Постанова
Іменем України
10 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 2/593/1/2017
провадження № 61-13303св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.
(суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють як законні представники в інтересах малолітнього ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_1, Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільського обласного управління
АТ «Ощадбанк» на рішення Апеляційного суду Тернопільської області
від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Костів О. З.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 29 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк» в особі філії Бережанського відділення Ощадного банку № 6352, правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк»,та ОСОБА_4 укладено договір кредиту, відповідно до якого йому надано кредитні кошти у сумі 100 000 дол. США зі сплатою 16 % річних, з кінцевим терміном погашення кредиту до 29 липня 2018 року.
На забезпечення виконання цього кредитного зобов'язання між ОСОБА_1 та банком 29 липня 2008 було укладено іпотечний договір, згідно з яким передано в іпотеку житловий будинок загальною площею 192,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1
Всупереч умовам вказаного кредитного договору ОСОБА_4 не повною мірою та несвоєчасно виконував зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим рішенням Бережанського районного судуТернопільської області від 24 листопада 2014 року стягнуто із ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в сумі 55 131,50 дол. США.
ОСОБА_4 рішення суду не виконує, заборгованість за кредитним договором не погашає, у зв'язку з чим станом на 12 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 63 478,25 дол. США, що еквівалентно 1 305 112,82 грн.
На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Ощадбанк» просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 29 липня 2008 року в сумі 63 478,25 дол. США, що еквівалентно 1 305 112,82 грн, з яких: 50 470,93 дол. США - заборгованість за кредитним договором, 3 818,59 дол. США - заборгованість за відсотками, 8 422,45 дол. США - пеня за несвоєчасну сплату кредиту, 766,28 дол. США - пеня за несвоєчасну сплату відсотків, звернути стягнення на житловий будинок № АДРЕСА_1, шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною 946 400 грн.
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Ощадбанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що умови кредитного договору, укладеного між її чоловіком ОСОБА_4 і банком, не відповідають вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України, позичальника було введено в оману щодо права банку на проведення операцій з готівковою іноземною валютою на умовах, вказаних у договорі. І у зв'язку з недійсністю кредитного договору вважає, що недійсним є також і договір іпотеки, який є похідним від нього і укладений з метою його забезпечення.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 29 липня 2008 року, укладений між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_4 і іпотечний договір від 29 липня 2008 року, укладений між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1
У вересні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють як законні представники в інтересах малолітнього ОСОБА_5, звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1, ПАТ «Ощадбанк» про визнання недійсним договору іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що договір іпотеки, між ОСОБА_1 (бабою малолітнього ОСОБА_5.) і банком укладено без попередньої згоди органу опіки і піклування, а в спірному будинку з народження зареєстрований та постійно разом з батьками проживає їх малолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказаний будинок є єдиним житлом їхньої сім'ї, в тому числі і дитини. Вважають, що порушені житлові права їхнього малолітнього сина ОСОБА_5 Отже, передача спірного житлового будинку в іпотеку відбулася всупереч вимогам статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», що порушує житлові права малолітньої дитини.
На підставі викладеного ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють як законні представники в інтересах малолітнього ОСОБА_5, просили визнати недійсним іпотечний договір від 29 липня 2008, укладений між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 25 січня 2017 року (у складі судді Шміло В. І.) первісний позов задоволено.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед АТ «Ощадбанк» за кредитним договором від 29 липня 2008 року в сумі 63 478,25 дол. США, що еквівалентно 1 305 112,82 грн, з яких: 50 470,93 дол. США - заборгованість за кредитним договором, 3 818,59 дол. США заборгованість за відсотками, 8 422,45 дол. США - пеня за несвоєчасну сплату кредиту, 766,28 дол. США - пеня за несвоєчасну сплату відсотків, звернуто стягнення на належне ОСОБА_1 та передане нею згідно з іпотечним договором від 29 липня 2008 року нерухоме майно, а саме: житловий будинок № АДРЕСА_1, шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною 946 400 грн.
