Постанова
Іменем України
10 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 755/7372/15-ц
провадження № 61-4748св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
судді: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя- доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року у складі судді: Яровенко Н. О., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А.,
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ПАТ «КБ «Експобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 20 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «Експобанк», яке в подальшому перейменовано на ПАТ «КБ «Експобанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту і забезпечення № 284/АК-2007 (далі - кредитний договір), згідно з яким ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 48 000 доларів США зі сплатою 12 % річних на строк до 19 грудня 2014 року. Для забезпечення своїх зобов'язань за цим договором ОСОБА_1 передав у заставу ПАТ «КБ «Експобанк» автомобіль «Ssang Yong Kyron», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
20 грудня 2007 року між ПАТ «КБ «Експобанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалась перед банком солідарно відповідати за неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.
ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконував, у зв'язку із чим станом на 20 березня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 131 744,31 доларів США, що еквівалентно 3 129 507 грн 03 коп., та 47 475 грн 44 коп., яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ «КБ «Експобанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що за умови пред'явлення банком боржнику й поручителю вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором змінюється строк виконання основного зобов'язання. Вимога про дострокове повернення кредитних коштів була направлена боржнику у січні 2011 року. В той час як з позовом до боржника та поручителя ПАТ «КБ «Експобанк» звернулося лише у квітні 2015 року. Тобто, пред'являючи вимоги до поручителя ОСОБА_2, банк пропустив шестимісячний строк, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України, а тому порука є припиненою.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року у позові ПАТ «КБ «Експобанк» відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано договір поруки від 20 грудня 2007 року, укладений між ПАТ «КБ «Експобанк» та ОСОБА_2, припиненим.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, умовами якого передбачено, що погашення заборгованості має відбуватись шляхом внесення чергових щомісячних платежів. Порушення умов кредитного договору щодо внесення чергових щомісячних платежів почалося з 20 березня 2009 року, а тому пред'являючи вимоги до боржника у квітні 2015 року, банк пропустив строк позовної давності, який обчислюється з моменту настання строку погашення чергового платежу. Вирішуючи спір в частині вимог банку до поручителя та за зустрічним позовом ОСОБА_2, суд виходив із того, що вимога про повернення кредитних коштів була направлена боржнику у січні 2011 року, в той час як вимогу до поручителя ПАТ «КБ «Експобанк» направило у березні 2015 року, тобто банк пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимог до поручителя, а тому порука відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України є припиненою.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Експобанк» відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та належним чином дослідив наявні в матеріалах справи докази, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову ПАТ «КБ «Експобанк» у позові про стягнення заборгованості за кредитним договором та задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про припинення поруки. Доводи апеляційної скарги про відсутність заяви відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності апеляційний суд визнав безпідставним, оскільки матеріали справи містять заперечення представника відповідачів, у яких останній просив відмовити у позові з цих підстав. Крім того, апеляційний суд виходив із того, що вимогу про повернення кредитних коштів боржник отримав у січні 2011 року, в той час як поручителю така вимога була направлена банком лише у березні 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку пред'явлення вимог до поручителя, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, а тому апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про припинення поруки.
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «КБ «Експобанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ПАТ «КБ «Експобанк» та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що у січні 2011 року ОСОБА_1 частково погасив заборгованість за кредитним договором, сплативши на користь банку 12 000,00 доларів США, у серпні 2010 року боржник звернувся з листом до ПАТ «КБ «Експобанк» про передачу автомобіля, що перебував у заставі, та у квітні 2012 року просив ПАТ «КБ»Експобанк» надати інформацію щодо стану кредиту. Дані обставини свідчать про переривання перебігу позовної давності. Вимога про повернення кредитних коштів, направлена банком боржнику у січні 2011 року, не містить вимог про дострокове повернення кредитних коштів, а лише інформує боржника про наявність заборгованості за кредитним договором, яку останній має погасити. Суди залишили поза увагою те, що строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором настав 19 грудня 2014 року, а з позовом до боржника та поручителя ПАТ «КБ «Експобанк» звернувся 30 березня 2015 року, тобто в межах шестимісячного строку пред'явлення вимог до поручителя. Підстави для визнання поруки припиненою відсутні.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 28 жовтня 2016 року у складі судді Штелик С. П. відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду м. Києва.
