"19" жовтня 2018 р. Справа № 916/1469/18
Господарський суд Одеської області, м.Одеса у складі:
судді Малярчук І.А.,
при секретарі судового засідання Матвієнко Г.С.,
за участю представників сторін:
прокурора: Бондаревський О.М., згідно посвідчення №030942 від 22.12.2014р.
позивача: ОСОБА_1, згідно довіреності № 02-14/811 від 24.07.18 р.
відповідача: ОСОБА_2, згідно довіреності від 23.07.18 р.,
розглянувши справу №916/1469/18 за позовом Заступника прокурора Одеської області (65026, м.Одеса, вул. Пушкінська, 3) в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області (67543, Одеська області, Лиманський район, с.Визирка, вул. Олексія Ставніцера,56) до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Трансінвестсервіс” (67543, Одеська область, Лиманський район, с.Визирка, вул.Чапаєва,50)
про стягнення 7 820 130 грн.
Стислий виклад позицій прокурора, позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальні дії суду:
Так, прокурор на заявлених позовних вимогах наполягає, подав до суду відповідь на відзив від 15.08.18 р. за вх.№ 16599/18, в обґрунтування заявлених позовних вимог відзначає, що в порушення положень ст.40 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності” ТОВ з ІІ „ТІС” в процесі здійснення будівництва складу генеральних і навалочних вантажів із клопотанням про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури населення до Визирської сільської ради не звертався, відповідні кошти пайової участі замовником будівництва не оплачував, що підтверджується листом Визирської сільради від 20.04.18 р. № 190/02-13/441.
Законом України „Про регулювання містобудівної діяльності” та ДБН А.2.2-3:2014 визначено загальні ознаки об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, утім, приналежність об'єкта будівництва до зазначених видів будівель здійснюється згідно з кодом об'єкта будівництва визначеного у відповідних документах згідно з Державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000. Натомість, згідно декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 08.06.17 р. № ОД 143171592459 - будівництво складу генеральних і навалочних вантажів, І черга будівництва, наданого відповідачем, код об'єкта будівництва визначено - 1252.8, що згідно Державного класифікатору будівель і споруд відноситься до групи - 125 „Будівлі промисловості та склади”, клас - 1252 „Резервуари, силоси та склади”, підклас - 1252,8 „Склади універсальні”. Отже, вказаний об'єкт не відноситься до об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства, у зв'язку з чим, забудовник зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, тобто сплатити кошти у розмірі встановленому Законом. У зв'язку з наявною фактичною бездіяльністю сільради щодо оплати відповідачем пайової участі, прокуратура вбачає підставним в розумінні ст. 131-1 Конституції України та ст.23 ЗУ „Про прокуратуру” звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення збитків на користь органу місцевого самоврядування в розмірі 10% загальної кошторисної вартості об'єкта, тобто 7 820 130 грн.
Як вказує прокурор неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов'язку взяти участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, який кореспондується зі зверненням до органу місцевого самоврядування з відповідною заявою, є протиправною формою поведінки відповідача, що спричинює позбавлення права сільради на отримання коштів у вигляді пайової участі. При цьому наслідки у вигляді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв'язку із неправомірною бездіяльністю відповідача. Підтвердженням обізнаності відповідача у наявності обов'язку по сплаті пайової участі є факт заповнення ним п.22 декларації від 08.06.17 р. № ОД 14317592459 про готовність об'єкта до експлуатації з посиланням на ст.40 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності”. Разом з тим, маючи протиправний умисел, направлений на несплату відповідного розміру пайової участі, замовник будівництва в декларації безпідставно послався на п.9 ст.40 Закона.
У відповіді на відзив від 15.08.18 р. за вх.№ 16599/18 прокурор вказав, що аналіз приписів ст.40 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності” дає підстави дійти висновків стосовно мети законодавця при прийняті означеного закону, яка полягає у розвитку інфраструктури населених пунктів, а відтак підставою звільнення від участі у ній є будівництво таких об'єктів, які самі по собі розвивають інфраструктуру населеного пункту. Проте будівництво складських приміщень не відноситься до переліку таких об'єктів, фактично є приватною власністю суб'єкта господарювання, та метою його будівництва є здійснення підприємницької діяльності, що ні в якому разі не відноситься до розвитку інфраструктури населеного пункту. Вказаний об'єкт не відноситься і до об'єктів інженерної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства, у зв'язку з чим, забудовник зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, тобто сплатити кошти у розмірі встановленому законом. Крім того, спірний об'єкт не є об'єктом загального користування, та доступ до нього має лише відповідач при здійсненні господарської діяльності.
