Справа № 527/1592/16-ц
провадження 2/527/3/18
іменем України
18 жовтня 2018 року м. Глобине
Глобинський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Олефір А.О.,
за участю секретаря - Волик Л.І.,
позивача ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Глобине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи: Сектор державної реєстрації Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя,-
10 серпня 2016 року позивач звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя.
В своєму позові з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 07.05.2018 року (т. 2 а.с. 39-43) позивач зазначила, що 15 лютого 1997 року між нею та відповідачем, було укладено шлюб. За час шлюбу, ними було придбане наступне майно: квартира номер 3, розташована у м. Глобине, Шкільний бульвар, 24, вартістю згідно оцінки 501 863,68 грн.; нежитлове приміщення (магазин) «Меблі», вартістю згідно оцінки 628 890,75 грн., земельна ділянка під ним, вартістю згідно оцінки 77 709.49 грн., розташовані за адресою: Полтавська область, Глобинський р-н., с. В. Кринки, вул. Леніна, 37; автомобілі Honda Accord, 2011 року випуску, вартістю згідно довідки-рахунку 389 468, 25 грн. та Fiat Doblo Cargo, 2011 року випуску, вартістю згідно довідки-рахунку 95390,73 грн. Таким чином сукупна вартість спільно нажитого майна становить 1 693 322,90 грн., вартість 1\2 майна становить 846 661,45 грн.
13 грудня 2014 року набуті ними в шлюбі транспортні засоби Honda Accord та Fiat Doblo Cargo були продані відповідачем. Так, при наданні до суду копій правовстановлюючих документів на рухоме та нерухоме майно відповідачем було подано заяви від 11 квітня 2017 року та 14 квітня 2017 року, в яких зазначається, що транспортні засоби ним було відчужено в рахунок «боргу» на користь гр. ОСОБА_6, якому було продано автомобіль Honda Accord та ОСОБА_7, якому було продано Fiat Doblo Cargo. Разом з тим, відповідач її про отримання позик від громадян ОСОБА_6 чи ОСОБА_7 жодного разу не інформував, згоди на отримання таких позик вказаних громадян у порядку, встановленому Сімейним кодексом України вона ніколи не надавала, доказів витрати цих коштів у інтересах сім'ї відповідачем не надано, згоду на відчуження зазначених автомобілів вона не надавала.
Посилаючись на те, що досягти згоди з відповідачем про порядок поділу спільного майна неможливо, позивач просила суд, поділити спільно нажите нею з відповідачем майно в наступному порядку: визнати за нею право особистої приватної власності на: квартиру номер 3, розташовану у м.Глобине, Шкільний бульвар, 24, вартістю 501 863, 68 коп. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості за 1/2 частину вартості автомобілів: Honda Accord та Fiat Doblo Cargo в сумі 242 429,59 грн. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості частки (долі) присудженого на його користь нерухомого майна, у розмірі 102 368,28 грн. Визнати за відповідачем право особистої приватної власності на магазин літ. А «Меблі» за адресою Полтавська область, Глобинський район, с. Великі Кринки, вул. Леніна, 37, вартістю 628 890,75 грн., земельну ділянку площею 0,0482 га, кадастровий номер: 5320684601:01:008:0045 за адресою: Полтавська область, Глобинський район, с. Великі Кринки, вул. Леніна, 37 вартістю 77709, 49 грн., кошти в розмірі 242429,59 грн. від продажу автомобілів Honda Accord та Fiat Doblo Cargo.
В судовому засіданні позивач та її представники позовні вимоги підтримали із наведених в позові підстав та крім того пояснили, що позивачем не надано суду оригінали розписок на підтвердження укладених договорів позики з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, позивач не надавала письмової згоди на укладення зазначених договорів позики. Звіти, які ними подані є належними доказами підтвердження вартості майна, у випадку якщо відповідач заперечує їх дійсність він має право скористатися своїм правом на проведення експертизи.
