Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 жовтня 2018 р. Справа№805/3993/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання виплатити пенсію,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії протиправною;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити невиплачену пенсію з 01 травня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в управлінні праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради він отримав довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 15.08.2016 року № 1442035752 та знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області. З травня 2018 року, відповідач припинив пенсійні виплат. Як повідомив відповідач припинення пов'язане з перевіркою місця проживання за адресою, вказаною у довідці переселенця.
Позивач вважає, що відповідач порушив його права передбачені Конституцією України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року у справі № 805/3993/18-а позовна заява залишена без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивач усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року зупинено провадження в адміністративній справі № 805/3993/18-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання виплатити пенсію до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року поновлено провадження у справі № 805/3993/18-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання виплатити пенсію.
У строк, встановлений судом, Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області через відділ документообігу та архівної роботи суду надано відзив, в якому зазначено, що правонаступником у сфері виконуваних функцій управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області є Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області. Окрім того, у відзиві зазначено, що позивач на обліку у відповідача не перебуває, а перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року замінено відповідача - управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області (код ЄДРПОУ 20388259) на його правонаступника - Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька область, м.Бахмут, вулиця Миру, будинок, 35, код ЄДРПОУ 42172734).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року залучено в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в адміністративній справі № 805/3993/18-а за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання виплатити пенсію.
У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні, як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262 від 09 квітня 1992 року. Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26 листопада 2014 року № 1442007885, яка була видана управлінням праці та соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Головним управлінням отримано від управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області додаток до рішення № 78 від 05.04.2018 року, в якому зазначено про фактичне не проживання позивача за зазначеною в заяві адресою та про відмову у відновленні соціальних виплат. У зв'язку з вищеозначеним управлінням було прийнято рішення про припинення виплати пенсії № 2692 від 26.04.2018 року з 01 травня 2018 року. Також, зазначено, що позивач з заявою про поновлення виплати пенсії до головного управління не звертався.
Окрім того, зазначає, що дії головного управління не суперечать чинному законодавсту, а позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставні, оскільки рішенням комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО позивачу відмовлено у проведенні відновлення виплат у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання, що позбавляє управління можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії.
На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
Щодо заяви відповідача 2 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає про наступне.
Положеннями пункту 20 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно норм статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
За приписами частини шостої зазначеної статті справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності субєкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням субєкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо вїзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення субєкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях субєкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Суд зазначає, що положеннями частини четвертої статті 260 КАС України передбачено, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про:
1) залишення заяви відповідача без задоволення;
2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Проте, відповідно до частини сьомої статті 260 КАС України частина друга-шоста цієї статті не застосовується до справ визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу. Так, пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності, зокрема, визначено справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
За таких обставин, враховуючи, що порядок розгляду даної справи безпосередньо визначений нормами законодавства та зазначеними нормами не передбачено право відповідача на подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залишає без задоволення заяву відповідача.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином України (НОМЕР_3), пенсіонером, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.08.2016 року № 1442035752.
Як встановлено наявними матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач перебуває на обліку в головному управлінні, як отримувач пенсії за вислугою років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі Закон № 2262-ХІІ).
Судом встановлено, що головним управлінням 24 січня 2018 року було прийнято рішення № 2692 (протокол від 26.04.2018 року № 2692) про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року.
Як вбачається зі змісту зазначеного рішення, підставою для його прийняття було надходження протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам з управління соціального захисту населення Лиманської міської ради від 05.04.2018 року № 78 про не підтвердження факту проживання заявника, який задекларував фактичне місце мешкання.
Окрім того, до відзиву долучено атестат Головного управління ПФУ в Донецькій області від 26.04.2018 року № 2692/03-02-08 про зняття з обліку ОСОБА_1, в якому зазначено, що припинено виплату пенсії по причині до з'ясування та пенсію виплачено по 30.04.2018 року.
Довідкою про доходи пенсіонера ОСОБА_1 підтверджено, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області і отримує пенсію за вислугу років, сума пенсії за період з 01.01.2018 року по 31.10.2018 складає 10 707,32 грн., остання дата виплати - квітень 2018 року.
Інших доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії позивачеві з зазначеної дати відповідачем 2 до суду не надано.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем 2, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати як пенсія, з 01.05.2018 року.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон № 2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до положень статті 1-1 зазначеного Закону законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закону № 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (надалі Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема у разі не підтвердження місця фактичного проживання пенсіонера, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Окрім того, Конституцією України закріплено право кожного громадянина щодо свободи пересування.
Доказів щодо існування підстав для припинення виплати позивачеві, передбачених нормами статті 49 Закону № 1058 відповідачем 2 суду не надано.
Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач 2 порушив його право на отримання пенсії.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету.
Понадто, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача 2 з припинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2018 року.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Як встановлено судом раніше, головним управлінням своїм рішенням припинено виплату пенсії позивачеві з 01.05.2018 року (протокол від 26.04.2018 року № 2692) у зв'язку із надходженням до управління протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам з управління соціального захисту населення Лиманської міської ради від 05.04.2018 року № 78 про не підтвердження факту проживання заявника. Доказів скасування пенсійним органом зазначеного рішення матеріали справи не містять.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати відповідне рішення головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про припинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2018 року.
Разом з цим, суд зауважує, що позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії, але з урахуванням наданих висновків суду, суд вважає, що відповідачем допущено не бездіяльність, а навпаки, вчинено дії, якими припинено виплату пенсії.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача 2 відновити виплату пенсії позивачу та виплатити невиплачену пенсію з 01 травня 2018 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. квитанцією Ощадбанк № 40 від 14.06.2018 року за подання до суду адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 (оскільки судом встановлено порушення прав позивача саме з боку головного управління) на користь ОСОБА_1.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 122, 132, 139, 143, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання виплатити пенсію - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) щодо припинення ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_5, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 виплати пенсії з 01 травня 2018 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 травня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_5, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 та виплатити невиплачену пенсію з 01 травня 2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь ОСОБА_1(ІПН- НОМЕР_5, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 26 жовтня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Кочанова П.В.