В частині доводів позивача та відповідача стосовно визначення невірного розміру пайової участі прокурор з посиланням на п.2.4.1. Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів Визирської сільради, затвердженого рішенням сільради від 15.02.18 р. № 711-VІІ, вказано, що розмір пайової участі нежитлових будівель і споруд становить 10% загальної кошторисної вартості, тобто в даному випадку - 7 820 130 грн.
Позивач, Визирська сільська рада, заявлений прокурором позов не підтримує, подав до суду пояснення щодо позовної заяви про стягнення збитків від 26.07.18 р. за вх.№15099/18, в яких відзначає, що вказаний у позові об'єкт (склад генеральних із навалочних вантажів), замовником будівництва якого є ТОВ з іноземними інвестиціями „Трансінвестсервіс” є об'єктом інженерної та транспортної інфраструктури, оскільки покликаний забезпечити діяльність морських терміналів та залізничної станції Хімічна, а тому згідно п.9 ч.4. ст.40 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності” відповідач в даному випадку не є платником коштів на пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
З посиланням на положення п.п. 6, 7, 8, 9 ст.1 ЗУ „Про морські порти України” будівництво складу генеральних і навалочних вантажів здійснювалось з метою діяльності морських терміналів, транспортно-перевалочних комплексів замовників будівництва. Використання таких об'єктів зумовлено необхідністю забезпечення діяльності таких транспортних комплексів з перевантаження вантажів у морському порту „Юний” за встановленою технологічною схемою. Як передбачено п.п.8.1., 8.3. та розділом ХІ Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.13 р. № 438 склад генеральних і навалочних вантажів безпосередньо задіяний у технологічній схемі з перевантаження генеральних вантажів (вагон/автомобіль - склад - судно), що використовується для накопичення суднових партій вантажу для подальшого навантаження на морські судна.
Підтвердженням того, що склад генеральних і навалочних вантажів є об'єктом інженерної та/або транспортної інфраструктури слугує також й те, що будівництво даного об'єкту здійснювалось на земельних ділянках за категорією землі промисловості та транспорту з відповідним цільовим призначенням (для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту; для будівництва комплексу по перевантаженню вантажів; для будівництва, обслуговування, експлуатації об'єктів транспортної інфраструктури), що не передбачає будівництво будь-яких інших об'єктів на таких земельних ділянках окрім об'єктів транспортної/інженерної інфраструктури з огляду на вимоги п.а) ч.1 ст.91 та п.а) ч.1 ст.96 ЗК України.
Також, позивач відзначає, що підставою для сплати пайової участі є укладення між сторонами відповідного договору, порядок укладення якого визначено регуляторним актом органу місцевого самоврядування та згідно ч. 1 ст.40 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності” до виключної компетенції органу місцевого самоврядування віднесені повноваження щодо встановлення механізму визначення розміру пайової участі, укладення договору про пайову участь Замовників будівництва у створенні і розвитку населених пунктів. Між тим Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради, затверджене рішенням Визирської сільради № 711-УІІ від 15.02.18 р. передбачає, що звертатись до сільради про розрахунок та встановлення розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури та для подальшого укладення договору про пайову участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури має безпосередньо замовник будівництва, за умови наявності законних підстав для такого.
Пунктами 3.6., 3.7., 3.4. Положення передбачено, що підставою для укладення договору про пайову участь є відповідне рішення Визирської сільради, яким визначається розмір пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на підставі протоколу Комісії з питань встановлення розміру пайової участі замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради.
Звідси, за відсутності відповідного рішення сільради та укладеного договору про пайову участь, які є підставами для нарахування розміру пайової участі та її стягнення у випадку не виконання зобов'язань замовника, доводи прокуратури щодо стягнення грошових коштів у розмірі, який фактично дорівнює 10% від загальної кошторисної вартості об'єктів будівництва є такими, що суперечать вимогам Положення, затвердженого рішенням Визирської сільради № 711-УІІ від 15.02.18 р., який і визначає порядок і механізм залучення Замовників будівництва до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради, та який було прийнято саме на виконання положень ст.40 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності”. Розрахований прокуратурою максимально граничний 10% розмір пайової участі ТОВ з ІІ „Трансінвестсервіс” у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури не відповідає наведеному механізму, оскільки такий розмір пайової участі повинен бути встановлений саме органом місцевого самоврядування.