Відповідач в судовому засіданні пояснив суду, що проти позову заперечує, визнає позов лише в частині того, що квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому позивач і він мають право по 1/2 частці на неї, та крім того, пояснив суду, що з 1991 року він займався підприємницькою діяльністю, від якої отримував доходи. Після укладення шлюбу ним за власні кошти, отримані від підприємницької діяльності, було придбано магазин, згодом куплено земельну ділянку під ним, тому позивач не має права на зазначені об'єкти нерухомості. Крім того, в період фінансової кризи ним було отримано позики, а сааме, 31 серпня 2013 року у ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 220000,00 грн., 31 серпня 2013 року у ОСОБА_7 в розмірі 80000 грн. В зв'язку з тим, що у нього не було можливості повернути кошти, ним було в рахунок повернення боргу передано останнім автомобілі. Кошти він отримував з усної згоди дружини. Письмової згоди дружина на відчуження автомобіля не надавала.
Представник відповідача пояснив суду, що позивач не має права на магазин та земельну ділянку під ним, оскільки вони придбані за кошти від підприємницької діяльності відповідача та необхідні для здійснення ним підприємницької діяльності. Крім того, на момент виникнення боргів, а саме отримання позик у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі, а отже позивач не має права на компенсацію вартості від продажу автомобілів, оскільки їх відчуження відбулося за зобов'язаннями сім'ї. Також заперечував стосовно визначеної вартості майна в наданих представниками позивача звітах, посилаючись на те, що на момент розгляду зазначеної справи звіти не є дійсними, оскільки термін дії звітів 6 місяців, а дата оцінки є 17.07.2017 року, зазначені звіти складено для цілей оподаткування, можуть бути використані лише для визначення розміру судового збору, не складені експертом, якого попереджено про кримінальну відповідальність. Крім того, оцінювачем не вірно зазначені характеристики обстежуваних об'єктів, що призвело до невірної визначення їх вартості.
Представник третьої особи - Сектору державної реєстрації Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області в судове засідання не з'явився, не повідомивши суд про причину своєї неявки, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України,якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Треті особи ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в судове засіданні не з'явилися, подали суду заяви, в яких просили розгляд справи проводити у їх відсутність.
Вислухавши пояснення позивача та її представників, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.
Заочним рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 20 травня 2015 року, яке набрало законної чинності 08 червня 2015 року, шлюб зареєстрований 15.02.1997 року Кринківською сільською радою Глобинського району Полтавської області, актовий запис № 3 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (т. 1 а.с.9).
Отже, в період з 15 лютого 1997 року по 08 червня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Вирішуючи зазначений спір, необхідно встановити обсяг спільно нажитого подружжям майна та з'ясовувати джерело, час його придбання, а також його правовий статус.
Відповідно до договору купівлі-продажу магазину, 21 червня 1999 року, ОСОБА_4 купив магазин літ. «А» «Меблі», що знаходиться в селі Великі Кринки Глобинського району Полтавської області по вулиці Леніна номер 37, право власності на який було зареєстровано 05 липня 1999 року (т.1 а.с. 107).
Відповідач заперечував стосовно того, що зазначений магазин є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки він з 1991 року займався підприємницькою діяльністю та зазначений магазин було придбано за його особисті кошти отримані від підприємницької діяльності та для здійснення його підприємницької діяльності.
Згідно довідки виданої 31.05.2018 року № 1380/5/16-08 Глобинським відділенням Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 взято на податковий облік 01.01.1991 за № 218 (т. 2 а.с.87).
Відповідно до копії реєстраційної справи, відомості фізичну особу-підприємця ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 включено до ЄДР 09.12.1997 року, номер запису: 25610170000000686 (т.2 а.с. 24-35).
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам суд зазначає наступне.
