58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua
25 жовтня 2018 року Справа № 926/1530/18
Суддя Т.І. Ковальчук, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 926/1530/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шузер", м. Луцьк,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод МініМаш", м. Чернівці,
про стягнення безпідставно набутого майна в сумі 26000,00 грн.
за участю: секретаря судового засідання - Гаврилюк І.С.,
представників сторін:
Позивача - Олейник І.Ю., адвокат, ордер серія ВЛ № 000035297 від 08.10.2018 р.
Відповідача - Подлєсна Н.О., керівник, Овчар І.С., дов. від 06.07.2018 р.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Шузер", м. Луцьк, звернулося з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод МініМаш", м. Чернівці, про стягнення 26000,00 грн. коштів, набутих без достатньої правової підстави.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки між сторонами не укладено жодного правочину та відповідач не передавав позивачеві ніяких матеріальних цінностей, перераховані позивачем помилково кошти в розмірі 26000,00 грн. відповідач набув без достатньої правової підстави, тому згідно з положеннями статті 1212 ЦК України зобов'язаний повернути ці кошти позивачеві.
Ухвалою від 18.09.2018 р. відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 09 жовтня 2018 року за участю представників сторін, позивачу запропоновано надіслати до суду докази, які підтверджують відсутність зобов'язальних відносин з відповідачем в контексті здійснення оплати рахунку № 102-М від 07.05.2018 р. згідно з платіжним дорученням № 1 від 11.05.2018 р. Цією ж ухвалою відповідача зобов'язано надати відзив на позовну заяву, докази на його підтвердження, заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, якщо такі заперечення наявні.
08.10.2018 р. електронною поштою від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та про стягнення з відповідача 5000,00 грн. витрат на правову допомогу на підставі доданих до клопотання документів.
У судове засідання 09.10.2018 р. представник позивача не з'явився. Надіслана на адресу ТОВ "Шузер" ухвала від 18.09.2018 р. повернулася без врученням за спливом терміну зберігання.
Представники відповідача в судовому засіданні 09.10.2018 р. проти розгляду справи без участі представника позивача заперечували, позов не визнали, подали для долучення до матеріалів справи додаткові докази. У зв'язку з цими обставинами та з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справі "Краска проти Швейцарії" суд ухвалою від 09.10.2018 р. відклав розгляд справи в судовому засіданні на 25.10.2018 р.
Окремого відзиву на позов відповідач не надав, свої міркування проти позову виклав у заяві (клопотанні) про приєднання письмових доказів до матеріалів справи від 09.10.2018 р., зокрема, що на замовлення позивача було виготовлено спеціальну прес-форму вартістю 26000,00 грн., яку на прохання позивача передано третій особі ТОВ "ВЕСТОЛ" для виготовлення специфічного замовлення позивача. (а.с. 27).
25.10.2018 р. через канцелярію суду надійшли заперечення позивача на відзив та додаткові документи від відповідача.
У письмових запереченнях позивач вказав, що надані відповідачем докази є неналежними і не підтверджують створення для сторін по справі цивільних прав та обов'язків (а.с. 46-47).
Представник позивача в судовому засіданні 25.10.2018 р. позовні вимоги підтримав, пояснив, що між позивачем і відповідачем не було жодних договірних стосунків, не укладалося договорів чи угод та не було ніяких домовленостей, які б стали б підставою для перерахування відповідачеві коштів у розмірі 26000,00 грн., відповідач не передавав позивачеві ніякого товару, за який належало провести оплату. Указані кошти, зазначив представник позивача, ТОВ "Шузер" сплатило відповідачеві помилково, надані останнім докази на підтвердження наявності договірних відносин між сторонами є неналежними і не підтверджують заперечення проти позову, просив стягнути з відповідача 26000,00 грн. безпідставно одержаних грошових коштів.
Представники відповідача в судовому засіданні 25.10.2018 р. проти позовних вимог заперечили, пояснили, що на усне замовлення ТОВ "Шузер" відповідач виготовив спеціальну пресформу для виробництва нестандартної ПЕТ-пляшки, виставив позивачеві рахунок на її оплату, цей рахунок ТОВ "Шузер" оплатило. Товар (пресформу) і накладну на його отримання для ТОВ "Шузер" відповідач відправив Товариству з обмеженою відповідальністю "ВЕСТОЛ", яке мало виробляти таку ПЕТ-пляшку на замовлення ТОВ "Шузер" з використанням виготовленої ТОВ "Завод МініМаш" спеціальної пресформи. Однак, пояснили представники відповідача, у подальшому в ході переговорів з ТОВ "ВЕСТОЛ" і ТОВ "Шузер" з'ясувалося, що останнє відмовилося від отримання пресформи і від замовлення на виробництво пляшки, пресформа залишилася у ТОВ "ВЕСТОЛ", на даний час відповідачеві не повернута. У зв'язку з цими обставинами представники відповідача стверджують, що між сторонами спору існують зобов'язальні відносини, тому вимоги про стягнення як отриманих без достатньої правової підстави 26000,00 грн., які позивач сплатив за виготовлену для нього пресформу, не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
Платіжним дорученням від 11.05.2018 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Шузер" сплатило на розрахунковий рахунок Товариства "Завод МініМаш" кошти в сумі 26000,00 грн. з призначенням платежу "Оплата за товар згідно рахунку № 102-М від 07 травня 2018 року без ПДВ". Згідно відмітки банку платіж проведено 14.05.2018 р. (а.с. 6).
13.08.2018 р. позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення безпідставно набутого майна, в якій вимагав від ТОВ "Завод МініМаш" повернути безпідставно одержані кошти в сумі 26000,00 грн., сплачені платіжним дорученням № 1 від 11.05.2018 р. (а.с. 7-10).
У позовній заяві позивач і його представник в судовому засіданні стверджують, що вказані кошти сплачені ТОВ "Шузер" помилково, за відсутності будь-яких стосунків з ТОВ "Завод МініМаш".
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що між ним і позивачем існувала усна домовленість про виготовлення і поставку пресформи для виготовлення нестандартної ПЕТ-пляшки, відповідач виставив позивачеві рахунок на оплату, останній цей рахунок оплатив, тобто прийняв пропозицію відповідача, що свідчить про наявність договірних відносин між сторонами і виключає стягнення сплачених коштів як безпідставно набутих.
У матеріалах справи в наявності надана відповідачем копія рахунку № 102-М від 07 травня 2018 р., зі змісту якого вбачається що він виставлений ТзОВ "Завод МініМаш", код 250797095, одержувачеві ТОВ "Шузер", назва товару: Пресформа 1 л. двохпозиційна, кількість 1 шт., ціна/шт. - 26000,00 грн., сума до оплати - 26000,00 грн., рахунок дійсний на протязі 3-х днів, підписаний директором ТзОВ "Завод МініМаш" Подлєсною Н.О. і скріплений печаткою заводу, підпису одержувача представника ТОВ "Шузер" даний рахунок не містить (а.с. 35).
У судовому засіданні 25.10.2018 р. судом оглянуто наданий відповідачем оригінал рахунку № 102-М від 07 травня 2018 р., наявна в матеріалах копія рахунку відповідає оригіналу.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст. 11 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, а згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.
За положеннями частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом для даного виду договорів не вимагається (частина 2 вказаної статті).
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (частина перша статті 208 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Частинами 1 та 2 статті 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За змістом рахунку № 102-М від 07 травня 2018 р. він містить пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю "МініМаш" Товариству з обмеженою відповідальністю "Шузер" придбати (купити) товар - пресформу 1л. двохпозиційну в кількості 1 шт. на суму 26000,00 грн., тобто цей рахунок є офертою укласти угоду (договір) купівлі-продажу вказаного в ньому товару.
Позивач 11.05.2018 р. оплатив саме цей рахунок, отже, суд робить висновок, що ТОВ "Шузер" прийняло пропозицію ТОВ "Завод МініМаш" купити у нього вказаний в рахунку товар.
На підтвердження цього висновку суду слугує лист ТОВ "Шузер" № 1 від 01.08.2018 року на адресу ТОВ "Завод МініМаш", у якому позивач зазначає, що оплатив платіжним дорученням № 1 від 11.05.2018 р. та згідно рахунку № 102-М від 07.05.2018 р. замовлення в сумі 26000,00 грн., однак станом на 01.08.2018 р. відсутній факт передачі товару та є наявна заборгованість на користь ТОВ "Шузер" на вищевказану суму. У зв'язку з відсутністю договірних умов та затримкою відвантаження товару протягом 2-х з половиною місяців ТОВ "Шузер" просило повернути кошти в сумі 26000,00 грн. (а.с. 49).
Зміст даного листа свідчить про наявність домовленості сторін щодо купівлі-продажу пресформи 1л. двохпозиційної вартістю 26000,00 грн. згідно рахунку № 102-М від 07.05.2018 р. та про претензії позивача щодо невиконання цієї домовленості відповідачем - затримки відвантаження товару за наявності проведеної оплати. Також суд бере до уваги, що вказаного листа позивач надіслав відповідачеві раніше направлення претензії від 13.08.2018 р., в якій вимагав повернути кошти як безпідставно набуті.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Закон не виключає можливості укладення договорів купівлі-продажу у спрощений спосіб: шляхом оплати покупцем виставленого продавцем рахунку.
Відповідно до частин 1-3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Предмет договору купівлі-продажу і його ціна - пресформа 1л. двохпозиційна вартістю 26000,00 грн., визначені в оплаченому позивачем рахунку № 102-М від 07 травня 2018 р., у чому суд вбачає погодження сторонами цих істотних умов договору купівлі-продажу.
Відсутність умови щодо строку передачі товару (строку дії договору) в даному випадку не свідчить, що договір є неукладеним. Адже статтею 633 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
Статтею 620 ЦК України передбачено правові наслідки невиконання обов'язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками. Так, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.
Статтею 693 Цивільного кодексу України унормовано, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (зустрічне виконання зобов'язання - суд).
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Отже, у разі невиконання продавцем обов'язку передати товар за договором купівлі-продажу покупець має широкий спектр спеціальних засобів зобов'язального характеру для відновлення свого порушеного права.