З посиланням на судову практику, зокрема постанову ВГСУ від 15.11.17 р. у справі №912/24/17-г/10 позивач вважає, що позовні вимоги прокуратури, з огляду на вище наведені положення чинного законодавства, повинні були б викладеними саме як зобов'язання замовника будівництва заключити договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради.
Також, позиція прокуратури щодо стягнення з відповідача збитків, на думку позивача, є недоречною, так як збитки підлягають стягненню лише в результаті наявності факту неправомірної поведінки іншої особи, тобто внаслідок не звернення до сільради замовника будівництва із заявою про укладення договору про пайову участь, якщо таке звернення є обгрунтованим, однак враховуючи об'єкт будівництва, підстави для такого звернення до органу місцевого самоврядування зі сторони відповідача відсутні, а відтак така форма правового захисту як стягнення збитків у формі упущеної вигоди не має нормативно-визначених об'єктивних підстав.
Відповідач, заявлений прокурором позов не визнає, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 30.07.18 р. за вх.№ 15251/18, запереченнях проти відповіді заступника прокурора Одеської області стосовно відзиву на позовну заяву про стягнення коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту від 30.08.18 р. за вх.№ 17628/18, де відмічає, що склад генеральних і навалочних вантажів, розташований на території морського терміналу в тилу причалів №№ 21-22 в морському порту „Южний” є об'єктом транспортної інфраструктури, оскільки покликаний забезпечити діяльність морського терміналу при перевалці вантажів з залізничного/автомобільного на морський транспорт за встановленою технологічною схемою. Будівництво даного складу відбувалось за інвестиційним договором будівництва, укладеним між ТОВ з ІІ „ТІС” (забудовник) та ТОВ „ТІС-КТ” (інвестор) з метою використання цього складу у господарській діяльності товариства при перевалці вантажів, що потребують критого зберігання, і розміщенням на складі для накопичення судової партії, з подальшою перевалкою цих вантажів на судно через причали ТОВ „ТІС-КТ”.
Посилаючись на положення п.п. 6, 7, 8 ст.1 ЗУ „Про морські порти України”, ст.24 ЗУ „Про транспорт”, п.п. 8.1., 8.3. Правил надання послуг у морських портах України”, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.13 р. №438 відповідач виклав визначені в даних нормативних актах поняття „морського терміналу”, „об'єкту портової інфраструктури”, „морського транспорту”, „портових операторів”.
Робочою технологічною картою № 23ПЧМ ТОВ „ТІС-КТ” щодо перевалки прокатних металів, з урахуванням Повідомлення № 1 про зміну РТК № 23ПЧМ, перевалка через морський термінал такого роду вантажів здійснюється в тому числі за такими технологічними схемами: „вагон - склад генеральних і навалочних вантажів”; „Критий склад - автомобіль”. Водночас, згідно п. 6.1. пояснювальної записки до проекту будівництва складу встановлено: „Склад генеральних и навалочных грузов является (частью) общего технологического процесса перегрузки грузов на Контейнерном Терминале и позволяет виполнять перегрузочные операции с грузами, тербующими закрытого хранения”.
Як відмічає відповідач, за приписами ст.40 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності” слідує, що замовник приймає участь у розвитку інфраструктури населеного пункту на підставі договору, що є обов'язковим до укладення і повинен містити усі істотні умови, за наявності дише яких, відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, договір є укладеним. Отже, саме з укладення такого договору, у замовника виникає обов'язок з пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Звідси, враховуючи обов'язковість укладення договору про пайову участь та приймаючи до уваги встановлений законодавством спосіб правового захисту, у випадку ухилення від укладення договору, обов'язковість якого передбачена законом, є лише подання позову про спонукання до укладення договору (ч.3 ст.179, ч.1 ст.187 ГК України), а не подання позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. Необхідність судового захисту саме у спосіб встановлений законом, а саме шляхом спонукання до укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, зумовлено й тим, що лише орган місцевого самоврядування, а не прокуратура чи інший орган влади, визначає розмір такої пайової участі, який встановлюється відповідно до прийнятого Визирівською сільрадою Порядку про укладення договорів про пайову учать у розвитку інфраструктури населеного пункту. Отже, прокуратурою в порушення ч.2 ст.19 Конституції України самостійно визначено відсоток пайової участі від вартості будівництва саме на максимальному рівні, в обсязі 10%, хоча такий відсоток має бути встановлений саме органом місцевого самоврядування.