На час набуття у власність зазначеного магазину діяли норми Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Статтею 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, визначено майно подружжя, яке відносилося до роздільного майна, а саме майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Судом встановлено, що магазин було придбано ОСОБА_4, як фізичною особою в період зареєстрованого шлюбу. Сам факт того, що ОСОБА_4 займався підприємницькою діяльністю не свідчить про те, що він придбаває його як фізична-особа підприємець за особисті кошти отримані ним від підприємницької діяльності, крім того, на час набуття зазначеного майна у власність діяли норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, відповідно до яких чітко визначне майно, яке відноситься до роздільного. У даному випадку придбання майна в період зареєстрованого шлюбу та згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу свідчить про те, що воно є спільною сумісною власністю подружжя.
До тверджень представника відповідача стосовно того, що у позивача та у відповідача був різний бюджет, як на підставу підтвердження того, що майно є особистою власністю відповідача, суд відноситься критично, оскільки подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що магазин «Меблі», розташований за адресою: Полтавська область, Глобинський район, село Великі Кринки, вулиця Леніна, 37 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 20.06.2003 року, ОСОБА_4 купив квартиру номер 3, що знаходиться у жилому будинку номер 24, розташованому на Шкільному бульварі в місті Глобине Полтавської області, право власності за яким було зареєстровано в Реєстрі прав власності (т. 1 а.с. 108-109).
Відповідач в судовому засіданні не заперечував тих, обставин, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 1ст. 61 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Як зазначено в ч. 3 ст. 368 Цивільного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справ, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Приймаючи до уваги те, що відповідач визнав факт того, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а також те, що у суду відсутні сумніви щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, суд дійшов висновку, що квартира номер 3, що знаходиться у жилому будинку номер 24, розташованому на Шкільному бульварі в місті Глобине Полтавської області є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4
Також судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯА № 913059, виданого 16 листопада 2005 року на ім'я ОСОБА_7 ОСОБА_8, останній на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 2003 року, є власником земельної ділянки площею 0,0482 га, кадастровий номер: 5320684601:01:008:0045, розташованої за адресою: Полтавська обл., Глобинський р-н., с. В. Кринки, вул. Леніна, 37 (т. 1 а.с.110).
Вирішуючи позовні вимоги позивача в частині визнання за нею право особистої приватної власності на: квартиру номер 3, розташовану у м.Глобине, Шкільний бульвар, 24, вартістю 501 863, 68 коп. Визнання за відповідачем права особистої приватної власності на магазин літ. А «Меблі» за адресою Полтавська область, Глобинський район, с. Великі Кринки, вул. Леніна, 37, вартістю 628 890,75 грн., земельну ділянку площею 0,0482 га, кадастровий номер: 5320684601:01:008:0045 за адресою: Полтавська область, Глобинський район, с. Великі Кринки, вул. Леніна, 37 вартістю 77709, 49 грн., стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації вартості частки (долі) присудженого на її користь нерухомого майна, у розмірі 102 368,28 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Частиною 1 ст.70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
На підтвердження вартості квартири номер 3, розташованої у м.Глобине, Шкільний бульвар, 24, позивачем надано суду Звіт про оцінку майна № AS18-170517-042 від 17.05.2017 року, відповідно до якого вартість квартири становить 501 863, 68 коп. (т. 2 а.с.57-66).
На підтвердження вартості магазину літ. А «Меблі» за адресою Полтавська область, Глобинський район, с. Великі Кринки, вул. Леніна, 37 позивачем надано суду Звіт про оцінку майна № № AS18-170517-044 від 17.05.2017, відповідно до якого вартість магазину становить 628 890,75 грн. (т. 2 а.с.67-76).
На підтвердження вартості земельної ділянки площею 0,0482 га, кадастровий номер: 5320684601:01:008:0045 за адресою: Полтавська область, Глобинський район, с. Великі Кринки, вул. Леніна, 37, позивачем суду надано звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки № AS18-170517-040 від 17.05.2017, відповідно до якого вартість земельної ділянки становить 77709, 49 грн. (т. 2 а.с.46-56).
