26.10.2018 ЄУН №337/834/18
Провадження №2/337/824/2018
26 жовтня 2018 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя
в складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.
за участю секретаря - Гальцевої К.В.
представника позивача -ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (що проживає: ІНФОРМАЦІЯ_1) до ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва 25а), Державної казначейської служби України ( місце знаходження: м. Київ вул. Бастіонна, 16) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок неповного призначення та виплати пенсії
13.03.2018 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в якому просить відшкодувати шкоду в розмірі 39017,35 грн., заподіяну внаслідок неповного призначення та виплати пенсії за віком.
Ухвалою суду від 15.03.2018 року відкрито провадження по справі, відповідачеві наданий строк на подання відзиву на позов.
03 квітня 2018 року представник ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя надав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість розрахунку, відсутність вини відповідача та не доведено право позивача на отримання зазначеної суми, крім того, відповідачами у таких справах мають не лише держава в особі відповідних органів Пенсійного фонду України, але й відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України.
04.05.2018 року представником позивача надана відповідь на відзив.
03.05.2018 року представником позивача подано уточнену позовну заяву, в якій просить стягнути з держави Україна в особі ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивачки шкоду у сумі 39017,35 грн., заподіяну внаслідок неповного призначення та виплати пенсії за віком та сплачений судовий збір.
Ухвалою суду від 22 травня 2018 року за клопотанням представникав якості співвідповідача залучено Державну казначейську службу України.
Ухвалою суду від 25.09.2018 року у судовому засіданні, яке проводилося у відсутність представників відповідачів, з Ленінського районного суду м. Запоріжжя витребувані матеріали справи №№ 334/6106/17 за позовом позивача до ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії для огляду у судовому засіданні з метою встановлення змісту заявлених позовних вимог позивачем при розгляді зазначеного адміністративного позову.
На час судового розгляду ухвала суду не виконана, натомість тому представник позивача пояснила, що відсутня необхідність щодо огляду у судовому засіданні матеріалів зазначеної справи, оскільки з'ясовано, що заявлені позовні вимоги задоволені у повному обсязі та позивачем відповідні вимоги за період з 01.07.2014 року по 18.03.2017 року не заявлялися взагалі.
Представник відповідача ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя зазначені обставини визнав.
У судове засідання позивачка та представник відповідача Державної казначейської служби України не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду справи не зверталися.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя проти заявлених позовних вимог заперечує , просить у задоволенні позову відмовити.
З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв'язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебуває на обліку в Правоборежному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (раніше - Управлінні пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Запоріжжя).
З 08.02.2011р. Управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя їй призначено пенсію за вислугу років як працівнику охорони здоров'я у відповідності до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення ”. Після призначення пенсії за віком, а саме з 09.12.2010р. ОСОБА_3 продовжувала працювати на посаді заступника головного лікаря з медичної частини Клінічного санаторію “Великий Луг”, у зв'язку з чим виплату пенсії за вислугу років було припинено.
Досягнувши пенсійного віку, позивач набула право на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у зв'язку з чим 01.07.2014р. вона звернулася до Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком на загальних підставах. При цьому, при розрахунку пенсії за віком Пенсійним фондом застосовано показник середньої заробітної плати за 2009 рік.
Не погоджуюся з розміром отриманої пенсії , лише 01 вересня 2017р. ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою про перерахунок пенсії за віком, відповідно до ч.2 ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за за 2011, 2012, 2013 роки, який складає 2 700, 98 грн.
Листом від 08.09.2017р. № 278/п-9 ОСОБА_4 об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя в задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовлено з посиланням на те, що з 01.07.2014р. їй проведено перерахунок на інший вид пенсії, а не первинне призначення пенсії, тому при перерахунку пенсії застосовується показник середньої заробітної плати, який враховувався під час попереднього перерахунку попереднього виду пенсії, тобто за 2009рік.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 1 грудня 2017 року визнати протиправними дії ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо відмови в перерахунку ОСОБА_3 пенсії за віком на підставі її заяви від 01.09.2017р. та зобов'язано Правобережне об'єднання управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя перерахувати ОСОБА_3 пенсію за віком з 18 березня 2017 року відповідно до частини 2 статті 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за три останні роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком, та здійснити відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
За змістом ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Положеннями ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин.
Частиною 1 ст.167 ЦК України встановлено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно з ч.1 ст.170 ЦК України Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ст. 58 Закону України Про загальнообов'язкове пенсійне страхування Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і у повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом та Статутом.
Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення визначено, що Перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію здійснюється до окремо прийнятого спеціального Закону. До прийняття відповідного рішення функції виконавчої дирекції Пенсійного фонду, її територіальних органів виконують відповідно Пенсійний фонд України та головні управління Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управління Пенсійного фонду України в містах, районах у містах.
У період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про пенсійний фонд України, яке затверджує Кабінет Міністрів України.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою КМУ № 280 від 23.07.2014 року, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, основним завданням якого є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 1,2,3, підпунктів 7,8 пункту 4, пунктів 6,7,12 Положення Управління Фонду є територіальним органом системи Пенсійного Фонду України; є юридичною особою публічного права, зобов'язаною в своїй діяльності керуватися Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_1 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду; у процесі своєї діяльності суворо додержуватися вимог чинного законодавства, законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян; реалізовувати державну політику з питань пенсійного забезпечення. Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Отже, відповідач у справі є повноважним органом системи територіальних органів Пенсійного Фонду України, який виконує функції та реалізує компетенцію і відповідальність держави у відносинах пенсійного забезпечення громадян та є особою, яка може виступати відповідачем у суді, представляючи державу Україна в спорі за цим позовом.
Статтею 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» N 1058-IV від 09.07.2003 р. визначено, що Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
Таким чином, у відносинах, що виникають з питань нарахування та виплати пенсійного забезпечення, а також з питань відшкодування шкоди, заподіяної в результаті неправомірних рішень та дій, пов'язаних з невиплатою належного пенсійного забезпечення, представництво держави у цивільних правовідносинах здійснює Пенсійний фонд України, включаючи його територіальні управління.
В пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі, майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відшкодування шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю, підставою якої є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду.
Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх вказаних умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність, хоча б одного з цих елементів, виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України, встановлено два способи відшкодування шкоди: відшкодування шкоди в натурі (передача речі того ж роду і такої ж якості) та відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
Згідно п.16 Постанови Пленуму ВСУ "Про застосування КУ при здійсненні правосуддя" № 9 від 01.11.1996 року, суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституцiї права особи на вiдшкодування за рахунок держави чи органiв мiсцевого самоврядування матерiальної та моральної шкоди, завданої незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень.
Судом встановлено, що постановою Ленінського районного суду від 1 грудня 2017 року визнати протиправними дії ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо відмови в перерахунку ОСОБА_5 пенсії за віком на підставі її заяви від 01.09.2017р . Предметом позову було визнання незаконними та протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень саме щодовідмови в перерахунку ОСОБА_5 пенсії за віком на підставі її заяви від 01.09.2017р, вимоги щодо визнання протиправного нарахування та виплати пенсії у період з 01.07.2014 року не були предметом розгляду, неправомірними дії відповідача за цей період судом не визнані.
Згідно Постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.1992 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Крім того, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.
У даному випадку позивач, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у судовому порядку звертався про визнання протиправними дій щодо відмови в перерахунку пенсії за віком лише на підставі її заяви від 1.09.2017 року, до зазначеного часу позивачкою не вчинено жодних дій щодо визнання протиправними дій відповідача з моменту її призначення
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.
Судом установлено, що при обрахуванні розміру збитків, позивач виходив із свого права на отримання відшкодування упущеної вигоди, у вигляді недоотриманої пенсії з урахуванням індексу інфляції.
Зміст позовних вимог та встановлені судом обставини справи, дають підстави для висновку, що позивач при розрахунку розміру упущеної вигоди виходив із вірогідності таких збитків, які ймовірно могли бути йому завдані діями відповідача, які він вважає неправомірними.
Водночас, доказів реальної можливості отримувати вказаний дохід позивачем не надано, що вказує на наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу та не може бути підставою для його стягнення.
Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищевказаної статті, оскільки її першою частиною визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
За змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
В даному випадку відсутній один із обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення - факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності Пенсійного фонду України, дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01.07.2014 року до 18.03.2017 року не визнавались незаконними.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд вважає позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок несвоєчасної та неповної виплати належних сум пенсії таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 1166 ЦК України, ст. ст. 4-5, 12-13, 89, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України
У задоволенні позову ОСОБА_3, що проживає: ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя (місцезнаходження: м.Запоріжжя, вул.Запорізького козацтва 25а), Державної казначейської служби України ( місце знаходження: м. Київ вул. Бастіонна, 16) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок неповного призначення та виплати пенсії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з дня виготовлення повного тексту рішення.
Повний текст виготовлений 26.10.2018 року.
Копію повного тексту рішення надіслати учасникам процесу.
Суддя: Л.Г. Салтан