Ухвалою від 20.07.18 р. судом було відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження за правилами ГПК України (в редакції ЗУ № 2147-VІІІ від 03.10.17 р.).
Ухвалою від 12.09.18 р. згідно п.3 ч.2 ст.185 ГПК України, суд закрив підготовче провадження по справі № 916/1469/18 та призначив справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою від 01.08.18 р. судом було відмовлено у задоволенні заяви Заступника прокурора Одеської області від 18.07.18 р. за вх.№ 2-3663/18 про забезпечення позову. При постановлені даної ухвали судом було враховано та проаналізовано заперечення сторін проти задоволення заяви про забезпечення позову від 23.07.18 р. за вх.№ 14781/18, доповнення до заперечення проти задоволення заяви про забезпечення позову від 01.08.18 р. за вх.№15550/18.
Судом прийнято до уваги зауваження прокуратури, викладені в судовому засіданні 12.10.18 р. в усній формі, щодо оцінки як неналежного та допустимого доказу листа ДП „ЧорноморНДІпроект” від 01.10.18 р. № 1058, як то відмічено відповідачем у супровідному листі від 01.10.18 р. за вх.№ 19932/18 „експертної думки стосовного того чи являється склад генеральних та навалочних вантажів об'єктом транспортної інфраструктури”, оскільки ДП „ЧорноморНДІпроект” не є ліцензованою експертою установою і лист державного підприємства від 01.10.18 р. № 1058 не є висновком експерта, складеним на замовлення відповідача відповідно до положень ст.101 ГПК України.
Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:
У відповідності до інвестиційного договору будівництва № КД/22/1005 від 07.12.16р., укладеного між ТОВ „ТІС-Контейнерний термінал” (інвестор) та ТОВ з ІІ „Трансінвестсервіс” (забудовник), останнім було проведено будівельні роботи по зведенню (будівництву) об'єкту інвестування за дорученням інвестора з наступною передачею об'єкту інвестування: „склад генеральних і навалочних вантажів” у власність інвестору на підставі акту прийому-передачі підписаного сторонами.
За умовами договору № 125 від 05.01.17 р., укладеного між ПАТ „Арселормиттал Кривий Ріг” та ТОВ „ТІС-Контейнерний термінал” останній прийняв на себе зобов'язання провести на території терміналу ТОВ „ТІС-Контейнерний термінал” приймання, перевалку, інформаційне обслуговування, документальне оформлення, зберігання (накопичення), митне оформлення і транспортно-експедиторське обслуговування експортних вантажів замовника, а саме продукції металургійної промисловості.
Актом про готовність складу від 15.06.17 р., підписаним комісією у складі уповноважених представників ПАТ „АрселорМиттал Кривий Ріг” та ТОВ „ТІС-Контейнерний термінал” було підтверджено факт готовності критого складу до прийняття вантажів критого зберігання .
Також до справи відповідачем було подано Повідомлення про зміни до технологічної схеми, РТК№23ПЧМ, варіанти роботи: вагон-склад генеральних і навалочних вантажів та в зворотному напрямку, затверджене 08.06.17 р. директором ТОВ „ТІС-Контейнерний термінал” ОСОБА_3, експертні висновки Державного управління Держсанепідемстанції на водному транспорті від 02.12.15 р. № 8466/02, експертного звіту філії ТОВ „Українська будівельно-технічна експертиза” в Одеській області від 28.02.17 р. №7-015-17-КЧ/ОД, Пояснювальну записку до проекту будівництва „Склад генеральних і навалочних вантажів”, складену Центром НТТМ по АС ОГАСА у 2017 р., замовлення нарядів картки обліку експертного вантажу (арк. 183-250 том 1, арк. 1-249 том 2, арк.1-70, 77-248 том 3, арк.1-137, 139-244 том 4, арк.1-181, 185-240 том 5, арк.1-87 том 6), штурманські розписки (арк.182 том 1, арк.73-76 том 3, арк.138 том 4, арк.183-184 том 5). З посиланням на вищезазначені документи відповідач обґрунтовує віднесення спірного об'єкту складу генеральних та навалочних вантажів до об'єктів транспортної інфраструктури.
06.04.17 р. за № ОД083170961920 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області була зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт „будівництво складу генеральних і навалочних вантажів за адресою: Одеська область, Лиманський район, Визирська сільрада, с.Визирка (1 і 2 черги будівництва) та 08.06.17 р. Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, в якій в пункті „Інформація про об'єкт” вказано - Будівництво складу генеральних і навалочних вантажів за адресою: Одеська область, Лиманський район, Визирська сільрада, с.Визирка, І черга будівництва, код згідно з класифікатором ДК 018-2000-1252.8, ІІІ категорія складності, замовник - ТОВ „Трансінвестсервіс”. У п.20 Декларації зазначено, що кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією 78 201,3 тис. грн., у тому числі витрати на будівельні роботи 71 163,2 тис.грн., витрати на машини, обладнання та інвентар 7 038,1тис.грн.
15.02.17 р. Визирською сільрадою Лиманського району Одеської області було прийнято рішення № 711-VІІ „Про затвердження Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради”, яким затверджено Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради, затверджено Положення про Комісію з питань встановлення розміру пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради, затверджено типову форму договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерної-інфраструктури та соціальної інфраструктури села Визирка.
Відповідно до абз.9 п. 1.5., абз.1, 2 п.2.6., п. 3.1., 7.2., 7.3. Положення передбачено, що до пайової участі не залучаються забудовники у разі здійснення будівництва об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу). Розмір пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільрад визначається у відповідності до п.п. 2.2., 2.3. цього Положення і становить у разі будівництва: не житлових будівель та споруд (за винятком тих, що перелічені у п.1.5. цього Положення) до 10% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта. Пайова участь у розвитку інфраструктури населених пунктів Визирської сільради здійснюється на підставі договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, що укладається між замовником будівництва та Визирською сільрадою. У разі несплати або несвоєчасної сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів, передбаченої договором про пайову участь, замовник будівництва несе відповідальність згідно з умовами договору щодо перерахування в повному обсязі коштів визначених у Розрахунку до договору, сільрада здійснює необхідні заходи щодо примусового стягнення вказаних коштів у судовому порядку.
Пунктом 3 Положення про комісію з питань встановлення розміру пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради, що є додатком № 2 до рішення №711-VІІ від 15.02.18 р. передбачено, що Комісія розглядає наданий Замовником пакет документів та встановлює величину його пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.
Посилаючись на ДБН А.2.2-3:2014, Державний класифікатор будівель і споруд прокурор стверджує, що збудований ТОВ з ІІ „ТІС” об'єкт „склад генеральних та навалочних вантажів”, не відноситься до інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства, а тому відповідач повинен був сплатити Визирській сільраді пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту в розмірі 10% загальної кошторисної вартості об'єкта будівництва, що складає 7 820 130 грн. і уявляє собою упущену вигоду.
Позивач та відповідач заперечуючи проти позову вказують на те, що склад генеральних та навалочних вантажів відноситься до об'єктів транспортної інфраструктури, а тому не є об'єктом згідно якого у забудовника виникає обов'язок сплати пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, відповідно до чого договір про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури не укладався, розмір щодо такої пайової участі сільрадою не визначався. При цьому, звертаючись до суду з позовом про стягнення збитків прокурор як не навів існування всіх цивільно-правових складових існування збитків в сумі заявленій до стягнення так і обрав невірний спосіб захисту порушеного права.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, їх мотивовані оцінки кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України від 16.01.03 р.).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення); відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу).
Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення збитків як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності таких збитків та обґрунтованості їх розміру.
З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.40 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності”).
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (ч.ч.5, 6, 9 ст.40 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності”).
Відповідно до п.п.6, 7, 8 ч.1 ст.1 ЗУ „Про морські порти України” у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: морський порт - визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов'язаних з цим видів господарської діяльності; морський термінал - розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів; об'єкти портової інфраструктури - рухомі та нерухомі об'єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи, лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту.
Згідно ст.24 ЗУ „Про транспорт” до складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.