Відстрочено виконання рішення про звернення стягнення на належне ОСОБА_1 майно на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
У задоволенні зустрічних позовів відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що боржник належним чином не виконав взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, у рахунок погашення якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки. Відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_1, суд виходив із того, що відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору, оскільки вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» можуть застосовуватися до спорів, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредитування.
Відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють як законні представники в інтересах малолітнього ОСОБА_5, суд виходив із того, що правочин, який вчиняється, зокрема, бабоюмалолітньої дитини - ОСОБА_1, не суперечить правам та інтересам малолітнього ОСОБА_5 Згідно зі статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» необхідна попередня згода органів опіки та піклування на здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності (користування) на яке мають діти, проте установлено, що житловий будинок на праві власності належить діду і бабі малолітнього ОСОБА_5
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року рішення суду першої інстанціїв частині звернення стягнення на предмет іпотеки та відмови в зустрічному позові третіх осіб із самостійними вимогами: ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють як законні представники в інтересах малолітнього ОСОБА_5, про визнання недійсним договору іпотеки скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов третіх осіб із самостійними вимогами: ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють як законні представники в інтересах малолітнього ОСОБА_5, про визнання недійсним договору іпотеки задоволено.
Визнано недійсним іпотечний договір від 29 липня 2008 року, укладений між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1, зареєстрований в реєстрі за № 4305. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірний будинок, який є предметом іпотеки, є єдиним житлом і місцем проживання малолітнього ОСОБА_5 його сім'ї. Спірний договір іпотеки укладено з порушенням вимог Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», оскільки при укладенні спірного договору був відсутній відповідний дозвіл органу опіки та піклування, тому наявні правові підстави для визнання такого договору недійсним.
Відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що немає підстав для визнання недійсним кредитного договору.
Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки матеріали справи не містять розрахунку заборгованості, в якому було б вказано сплачені ОСОБА_4 суми коштів, їх зарахування, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, заборгованість за процентами, процентна ставка, за якою проведено нарахування; при розрахунку пені не вказано період, за який проведено її нарахування, розмір облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), який застосовувався, суми заборгованості, на яку було нараховано пеню, а сама пеня нарахована у доларах США.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Ощадбанк», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, неправильно вирішив спір по суті, не захистив порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.
При цьому зазначив, що під час укладання іпотечного договору ОСОБА_1 надала нотаріусу довідку про склад сім'ї/зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, видану Бережанською міською радою від 25 липня 2008 року, відповідно до якої в спірному будинку були зареєстровані іпотекодавець ОСОБА_1 та позичальник ОСОБА_4, інших зареєстрованих осіб під час оформлення предмету іпотеки не було. ОСОБА_4 згідно з заявою, посвідченою приватним нотаріусом Бережанського районного нотаріального округу ОСОБА_6, стверджував, що нерухоме майно, що надається в іпотеку, є його спільною сумісною власністю з ОСОБА_1, як таке що було набуте ними під час шлюбу. Отже, ОСОБА_1 не була усиновлювачем чи опікуном малолітнього ОСОБА_5, а є його бабою, тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову, оскільки для укладення оспорюваного договору іпотеки будинку згоди органу опіки і піклування не потребувалося.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють як законні представники в інтересах малолітнього ОСОБА_5, в інтересах яких діє представник ОСОБА_7, зазначають, що на момент укладення спірного договору іпотеки малолітній ОСОБА_5 був зареєстрований та проживав у вказаному будинку, що підтверджується інформацією з будинкової книги. Вказують, що у батьків малолітнього ОСОБА_5 на момент укладення спірного договору іпотеки не було іншого житла. Оскільки зареєстрований за його матір'ю ОСОБА_3 стоматологічний кабінет на АДРЕСА_2 не є об'єктом житлової нерухомості. Зареєстрована за його батьком ОСОБА_2, 08 жовтня 2009 року, квартира на АДРЕСА_3 вже перереєстрована на ОСОБА_8 з 26 липня 2016 року.