У грудні 2016 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначала, що строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором було змінено банком шляхом направлення у січні 2011 року вимоги про дострокове повернення кредитних коштів. Оскільки банк протягом шести місяців з часу зміни строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя, то порука вважається припиненою.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів Штелик С. П., Журавель В. І., Хопти С. Ф., справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 20 грудня 2007 року між ПАТ «КБ «Експобанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту і забезпечення № 284/АК-2007, згідно з яким ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 48 000 доларів США зі сплатою 12 % річних на строк до 19 грудня 2014 року. Для забезпечення своїх зобов'язань за цим договором ОСОБА_1 передав у заставу ПАТ «КБ «Експобанк» автомобіль «Ssang Yong Kyron», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
20 грудня 2007 року між ПАТ «КБ «Експобанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалась перед банком солідарно відповідати за неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.
Згідно із розрахунком заборгованості, наданим ПАТ «КБ «Експобанк», станом на 20 березня 2015 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 131 744,31 доларів США, що еквівалентно 3 129 507 грн 03 коп., та 47 475 грн 44 коп., і складається із: простроченої заборгованості за кредитом - 29 253,08 доларів США, що еквівалентно 684 347 грн 69 коп., простроченої заборгованості за процентами - 240,62 доларів США, що еквівалентно 5 629 грн 07 коп., простроченої заборгованості за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування - 9 606 грн 32 коп., пені за прострочення кредиту за період з 20 березня 2009 року по 20 березня 2015 року - 95 761,64 доларів США, що еквівалентно 2 240 251 грн 55 коп., пені за прострочення процентів за кредитом за період з 20 січня 2009 року по 20 березня 2015 року - 60 488,97 доларів США, пені за несвоєчасну сплату комісії за період з 20 січня 2009 року по 20 березня 2015 року - 37 869 грн 12 коп.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
Вирішуючи спір в частині вимог первісного позову ПАТ «КБ «Експобанк» про стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя, суди встановили, що у зв'язку із невнесенням боржником чергового щомісячного платежу, у банку починаючи з 20 березня 2009 року виникло право на пред'явлення таких вимог. Разом з тим до суду з позовом ПАТ «КБ «Експобанк» звернулося лише у 07 квітня 2015 року, тобто банк пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків якого було заявлено відповідачами.
Разом з тим судами встановлено, що у зв'язку із неналежним виконанням боржником умов кредитного договору щодо внесення чергових місячних платежів ПАТ «КБ «Експобанк» направило позичальнику вимогу про повернення кредиту від 05 січня 2011 року № 003, у якій зазначено, що відповідно до абзацу другого пункту 3.7. договору банк вимагає повернення кредиту, сплати належних платежів та інших платежів до закінчення дії договору, а саме у строк до 17 січня 2011 року, у зв'язку із порушенням боржником строків сплати процентів.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 на виконання зазначеної вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів 17 січня 2011 року частково погасив заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 000,00 доларів США, що підтверджується випискою за особовим рахунком (а.с. 121-135, 189-231).
Частинами першою, третьою статті 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Такі обставини свідчать про переривання перебігу позовної давності.
А тому строк позовної давності щодо вимог банку про стягнення кредитної заборгованості, з урахуванням переривання позовної давності, сплинув 18 січня 2014 року, однак до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя банк звернувся 02 квітня 2015 року, тобто з пропуском такого строку, що у свою чергу, враховуючи наявність клопотання відповідача про застосування наслідків спливу такого строку, є підставою для відмови в обґрунтованому позові.
Крім того, відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором може бути пред'явлено в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку виконання основного зобов'язання або сплати щомісячних чергових платежів. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що 17 січня 2011 року у банку виникло право протягом шести місяців пред'явити вимогу про стягнення кредитної заборгованості, однак така вимога поручителю не була пред'явлена у строки, визначені частиною четвертою статті 559 ЦК України, дійшов правильного висновку про відмову банку у позові про стягнення кредитної заборгованості з поручителя та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про припинення поруки.
Ураховуючи наведене, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статтей 212, 213 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування.
Доводи касаційних скарг про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, висновків судів не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.
Згідно із статтею 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» залишити без задоволення.
Рна рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк