про закриття провадження у адміністративній справі
26 жовтня 2018 рокум. Ужгород№ 807/1498/17
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - Симканич Ю.В.
та осіб, що беруть участь у справі:
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача 1 - Лемак Р.В.
представника відповідача 2 - Яблонського О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до Прокуратури Закарпатської області, Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та дискримінаційною, зобов'язання вчинити дії , -
ОСОБА_5 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Прокуратури Закарпатської області, Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області, згідно якої просив суд визнати бездіяльність Прокуратури Закарпатської області та Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області, що проявилась у невнесенні відомостей у ЄРДР за наслідками проведення службового розслідування Головного управління Національної поліції України за заявою від 14.02.2017 року є протиправною і дискримінаційною.
В ході судового розгляду даної адміністративної справи представником позивача було подано заяву про зміну предмету позову, згідно якої останній просив суд даний позов розглядати в остаточній редакції та визнати, що бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області та Прокуратури Закарпатської області, що проявилась у невнесенні відомостей у ЄРДР за наслідками проведення службового розслідування Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області за заявою від 14.02.2017 року, є протиправною і дискримінаційною та зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Закарпатській області та Прокуратуру Закарпатської області опублікувати за їх рахунок в газеті «Новини Закарпаття» публічне вибачення перед ОСОБА_5 з обов'язковим формулюванням в тексті вибачення «за бездіяльність обумовлену упередженим і дискримінаційним ставлення до ОСОБА_5 за ознакою його належності до ромської національної меншини, що проявилась у невнесенні відомостей у ЄРДР за наслідками проведення службового розслідування ГУ НП в Закарпатській області за заявою від 14.02.2017 року».
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що бездіяльність відповідачів по справі обумовлена упередженим і дискримінаційним ставленням до ОСОБА_5 за ознакою його належності до ромської національної меншини, що проявилась у невнесенні відомостей у ЄРДР за наслідками проведення службового розслідування Головним управлінням Національної поліції України в Закарпатській області за заявою від 14.02.2017 року.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та заяві про зміну предмету позову та також пояснив, що він припускає, що бездіяльність органів поліції та прокуратури в даному випадку мала місце саме через приналежність ОСОБА_5 до ромської національної меншини.
Представник прокуратури Закарпатської області в судовому засіданні проти задоволення даного позову заперечив та просив суд закрити провадження в даній адміністративній справі у зв'язку із неналежністю розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки дана категорія справ віднесена до юрисдикції загального суду та повинна розглядатись за правилами кримінального та цивільного процесуального законодавства.
Представник Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області в судовому засіданні також проти задоволення даного позову заперечив та просив суд закрити провадження в даній адміністративній справі у зв'язку із неналежністю розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки дана категорія справ віднесена до юрисдикції загального суду та повинна розглядатись за правилами кримінального та цивільного процесуального законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом в ході судового розгляду даної адміністративної справи, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 року судом було відмовлено у відкритті провадження.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивачем таке було оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Згідно постанови суду апеляційної інстанції від 13.02.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі № 807/1498/17 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Крім цього, суд зазначає, що судом апеляційної інстанції було зазначено, що для остаточного визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог, необхідно відкрити провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_5 та провести підготовче провадження в порядку визначеному главою 3 КАС України та за наслідками такого прийняти одне з рішень визначених ст.183 КАС України, в тому числі і вирішити питання, чи є підстави для закриття провадження у справі.
На виконання вимог постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018 року, суд зазначає наступне.
В ході судового розгляду даної адміністративної справи, судом було встановлено, що передумовою звернення позивача до суду, за захистом як він вважає свого порушеного права стало те, що позивача, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було викликано до Ужгородського відділу поліції де до них застосовано незаконні засоби дізнання і слідства. 14 лютого 2017 адвокат позивача подав до Ужгородської місцевої прокуратури заяву про побиття згаданих вище осіб. 05 квітня 2017 отримав відповідь від ГУ НП у Закарпатській області про неможливість доведення за наслідками службового розслідування, факту побиття позивача та зазначених вище осіб, а матеріали скеровано до прокуратури Закарпатської області.
24 травня 2017 адвокат звернувся із заявою до Ужгородської місцевої прокуратури про побиття позивача та його друзів та просив внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування, проте 31 травня 2017 з листа Прокуратури Закарпатської області стало відомо, що остання не знайшла підстав для внесення таких відомостей до Реєстру.
14 вересня 2017 Ужгородським міськрайонним судом в справі №308/5325/17 зобов'язано керівника Ужгородської місцевої прокуратури внести відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування.
25 вересня 2017 Ужгородська місцева прокуратура розпочала досудове розслідування зареєстрованого кримінального провадження відносно лише ОСОБА_6, однак відносно позивача жодних дій не вчинено.
