79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.10.2018 Справа №914/1066/18
За позовом: Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради,
м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Преса», м. Львів,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Львівської міської ради, м. Львів,
про: демонтаж тимчасової споруди.
Суддя Синчук М.М.
за участю секретаря судового засідання Карась Х.
Представники учасників процесу:
позивача: ОСОБА_1 - довіреність від 28.02.2018 р. №36-вих-794;
відповідача: не з'явився;
третьої особи: ОСОБА_2 - довіреність від 18.01.2018 р. №2901/вих.-62.
Представнику позивача та третьої особи роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 46 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.
На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/1066/18 за позовом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Преса» про демонтаж тимчасової споруди.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.06.2018 р. відкрито провадження у справі №914/1066/18 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.07.2018 р. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Львівську міську раду. Ухвалою суду від 02.07.2018 р. розгляд справи відкладено на 16.07.2018 р. Ухвалою від 16.07.2018 р. строк підготовчого провадження у справі №914/1066/18 продовжено на 30 днів. В судовому засіданні 16.07.2018 р. оголошено перерву до 03.09.2018 р. Ухвалою суду від 03.09.2018 р. розгляд справи відкладено на 10.09.2018 р. Ухвалою суду від 10.09.2018 р. розгляд справи відкладено на 17.09.2018 р. Ухвалою суду від 17.09.2018 р. закрито підготовче провадження у справі №914/1066/18. Розгляд справи №914/1066/18 по суті призначено на 16.10.2018 р.
В судове засідання 16.10.2018 р. представник позивача з'явився, надав усні пояснення, позовні вимоги підтримав, просить суд зобов'язати відповідача демонтувати тимчасову споруду (розміром 2,20м. -1,10) торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 60.
В судове засідання 16.10.2018 р. представник відповідача не зявився. Через канцелярію суду, 05.10.2018 р., подав заяву, згідно якої просить суд розгляд справи проводити без участі представника, провадження у справі №914/1066/18 закрити у звязку з відсутністю предмета спору.
В судове засідання 16.10.2018 р. представник третьої особи зявився, надав усні пояснення, позовні вимоги заявлені позивачем підтримав.
В судовому засіданні 16.10.2018 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Описова частина рішення.
Позиція позивача.
18.04.2018 під час проведення спільного обстеження працівниками районної адміністрації та КП «Адміністративно технічного управління» було виявлену самовільно встановлену ОСОБА_3 «Преса» тимчасову споруду (розміром 2,20м.х 2,10м.) торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Львів, вул. Липинського,60, про що складено відповідний акт. Вказана тимчасова споруда не внесена до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, яка затверджена ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року № 4526.
18.04.2018 головою Шевченківської районної адміністрації видано розпорядження № 221 (далі - Розпорядження), яким зобов'язано відповідача ОСОБА_3 «Преса» в термін до 27.04.2018 добровільно демонтувати тимчасову споруду торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 60.
19.04.2018 Розпорядження скеровано відповідачу, що підтверджується поштовою квитанцією та отримано відповідачем 20.04.2018р.
У добровільному порядку відповідач вимог Розпорядження не виконав, тимчасову споруду на вул. Б.Хмельницького,60 не демонтував, про що працівниками соціально-економічного розвитку районної адміністрації спільно з представником комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» складено акт від 02.05.2018 року.
Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою зобов'язати відповідача демонтувати тимчасову споруду (розміром 2,20м. -1,10) торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 60.
Позиція відповідача.
Позовні вимоги заперечив в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях, зокрема зазначив наступне. Тимчасова споруда, яка знаходиться за адресою м. Львів, вул. Липинського,60 не належить відповідачу, та могла бути встановлена одним із власників якому ТОВ «Преса» його продала. Як вбачається з довідки виданої головним бухгалтером ТОВ «Преса» від 28 серпня 2018 року, на балансі ТОВ «Преса» знаходиться 35 тимчасових споруди для здійснення підприємницької діяльності. Дані тимчасові споруди використовуються товариством для власної господарської діяльності згідно адрес зазначених в довідці про баланс. За період з 01.01.2016 р. по 28.08.2018 р. було відчужено тимчасові споруди (МАФ) у загальній кількості 29, що підтверджується довідкою від 28 серпня 2018р. Додатково зазначив, що тимчасові споруди (МАФ), які є на сьогоднішній день та були на балансі товариства не мають реєстраційних номерів, а кваліфікаційним критерієм, за яким вони відчужувалися було їхнє місце розташування, а не площа, чи номер. Зазначив, що тимчасова споруда (МАФ) яка знаходиться на вул. Липинського, 60 не належиться відповідачу, а така могла бути встановлена, одним із власників якому ТОВ «Преса» його продала. Зазначив, що ТОВ «Преса» у телефонному режимі повідомляли працівників Шевченківської районної адміністрації про те, що дана споруда не належить їм на праві власності. За наявною у ТОВ «Преса» інформацією, приблизно з 05 вересня 2018 року, за адресою: м. Львів, вул. Липинського 60, відсутні будь - які малі архітектурні форми. Тимчасова споруда за адресою: м. Львів, вул. Липинського 60, не знаходиться на балансі ТОВ «Преса». ТОВ «Преса» не може надати договір купівлі-продажу об'єкту - тимчасової споруди торговельного призначення (МАФ), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського 60, оскільки відсутня можливість ідентифікувати даний об'єкт - тимчасову споруду (МАФ). Зазначений об'єкт було відчужено Товариством разом з іншими тимчасовими спорудами (МАФ) у період з 01.01.2016р. по 28.08.201 8р., що підтверджується довідкою від 28.08.2018р.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи із таких мотивів.