Відповідач доводить, що він за усною згодою позивача передав йому пресформу 1л. двохпозиційну, відвантаживши її через перевізника "Нова пошта" на адресу ТОВ "ВЕСТОЛ", яке мало виконувати замовлення ТОВ "Шузер" по виготовленню ПЕТ-пляшки з використанням цієї пресформи, на підтвердження чого надав експрес-накладну № 59000336025089 від 07.05.2018 р. (а.с. 34).
Дослідивши цю експрес-накладну, суд доходить висновку, що вона не є належним доказом, який підтверджує передачу позивачеві пресформи 1л. двохпозиційної, оскільки не містить ані назви товару (вантажу), ані зазначення ТОВ "Завод МініМаш" як відправника та ТОВ "Шузер" як одержувача.
Накладна № 15 від 07.05.2018 року на отримання пресформи 1л. двохпозиційної не підписана представником ТОВ "Шузер", отже, теж не доводить виконання відповідачем зобов'язання з передачі товару (а.с. 36).
З огляду на сукупність досліджених у судовому засіданні доказів суд відхиляє доводи позивача, що між ним і відповідачем не існувало жодних стосунків та не укладено будь-якого правочину, який би став підставою для перерахування відповідачеві коштів у сумі 26000,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 1 від 11.05.2018 р.
У той же час, суд відхиляє як недоведені належними доказами доводи відповідача, що ним виконано зобов'язання по передачі позивачеві оплаченого ним товару - пресформи 1л. двохпозиційної, шляхом поставки на ТОВ "ВЕСТОЛ" за попередньою домовленістю з ТОВ "Шузер".
Відтак, враховуючи виставлення відповідачем рахунку № 102-М від 07 травня 2018 р., оплату цього рахунку позивачем платіжним дорученням № 1 від 11.05.2018 р., лист ТОВ "Шузер" від 01.08.2018 р. до ТОВ "Завод МініМаш" з приводу затримки виконання оплаченого замовлення, суд доходить висновку, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини купівлі-продажу, які врегульовані Главою 54 "Купівля-продаж" Цивільного кодексу України.
Суд погоджується з доводами представника позивача, що укладений між ТОВ "ВЕСТОЛ" і ТОВ "Завод МініМаш" договір купівлі-продажу обладнання № 9 від 09 січня 2018 р. і накладна № 13 від 14.03.2018 р. є неналежними доказами у справі, оскільки не стосуються предмета доказування у спорі.
Разом з тим, рахунок № 102-М від 07 травня 2018 р. і платіжне доручення № 1 від 11.05.2018 р. є первинними документами у розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", якими підтверджується здійснення позивачем господарської операції з купівлі у ТОВ "Завод МініМаш" пресформи 1л. двохпозиційної.
У листі Міністерства фінансів України від 16.02.2017 р. № 31-11410-06-5/4339 "Щодо особливостей застосування первинних документів" роз'яснено, що Законом України від 03.11.2016 № 1724-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар'єрів для експорту послуг" внесено зміни до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон), яким, зокрема, передбачено спрощення документообороту підприємств шляхом зменшення вимог до первинного документа та скорочення переліку його обов'язкових реквізитів.
Згідно із Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з постачання товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання-передачі тільки у разі його оплати, що підтверджується відповідними документами.
Документами, що підтверджують оплату, можуть бути платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.
Рахунок-фактура може бути складений у паперовій або в електронній формі та повинен мати реквізити, які дають можливість ідентифікувати господарську операцію та її учасників, зокрема: назву підприємства, від імені якого складено рахунок-фактуру; назву контрагента; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в оформленні рахунку-фактури.
Виходячи з наведеного, суд визнає рахунок № 102-М від 07 травня 2018 р. і платіжне доручення № 1 від 11.05.2018 р. належними і достовірними доказами, які засвідчують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин з купівлі-продажу пресформи 1л. двохпозиційної.
Встановивши, що між сторонами існують зобов'язальні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування до цих правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якою врегульовано поновлення порушених прав у випадках безпідставного переходу речей від однієї особи до іншої за відсутності належних підстав (так звані кондикційні зобов'язання).
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З аналізу наведеної норми ЦК випливає, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;
- по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно статті 11 ЦК).
Оскільки в ході розгляду справи встановлено, що між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як помилково сплачені, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.
У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Захист же прав позивача, який оплатив і не отримав призначений для нього товар, може бути захищено іншими зобов'язальними засобами, передбаченими чинним законодавством.
У пункті 1.13.1 Підрозділу 1.13 Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2017 р., зазначено, що зі змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами у господарському процесі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши фактичні обставини справи та оцінивши надані сторонами докази за правилами статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судовий збір і витрати на правничу допомогу адвоката слід залишити за позивачем (ч. 2 ст. 126, п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 20, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судовий збір і витрати на правничу допомогу адвоката залишити за позивачем.
Порядок апеляційного оскарження рішення
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
У судовому засіданні 25.10.2018 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст підписано 29 жовтня 2018 року.
Суддя Т.І. Ковальчук