Представник позивача в судовому засіданні заявив, що за його припущенням мала місце бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області та Прокуратури Закарпатської області, що проявилась у невнесенні відомостей у ЄРДР за наслідками проведення службового розслідування Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області за заявою від 14.02.2017 року, яка є протиправною і дискримінаційною у зв'язку із приналежністю його підзахисного до ромської національної меншини. Крім цього, представник позивача в судовому засіданні зазначив, що ст.ст. 303, 307 КПК України не дають права визнати бездіяльність відповідачів протиправною та дискримінаційною. Поряд з цим вказує на те, що спір не стосується оскарження бездіяльності відповідачів, а визнання їх бездіяльності протиправною та дискримінаційною, що є зовсім іншим предметом та способом захисту порушених прав від дискримінації з боку органів влади.
Таким чином, матеріалами справи стверджено, що спірні правовідносини стосуються протиправності дій, які проявились у невнесенні відомостей у ЄРДР за наслідками проведення службового розслідування Головним управлінням Національної поліції України в Закарпатській області за заявою позивача від 14.02.2017 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною другою статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як вбачається із позовної заяви позивач самостійно посилається на норми ст. 303 КПК України,згідно якої встановлено, що правом на подання скарги на бездіяльність слідчого або прокурора користуються лише заявник, потерпілий, його представник чи законний представник, підозрюваний, його захисник і т.д., щодо якого здійснюється провадження, володілець тимчасово вилученого майна. Зважаючи на норми вищевикладеної ст. КПК України, суд зазначає, що в даному випадку ОСОБА_5 набув статусу заявника, оскільки як він вважає порушене саме його право пов'язане з поданою ним заявою про злочин.
Статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до статті 12 Закону № 393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження".
За приписами частини першої статті 2 Кримінального процесуального Кодексу України (далі - КПК України) завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з частиною першою статті 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
У Рішенні Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001 зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Також, у Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначено, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
Вказане обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1666а15.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що спірні взаємовідносини сторін не стосуються правомірності поведінки суб'єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій, а виникли у зв'язку з розслідуванням кримінального провадження при цьому, правовідносини сторін, з моменту подання позивачем заяви про злочин виникли у зв'язку із виконанням відповідачами владних процесуальних функцій в силу норм передбачених кримінально процесуальним законодавством.
Перевірка повноти та об'єктивності досудового розслідування, як і перевірка звернень учасників кримінального провадження із зазначених питань може бути здійснена виключно в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, а відтак, суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги позивача про визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області та Прокуратури Закарпатської області, що проявилась у невнесенні відомостей у ЄРДР за наслідками проведення службового розслідування Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області за заявою від 14.02.2017 року протиправною і дискримінаційною не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області та Прокуратури Закарпатської області опублікувати за їх рахунок в газеті «Новини Закарпаття» публічне вибачення перед ОСОБА_5 з обов'язковим формулюванням в тексті вибачення «за бездіяльність обумовлену упередженим і дискримінаційним ставлення до ОСОБА_5 за ознакою його належності до ромської національної меншини, що проявилась у невнесенні відомостей у ЄРДР за наслідками проведення службового розслідування ГУ НП в Закарпатській області за заявою від 14.02.2017 року» суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
В даній справі судом встановлено, що позивач фактично заявляє вимоги про відновлення особистого немайнового права, зокрема, публічного вибачення.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України, чітко передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
Згідно зі ст. 276 Цивільного кодексу України, орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.
Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що даний спір в цій частині позовних вимог не можна вважати публічно-правовим в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, його не можна розглядати в порядку адміністративного судочинства. Натомість, розгляд такої справи процесуальним законом віднесено до сфери цивільного процесу.
Так, зокрема, згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як зазначено в постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 року №1, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.
Справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно вимог ч1. ст. 239 КАС України, передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Зважаючи на норму вищевикладеної статі КАС України, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що даний позов в частині позовних вимог про визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області та Прокуратури Закарпатської області, що проявилась у невнесенні відомостей у ЄРДР за наслідками проведення службового розслідування Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області за заявою від 14.02.2017 року протиправною і дискримінаційною віднесено до юрисдикції загальних судів та повинен розглядатись Ужгородським міськрайонним судом за правилами кримінально - процесуального законодавства.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області та Прокуратури Закарпатської області опублікувати за їх рахунок в газеті «Новини Закарпаття» публічне вибачення перед ОСОБА_5 з обов'язковим формулюванням в тексті вибачення «за бездіяльність обумовлену упередженим і дискримінаційним ставлення до ОСОБА_5 за ознакою його належності до ромської національної меншини, що проявилась у невнесенні відомостей у ЄРДР за наслідками проведення службового розслідування ГУ НП в Закарпатській області за заявою від 14.02.2017 року» то така повинна розглядатись вищезазначеним судом за правилами цивільно- процесуального законодавства.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 132, 189, 238,239, 241,243, 248, 250 КАС України, суд,-
Провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_5 до Прокуратури Закарпатської області, Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та дискримінаційною, зобов'язання вчинити дії - закрити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини ухвали - протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович