людини, суд зазначає таке.
Позивачем у позовній заяві не вказано жодних підстав цих клопотань.
Відповідно до частини першої статті 290 КАС України якщо у провадженні одного або декількох адміністративних судів перебувають типові адміністративні справи, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення, суд, який розглядає одну чи більше таких справ, може звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них Верховним Судом як судом першої інстанції.
Суд зазначає, що частина третя статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не містить норм, які можуть викликати неоднозначність у її застосуванні.
Окрім того, у справах стосовно пенсійного забезпечення осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, крім військовослужбовців, Верховний Суд України у постановах від 01 жовтня 2014 року у справі № 21-338а13, від 15 червня 2016 року у справі № 737/438/14, від 06 грудня 2016 року у справі № 2а-520/09/1570 та Верховний Суд у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 756/8380/16-а та у справі № 193/877/16-а (2-а/193/14/16), від 21 лютого 2018 року у справі № 619/2262/17 ухвалювали судові рішення з висновками про застосування норм матеріального права, що регулюють ці правовідносини.
Такий висновок зазначений Верховним Судом в ухвалі від 08.05.2018, якою відмовлено у відкритті провадження у справі № 820/1148/18 про розгляд її як зразкової.
У свою чергу, порядок вирішення клопотань про зупинення провадження у справі визначений в статті 236 КАС України, яка не передбачає такої підстави для зупинення провадження у справі, як звернення до Верховного Суду з метою звернення до Європейського суду з прав людини із запитами про надання консультативних висновків стосовно принципових питань, пов'язаних із тлумаченням або застосуванням прав і свобод, встановлених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та протоколами до неї, для зупинення провадження у справі.
За вказаних обставин, клопотання про визначення справи як типової та призупинення розгляду справи є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Що стосується клопотань позивача про застосування норм статей 6, 7 КАС України щодо застосування прямих норм Конституції України та статей 2, 6, 13, 14 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», не допущення дискримінації; неврахування висновків, викладених у процесуальній ухвалі Верховного Суду по справі № 820/1148/18 від 08 травня 2018 року, яка на тверде переконання ОСОБА_2 є і не необґрунтованою, і незаконною і яка (зазначена вище процесуальна ухвала Верховного Суду) суперечить судовій практиці Верховного Суду України, судовій практиці Європейського суду з прав людини, статтям 2, 6, 13, 14 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», статтям 3, 24 Конституції України; Врахувати рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2012 та № 6-р/2018, суд зазначає таке.
Статтею 7 КАС України визначені джерела права, які застосовуються судом.
Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 242 КАС України).
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина друга статті 242 КАС України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
Частиною четвертою статті 246 КАС України визначено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини (пункт 1); докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (пункт 2); мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову (пункт 3); норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування (пункт 5); норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування (пункт 6).
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права (пункт 4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі»).
З вищевикладеного слідує, що саме дискреційними повноваженнями суду при ухваленні рішення є вибір норм права, які підлягають застосуванню у конкретній справі з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства з обов'язковим належним наведенням мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог.
Позивач має право навести правові норми, на які він посилається при обґрунтуванні своїх вимог, а вже повноваженнями суду є застосування норми права, на яку посилається сторона, чи не застосування та мотиви їх незастосування.
Жодною нормою КАС України не передбачено можливості звернення позивача до суду з подібними клопотаннями.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні клопотань.
Керуючись статтею 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотань про звернення до Верховного Суду з поданням про розгляд справи як зразкової, зупинення розгляду справи і звернення до Верховного Суду за зверненням до Європейського суду з прав людини про надання консультативних висновків тощо, зазначених у позовній заяві.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя К.О. Пляшкова