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував стосовно визначеної вартості майна вищевказаними звітами, посилаючись на те, що на момент розгляду зазначеної справи звіти не є дійсними, оскільки термін дії звітів 6 місяців, а дата оцінки є 17.07.2017 року, зазначені звіти складено для цілей оподаткування, не складені експертом, якого попереджено про кримінальну відповідальність. Крім того, оцінювачем не вірно зазначені характеристики обстежуваних об'єктів, що призвело до невірного визначення їх вартості.
Надані суду звіти про оцінку майна судом оцінюються як письмові докази, оскільки вони не є висновком експерта та складені не експертом, а оцінювачем.
Аналізуючи надані звіти, суд зазначає, що в них оцінювачем невірно зазначено характеристики обстежуваних об'єктів, що підтвердили в судовому засіданні позивач та відповідач. Крім того, на момент розгляду справи зазначені звіти не є дійсними, оскільки їх складено 17.07.2017 року, а термін їх дії становить 6 місяців.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що звіти не є належними доказами, які підтверджують дійсну вартість майна на час розгляду справи, а тому не беруться судом до уваги.
Клопотань про призначення експертизи судом, до суду від сторін не надходило.
Відповідно до ч. 4,5 ст. 71 Сімейного кодексу України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Приймаючи до уваги викладене, а також те, що сторони не досягли згоди стосовно вартості майна яке підлягає поділу, у суду відсутні належні та допустимі докази, з яких можливо встановити його вартість, а також враховуючи те, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а жоден із подружжя не вчинив таких дій, суд дійшов висновку, про необхідність визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 1\2 частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1; та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 1\2 частину магазину «Меблі», розташованого за адресою: Полтавська область, Глобинський район, село Великі Кринки, вулиця Леніна, 37.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ці ділянкою, на якій розташовані об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Як зазначено в п. 18-2 Постанови пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2007 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК України.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки до позивача ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя переходить 1/2 частина магазину «Меблі», розташованого за адресою: Полтавська область, Глобинський район, село Великі Кринки, вулиця Леніна, 37, тому за нею в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя підлягає визнанню право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0482 га, кадастровий номер: 5320684601:01:008:0045, розташованої за адресою: Полтавська обл., Глобинський р-н., с. В. Кринки, вул. Леніна, 37.
Крім того, судом встановлено, що відповідачем 27.08.2011 року було придбано автомобіль Honda Accord, 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_3 (т. 1 а.с.11).
03.12.2011 року відповідачем було придбано автомобіль Fiat Doblo Cargo, 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_4, д.н.з. НОМЕР_5 (т. 1 а.с.11).
Приймаючи до уваги те, що зазначені автомобілі є придбаними в період зареєстрованого шлюбу між позивачем та відповідачем, у відповідності до ст. 61 Сімейного кодексу України, суд дійшов висновку, що вони є об'єктами спільної сумісної власності.
Як встановлено судом, 13 грудня 2014 року відповідачем було здійснено відчуження зазначених автомобілів, а саме: Fiat Doblo Cargo, 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_4 було продано ОСОБА_7 (т. 1 а.с.143), Honda Accord, 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_2 було продано ОСОБА_6 (а.с. 144).
Відповідач в судовому засіданні підтвердив факт відчуження зазначених автомобілів.
Разом з тим, відповідач заперечував проти позову в частині стягнення на користь відповідача компенсації в розмірі 1/2 частини вартості зазначених автомобілів, посилаючись на те, що в період фінансової кризи ним було отримано позики, а саме 31 серпня 2013 року у ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 220000,00 грн., 31 серпня 2013 року у ОСОБА_7 в розмірі 80000 грн. В зв'язку з тим, що у нього не було можливості повернути кошти ним було в рахунок повернення боргу передано останнім автомобілі. Кошти він отримував з усної згоди дружини та в інтересах сім'ї, на момент виникнення боргів перебував у зареєстрованому шлюбі, а отже позивач не має права на компенсацію вартості від продажу автомобілів, оскільки їх відчуження відбулося за зобов'язаннями сім'ї. Письмової згоди на відчуження автомобіля дружина не надавала.