18.04.2018 під час проведення спільного обстеження працівниками районної адміністрації та КП «Адміністративно технічного управління» було виявлену самовільно встановлену ОСОБА_3 «Преса» тимчасову споруду (розміром 2,20м.х 2,10м.) торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 60, про що складено відповідний акт. Вказана тимчасова споруда не внесена до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, яка затверджена ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року № 4526.
18.04.2018 головою Шевченківської районної адміністрації видано розпорядження № 221 (далі - Розпорядження), яким зобов'язано відповідача ОСОБА_3 «Преса» в термін до 27.04.2018 добровільно демонтувати тимчасову споруду торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 60.
19.04.2018 Розпорядження скеровано відповідачу, що підтверджується поштовою квитанцією та отримано відповідачем 20.04.2018р.
У добровільному порядку відповідач вимог Розпорядження не виконав, тимчасову споруду на вул. Б.Хмельницького,60 не демонтував, про що працівниками соціально-економічного розвитку районної адміністрації спільно з представником комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» складено акт від 02.05.2018 року.
Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою зобов'язати відповідача демонтувати тимчасову споруду (розміром 2,20м. -1,10) торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 60.
Згідно довідки виданої директором та головним бухгалтером ТОВ «Преса» від 28 серпня 2018 року, на балансі ТОВ «Преса» знаходиться 35 тимчасових споруди для здійснення підприємницької діяльності. За період з 01.01.2016 р. по 28.08.2018 р. товариством було відчужено тимчасові споруди (МАФ) у загальній кількості 29, що підтверджується довідкою від 28 серпня 2018р. Тимчасові споруди (МАФ), які є на сьогоднішній день та були на балансі товариства не мають реєстраційних номерів, а кваліфікаційним критерієм, за яким вони відчужувалися було їхнє місце розташування, а не площа, чи не номер. Тимчасові споруди (МАФ), що знаходяться на балансі Товариства так і ті, що відчужувалися у вказаний вище період, не мають реєстраційних номерів, а кваліфікаційним критерієм, за яким вони відчужувалися було їхнє місце розташування, а не площа, номер чи будь - які інші ідентифікуючі особливості. Ідентифікувати оспорюваний об'єкт - тимчасову споруду (МАФ), що за обставинами справи знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського 60 виявляється неможливим.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, третьої особи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтовані та не підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів. Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Суд зазначає, що за змістом даних статей Господарського процесуального кодексу України, якщо підставою звернення до суду зазначено порушення права чи законного інтересу, таке порушення або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення немає, суд повинен відмовити в позові.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. . Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Приписами ст. 318 Цивільного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Згідно зі ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Приписами ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Можливість захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння передбачена ст. 391 Цивільного кодексу України відповідно до приписів якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (так званий негаторний позов).
При цьому, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Положення ст. 391 Цивільного кодексу України застосовуються судом у разі відсутності між сторонами договірних правовідносин.
Разом з тим приписами ст. 212 Земельного кодексу України встановлено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Господарський суд зазначає, що обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, зареєстрованих у встановленому законом порядку, оскільки відсутність таких документів свідчитиме про самовільне використання земельної ділянки, а, отже, про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 391 Цивільного кодексу України або ст. 212 Земельного кодексу України в залежності від матеріально-правових підстав позовних вимог.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно доПодаткового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; є1) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст у порядку, визначеному законом; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідно до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затвердженого Наказом Міністерства Регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 244, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив'язки. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється (п.п. 2.1, 2.20, 2.30, 2.31).
Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про демонтаж встановленої відповідачем тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 60. Підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою стало самовільне встановлення відповідачем тимчасової споруди без паспорта прив'язки на земельній ділянці, яка належить на праві власності територіальній громаді м. Львова та є комунальною власністю.
Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред'явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Перелік способів захисту прав та інтересів, зазначений у вказаних нормах, не є вичерпним; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Що ж стосується порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Як встановлено судом та згідно довідки виданої директором та головним бухгалтером ТОВ «Преса» від 28 серпня 2018 року, на балансі ТОВ «Преса» знаходиться 35 тимчасових споруди для здійснення підприємницької діяльності. За період з 01.01.2016 р. по 28.08.2018 р. товариством було відчужено тимчасові споруди (МАФ) у загальній кількості 29, що підтверджується довідкою від 28 серпня 2018р.
Судом встановлено, що тимчасові споруди (МАФ), що знаходяться на балансі Товариства так і ті, що відчужувалися у вказаний вище період, не мають реєстраційних номерів, а кваліфікаційним критерієм, за яким вони відчужувалися було їхнє місце розташування, а не площа, номер чи будь - які інші ідентифікуючі особливості. Таким чином, ідентифікувати оспорюваний об'єкт - тимчасову споруду (МАФ), що за обставинами справи знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського 60 виявляється неможливим.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства на час зверненя з позовом до суду на позивача покладається обов'язок довести суду згідно ст. 74 ГПК України наступне:
· по-перше, наявність протиправної поведінки (діяльності або бездіяльності учасника господарських відносин) особи, яка невиконала розпорядження позивача;
· по-друге, факт заподіяння йому шкоди;
· по-третє, докази невиконання зобов'язань;
· по-третє, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
· по-четверте, вину заподіювача шкоди. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності.
Враховуючи предмет позову та обставини даної справи, необхідним фактом, що потребує доказування з боку позивача та встановлення судом, є наявність шкідливого результату протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи) - шкоди, її наявності.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: ОСОБА_1, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що позивачем, всупереч вимогам ст.74 ГПК України, не доведено, що як до подання позову, так і на час розгляду судом справи відповідачем - ТОВ «Преса», було порушено ті чи інші права чи охоронювані законом інтереси позивача у справі, суд вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, тому в позові слід відмовити.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26.10.2018.
Суддя Синчук М.М.