Відповідно до п.п. 8.1., 8.3. Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.13 р. № 438, портові оператори (оператори термінала) здійснюють технологічні процеси ВО, що є сукупністю технологічних операцій, пов'язаних з передачею вантажів з одного виду транспорту на інший через склад, або минаючи його, на підставі такої робочої технологічної документації: РТК, які повинні регламентувати технологічні процеси ВО; тимчасових технологічних інструкцій перевантаження, що повинні бути розроблені портовим оператором (оператором термінала) для експлуатаційної перевірки нових технологічних процесів; інструкцій із застосування типових способів і прийомів робіт, що регламентують способи і прийоми виконання окремих елементів технологічних операцій; інструкцій з обробки небезпечних вантажів; схем складування вантажів, безпечного руху транспорту та інших схем. Перевантаження вантажів у морському порту портові оператори (оператори терміналів) можуть здійснювати за такими варіантами робіт: вагон - судно (і навпаки), вагон - склад (і навпаки), судно - склад (і навпаки), судно - автомашина (і навпаки), автомашина - склад (і навпаки), судно - судно. Залежно від місця проведення ВО портові оператори (оператори терміналів) можуть здійснювати такі технологічні операції: складські, суднові, вагонні, автотранспортні, внутрішньопортові транспортні, передавальні, а також операції з навантаження (розвантаження) контейнерів.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Таким чином, системний аналіз норм законодавства дає підстави суду дійти висновку, що об'єкт будівництва „Склад генеральних та навалочних вантажів”, розташований на території морського терміналу в тилу причалів №№ 21-22 в морському порту „Южний” за адресою Одеська області, Лиманський район, с.Визирка є об'єктом транспортної інфраструктури, оскільки є складовою частиною у технологічному процесі перевалки вантажів, що потребують критого зберігання. Зокрема будівництво такого складу було зумовлено укладенням договору № 125 від 05.01.17 р., укладеного між ТОВ „ТІС-КТ” та ПАТ „АрселорМіттал Кривий Ріг” на підставі якого ТОВ „ТІС-КТ” здійснюється перевалка продукції металургійної промисловості, що підтверджується поданими відповідачем до справи замовленнями нарядів картки обліку експертного вантажу (арк. 183-250 том 1, арк. 1-249 том 2, арк.1-70, 77-248 том 3, арк.1-137, 139-244 том 4, арк.1-181, 185-240 том 5, арк.1-87 том 6), штурманськими розписками (арк.182 том 1, арк.73-76 том 3, арк.138 том 4, арк.183-184 том 5). У зв'язку з цим, відповідно до п.9 ч.4 ст.40 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності” у відповідача не виникло зобов'язань по прийняттю участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с.Визирка та за такої підстави між Визирською сільрадою та ТОВ з ІІ „ТІС” не укладався договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільрад, не визначався розмір пайової участі.
Відповідно до наведеного та за відсутності у відповідача правових підстав для сплати пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, суд не вбачає доведеною прокуратурою позицію щодо існування цивільно-правових складових збитків, зокрема, власне збитку, протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між збитками та діями відповідача, вини відповідача у заподіянні збитку, а тому відмовляє у задоволенні заявленого Заступником прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Визирської сільради позову щодо стягнення збитків у сумі 7 820 130 грн.
Водночас, суд погоджується з позиціями позивача та відповідача стосовно того, що стягнення пайової участі має провадитись на підставі договору про таку участь, укладеного саме з органом місцевого самоврядування, та у сумі, розрахованій останнім відповідно до чого, за умови відсутності договірних взаємовідносин стороні з цього приводу, є передчасним заявлення позовних вимог щодо стягнення розміру пайової участі, доречі ще й не визначеною в порядку передбаченому законодавством.
Також, суд вважає недоречним обґрунтування прокуратурою як підставу віднесення об'єкту будівництва до тієї чи іншої категорії об'єктів відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, де за кодом підкласу 1252.8 визначаться „склади універсальні”, оскільки як відмічалось судом вище, спірна будівля „склад генеральних та навалочних вантажів” як відповідно до положень чинного законодавства так і відповідно до її характеристик та застосування в процесі перевалки вантажу, відноситься до об'єктів транспортної інфраструктури, а тому її визначеність не може обмежуватись лише кодами класифікації об'єктів будівництва.
Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє за недоведеністю та необгрунтованістю в повній мірі у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Одеської області (65026, м.Одеса, вул. Пушкінська, 3) в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області про стягнення 7 820 130 грн. збитків.
Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.129 ГПК України за умови відмови судом в задоволені заявлених прокурором позовних вимог, сплачений Прокуратурою Одеської області судовий збір в сумі 177 301,95 грн. за подання позову до суду та 881 грн. за подання заяви про забезпечення позову, відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягає.
Керуючись ст.ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні позову Заступника прокурора Одеської області (65026, м.Одеса, вул. Пушкінська, 3) в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області (67543, Одеська області, Лиманський район, с.Визирка, вул. Олексія Ставніцера,56) повністю.
2. Судові витрати, понесені Прокуратурою Одеської області на оплату судового збору в сумі 177 301,95 грн. за подання позову до суду та 881грн. за подання заяви про забезпечення позову, покладаються на Прокуратуру Одеської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 26 жовтня 2018 р.
Суддя І.А. Малярчук