На підтвердження викладених обставин, відповідачем надано суду копії відповідних розписок (т. 1 а.с.164,165).
Крім того, представником позивача, в зв'язку з тим, що оригінали розписок, які підтверджують отримання відповідачем позик не збереглися надано суду підтвердження написані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т.2 а.с.9,10).
Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отримання позики підтверджується укладеним між сторонами договором позики, у даному випадку отримання позик відповідачем може бути підтверджено оригіналами розписок, в яких викладено розмір отриманої позики, час її повернення, а також інші істотні умови.
Разом з тим, письмові підтвердження надані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є належним доказом, які свідчать про укладення договорів позики з відповідачем, а оригінали зазначених розписок суду не надано.
Крім того, відповідач не заперечував того факту, що позивач не давала йому письмової згоди на укладення зазначених договорів позики.
Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 65 Сімейного кодексу України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Судом встановлено та не заперечував відповідач в судовому засіданні, що позивач не надавала йому письмової згоди на відчуження автомобілів.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_4 розпорядився автомобілями на власний розсуд без письмової згоди ОСОБА_1, тому суд дійшов виснову, що остання має право на грошову компенсацію 1/2 частини вартості транспортних засобів.
Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості автомобілів суд зазначає наступне.
Документами, які підтверджують продаж транспортних засобів, є, зокрема довідка-рахунок. Враховуючи, що сторони не дійшли згоди щодо вартості спірних автомобілів, не скористалися правом на звернення з клопотанням про призначення автотоварознавчої експертизи, суд дійшов висновку, що довідка-рахунок, яка підтверджує реалізацію транспортного засобу, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу транспортного засобу та засвідчує дійсну вартість відчужуваних автомобілів, тому позивач має право на грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобілів від тієї суми, за яку вони були продані.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошова компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Honda Accord, в розмірі 194734,13 грн. та грошова компенсація вартості 1/2 частини автомобіля Fiat Doblo Cargo, в розмірі 47695,37 грн.
Керуючись ст.ст. 22, 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст.ст. 60, 61, 65, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. ст. 15,16, 368, 372,377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, ст.ст. 12,13, 76-81,141, 223, 259, 263-265, ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Поділити спільне сумісне майно подружжя, а саме:
- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 1\2 частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1;
- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 1\2 частину магазину «Меблі», розташованого за адресою: Полтавська область, Глобинський район, село Великі Кринки, вулиця Леніна, 37;
- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 1\2 частину земельної ділянки, кадастровий номер: 5320684601:01:008:0045, площею 0,0482 га, розташованої за адресою: Полтавська область, Глобинський район, село Великі Кринки, вулиця Леніна, 37.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Honda Accord, 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_3 в розмірі 194734,13 грн. (сто дев'яносто чотири тисячі сімсот тридцять чотири гривні 13 копійок).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Fiat Doblo Cargo, 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_4, д.н.з. НОМЕР_5 в розмірі 47695,37 грн. (сорок сім тисяч шістсот дев'яносто п'ять гривень 37 копійок).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п.п.п. 15.5 п.п. 15 п. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду через Глобинський районний суд Полтавської області.
Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, рнокпп: НОМЕР_6).
Відповідач: ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, рнокпп: НОМЕР_1).
Третя особа: Сектор державної реєстрації Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області (Полтавська обл., м. Глобине, вул. Центральна, 281).
Третя особа: ОСОБА_6 (Полтавська обл., Глобинський р-н, с. В. Кринки, вул. Колосова, буд. 13).
Третя особа: ОСОБА_7 (Полтавська обл., Глоинський р-н., с. Устимівка, вул. Пришпетливих, буд. 18).
Повний текст рішення складено 24 жовтня 2018 року.
Суддя А. О. Олефір