16 березня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд установив, що 29 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк» в особі філії Бережанського відділення Ощадного банку № 6352, правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_4 укладено договір кредиту, відповідно до якого йому надано кредитні кошти у сумі 100 000 дол. США зі сплатою 16 % річних, з кінцевим терміном погашення кредиту до 29 липня 2018 року.
В рахунок забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_1 та банком 29 липня 2008 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким передано в іпотеку житловий будинок загальною площею 192,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1
Позичальник ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором від 29 липня 2008 року виконував неналежним чином, внаслідок чого станом на 24 листопада 2014 року виникла заборгованість у розмірі 55 131,50 дол. США, що еквівалентно 832 278,36 грн.
Установлено, що рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 листопада 2014 року стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 29 липня 2008 року у розмірі 55 131,50 дол. США, що еквівалентно 832 278,36 грн за курсом НБУ на 24 листопада 2014 року, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 50 470,93 дол. США, прострочена заборгованість за процентами - 3 827,61 дол. США, пеня по тілу кредиту - 586,22 дол. США, пеня за відсотками 246,74 дол. США.
Як вбачається з указаного рішення, сума основного боргу з відсотками вже стягнута вказаним рішенням, відповідає розміру, що задоволено судом першої інстанції у цій справі. Розмір пені нараховано за кожен день прострочення виконання зобов'язання до його повного виконання на підставі вимог статей 549, 550, 551 ЦК України.
Відповідно до статті 177 СК України, статті 16 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті укладення договору майнових прав дитини.
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
Установлено, що під час укладання іпотечного договору ОСОБА_1 надала нотаріусу довідку про склад сім'ї/зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, виданою Бережанською міською радою 25 липня 2008 року, відповідно до якої у спірному будинку зареєстровані іпотекодавець ОСОБА_1 та позичальник ОСОБА_4, інших зареєстрованих осіб під час оформлення предмета іпотеки не було.
Згідно із заявою, посвідченою приватним нотаріусом Бережанського районного нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_4 стверджував, що нерухоме майно, що надається в іпотеку, є його спільною сумісною власністю із ОСОБА_1 як таке, що набуте ними під час шлюбу.
Отже, суд першої інстанції встановив, що в іпотеку банку нерухоме майно передавалося не батьками, а ОСОБА_1 за згодою ОСОБА_4, які є бабою та дідом неповнолітнього ОСОБА_5
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» в кожному конкретному випадку суди повинні:
1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Для підтвердження проживання однією сім'єю необхідно підтвердити факт ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, піклування та підтримку один одного морально і матеріально.
Суд апеляційної інстанції не встановив, що треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 і малолітній ОСОБА_5 є членами сім'ї ОСОБА_1, яка є власником будинку, оскільки наявність родинних відносин не свідчить, що сторони у справі є членами сім'ї і об'єднані спільним побутом.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За змістом зазначених норм матеріального права за умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання.
Тому апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що позивачі є членами сім'ї власника будинку ОСОБА_1 і ОСОБА_4, постійно там проживають. Реєстрація місця проживання є лише фактом, що засвідчує адміністративну процедуру.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
Разом з тим місцевий суд встановив, що договір іпотеки укладався не батьками малолітньої особи, а її бабою, тому дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки, у зв'язку з відсутністю згоди органу опіки та піклування на укладання такого договору.
Суд апеляційної інстанції, всупереч статті 29 ЦК України, не звернув уваги, що матеріали справи не містять доказів того, що саме предмет іпотеки був місцем постійного проживання дитини разом із батьками.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Встановлено, що ПАТ «Ощадбанк» за подання касаційної скарги сплатив судовий збір у сумі 292,32 грн.
ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють як законні представники в інтересах малолітнього ОСОБА_5 звільненні від сплати судового збору на підставі пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Отже, з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» підлягає стягненню 292,32 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 141, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року скасувати, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 25 січня 2017 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 292,32 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
В. В. Пророк
В.М. Сімоненко
І.М. Фаловська