Ухвала
Іменем України
22 жовтня 2018 р.
м. Київ
справа № 753/20012/17
провадження № 51-9189 ск 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 липня 2018 року стосовно ОСОБА_5 ,
установив:
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця м. Києва, громадянина України, не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Ухвалено стягнути зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 7490 грн 26 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 50000 грн на відшкодування моральної шкоди; на користь держави - 5353 грн 52 коп. процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 липня 2018 року вирок місцевого суду відносно ОСОБА_5 залишено без змін.
Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винними і засуджено за те, що він, за обставин, викладених у вироку, приблизно о 15:10 год. 26 серпня 2017 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, біля будинку на вул. Садовій, 83, (ділянка 10) у м. Києві на ґрунті особистих неприязних стосунків із ОСОБА_6 з метою позбавити життя останнього умисно завдав йому декілька ударів у різні частини тіла, в тому числі - удар лезом сокири по голові, спричинивши потерпілому тяжке тілесне ушкодження. Злочин до кінця ОСОБА_5 довести не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки дії останнього були припинені свідком ОСОБА_7 .
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, заявляє вимогу про скасування оскаржених судових рішень відносно ОСОБА_5 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає безпідставним його засудження за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, оскільки матеріали провадження не містять беззаперечних доказів його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, зокрема, щодо підтвердження його умислу заподіяти саме смерть потерпілому. Цивільний позов не міг прийматись на стадії судового розгляду, підстави задоволення цивільного позову на заявлену суму відсутні. Фактичні обставини справи встановлені неправильно, а висновки суду ґрунтуються на припущеннях. Апеляційний суд зазначених порушень не виправив, доводів апеляційних скарг засудженого та його захисника належним чином не розглянув, не спростував їх. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Крім того, вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було порушено право засудженого на захист, оскільки останньому не було роз'яснено право на розгляд кримінального провадження судом присяжних.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, Верховний Суд дійшов такого.
Згідно з положеннями ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, ґрунтуються на доказах, досліджених в судовому засіданні.
Зокрема, винуватість засудженого підтверджуються показаннями потерпілого ОСОБА_6 , який пояснив, що ОСОБА_5 напав на нього, погрожував вбивством, завдав йому удар по голові сокирою, яку у нього відібрав сусід; показаннями свідка ОСОБА_7 про обставини, за яких він побачив, що під час конфлікту між потерпілим ОСОБА_6 та його сусідом ОСОБА_5 останній, сидячи на потерпілому, розмахував сокирою, а коли він (свідок) відібрав її, то ОСОБА_5 продовжив погрожувати потерпілому.
Суд обґрунтовано визнав ці показання належними доказами, оскільки вони узгоджуються між собою і підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , даними протоколу перегляду відеозапису, з якого видно, що під час затримання ОСОБА_5 пояснив, що намагався вбити сусіда, оскільки перебуває із ним у довготривалих неприязних стосунках; даними протоколів огляду місця події, слідчого експерименту, висновків судово-медичної та судово-психіатричної експертизтощо. Сам засуджений в судовому засіданні, хоч і заперечував наявність у нього умислу на позбавлення життя ОСОБА_6 , однак підтвердив, що під час конфлікту заподіяв останньому сокирою тілесне ушкодження.
Суд повно і всебічно дослідив наведені докази в судовому засіданні, дав належну оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
При цьому зробив висновок, що обставини, встановлені за допомогою досліджених доказів, переконливо свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні закінченого замаху на вбивство.
Таким чином, суд дав правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_5 , обґрунтовано кваліфікувавши їх за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.
Призначаючи покарання засудженому, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно з положеннями ст. 12 КК належить до особливо тяжких злочинів, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, негативно характеризується, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у розмірі, передбаченому санкцією частини статті, за якою його визнано винним.
Таке покарання, на переконання колегії суддів касаційного суду, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.
Апеляційний суд переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами засудженого та його захисника - адвоката ОСОБА_12 і постановив ухвалу, якою залишив ці скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції без зміни. При цьому доводи, викладені в апеляційних скаргах засудженого та його захисника, зокрема ті, на які захисник ОСОБА_4 посилається в касаційній скарзі, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та спростовані з наведенням переконливих мотивів.
Зокрема, суд апеляційної інстанції, врахувавши конкретні обставини справи, локалізацію та характер завданих потерпілому тілесних ушкоджень, а також те, що знаряддям вчинення злочину була сокира, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у ОСОБА_5 умислу на вбивство потерпілого та відсутність підстав для перекваліфікації його дій з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ст. 128 КК.
З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Суд апеляційної інстанції перевірив правильність вирішення судом першої інстанції цивільного позову і визнав, що воно повністю відповідає положенням статей 23, 127-130, 1166-1168 Цивільного кодексу України. При цьому взяв до уваги те, що, хоч цивільний позов і було подано потерпілим після початку судового розгляду, однак у судовому засіданні засуджений та його захисник не заперечували проти прийняття до розгляду судом цього позову, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відповідність вироку відносно ОСОБА_5 .
Свій висновок про відсутність підстав для скасування вироку в цій частині суд апеляційної інстанції мотивував належним чином, з ним погоджується також і колегія суддів касаційного суду.
При цьому апеляційний суд, зокрема, встановив, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував те, що в результаті злочину потерпілому спричинено матеріальну шкоду, яка документально підтверджена фіскальними квитанціями на придбання медикаментів на загальну суму 7490 грн 26 коп.
Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_4 про те, що судами першої та апеляційної інстанцій було порушено право засудженого на захист, оскільки останньому не було роз'яснено права на розгляд кримінального провадження судом присяжних, є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на законі.
Частиною 3 ст. 31 КПК передбачена можливість здійснення кримінального провадження у суді першої інстанції судом присяжних лише щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі.
Санкцією ч. 1 ст. 115 КК не передбачено можливості призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, тому підстав для роз'яснення ОСОБА_5 права на розгляд кримінального провадження судом присяжних у суду не було.
Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування оскаржених судових рішень, у провадженні не встановлено.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
захисника ОСОБА_4 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 липня 2018 року стосовно ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3