Постанова
Іменем України
24 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 204/6185/16-ц
провадження № 61-30761св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4.
відповідач 1 - товариство з обмеженою відповідальністю «Трасткапітал», товариство з обмеженою відповідальністю «Трасткапітал інформ»,
відповідач 3 - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Самсонової В. В. від 30 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П. від 20 червня 2017 року,
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому посилаючись на те, що 24 липня 2014 року в м. Луцьку Волинської області він уклав два договори № 120001 з товариством з обмеженою відповідальністю «Трасткапітал» (далі - ТОВ «Трасткапітал»), згідно умов якого, відповідач зобов'язаний був продати йому за 67 500 грн автомобіль та другий договір - № 12001 з товариством з обмеженою відповідальністю «Трасткапітал інформ» (далі - ТОВ «Трасткапітал інформ»), згідно умов якого він перерахував 10 000 грн за інформаційно-консультаційні послуги, що складає 14,8% від вартості автомобіля. Відповідачами не виконуються договори, укладені між ними, на його звернення з вимогами виконати договори відповідачі не надають відповіді, жодних дій не вчиняють. Тому просив суд оформити договір № 120001 від 24 липня 2014 року з правильною юридичною адресою товариства; оформити договір № 12001 від 24 липня 2014 року з правильною юридичною адресою товариства; пункт 2.1. договору записати в наступній редакції - вартість плати за надання послуг виконавця погоджений сторонами становить 14,8% і далі по тексту; контроль за виконанням договору № 120001 до стадії отримання товару з укладанням з ТОВ «Трасткапітал» відповідного договору згідно пункту 2.1.6 договору № 120001; діяльність товариства привести до вимог чинного законодавства з підзвітністю про виконану роботу судді Самсоновій В. В.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що спосіб захисту, обраний позивачем у даній справі, а саме зобов'язання відповідача виконати укладені договори, внести зміни в укладені договори, є неналежним та таким, що не передбачений статтею 16 ЦК України.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду, зазначив про те, що місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову в позові ОСОБА_4 про зобов'язання надати послугу.
У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду дніпропетровської області від 20 червня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли безпідставного висновку про те, що ним обрано неправильний спосіб захисту, адже він свідомо уклав зазначені договори та сподівався на їх виконання з боку відповідачів. Вважає, що його вимоги відповідають способу, який передбачений у статті 16 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статтей 3, 4 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Суд установив, що 24 липня 2014 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Трасткапітал» було укладено договір № 120001, згідно умов якого, ТОВ «Трасткапітал» зобов'язано було продати позивачу за 67 500 грн автомобіль.
Також, 24 липня 2014 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Трасткапітал інформ» було укладено договір № 12001, згідно умов якого, позивач мав перерахувати 10 000 грн за інформаційно-консультаційні послуги.
Згідно квитанції від 24 липня 2014 року ОСОБА_4 сплатив на рахунок ТОВ «Трасткапітал інформ» 10 000 грн за інформаційно-консультаційні послуги, згідно договору № 12001 від 24 липня 2014 року.
Звернувшись до суду з указаним позовом, ОСОБА_4 указував на те, що відповідачами не виконуються договори, укладені між ними, на його звернення з вимогами виконати договори відповідачі не надають відповіді, жодних дій не вчиняють.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимог однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Так, позивач зазначивши про те, що вищевказані договори не виконуються відповідачами, з позовними вимогами до суду про розірвання цих договорів не звертався, що є наслідком невиконання зобов'язання однією із сторін правочину (стаття 651 ЦК України), відтак правильними є висновки судів попередніх інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту у даній справі є неналежним у розумінні статті 16 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
В. М. Коротун
В. П. Курило