Постанова
Іменем України
03 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 175/4017/15-ц
провадження № 61-21315св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - прокурор Дніпропетровського району Дніпропетровської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року у складі судді Озерянської Ж. М. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,
У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя.
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з уточненим позовом до ОСОБА_3, органу служби у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права власності на ? частину домоволодіння та земельної ділянки.
У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, за участю третіх осіб: прокурора Дніпропетровського району Дніпропетровської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори, про поділ майна та стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що в 2013 році її син ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про поділ майна подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. До участі у справі вона була залучена як правонаступник ОСОБА_3, тому що є спадкоємцем першої черги.
ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 з 07 серпня 1999 року до 19 червня 2013 року, до розірвання шлюбу за рішенням суду. За час подружнього життя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було набуте майно: будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1; автомобіль марки Toyota Land Cruiser Prado, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року вирішено питання стосовно розподілу будинку та земельної ділянки, що належали подружжю. Вищевказаний автомобіль, що був об'єктом спільної сумісної власності, був придбаний у 2008 році подружжям та зареєстрований на ім'я ОСОБА_4 Після припинення сімейно-шлюбних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з початку 2013 року спірний автомобіль залишився у власності, володінні та користуванні відповідача.
Ринкова вартість автомобіля становила 193 775,90 грн. Після розірвання шлюбу відповідач розпорядилася вищевказаним автомобілем, здійснивши його відчуження без згоди її сина, на підставі довідки-рахунка від 01 серпня 2013 року ААВ № 252755, виданої фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 Кошти від продажу автомобіля відповідач витратила на власні потреби, привласнивши собі належну ОСОБА_3 частину коштів.
Позивач вважала, що ОСОБА_4 здійснила відчуження автомобіля, що належав сторонам на праві спільної сумісної власності, без дозволу іншого з подружжя. Сума, яка повинна була належати ОСОБА_3, становить ? частину ринкової вартості транспортного засобу на час його продажу, а саме 96 887,95 грн.
Своїх зобов'язань з повернення грошових коштів відповідач не виконала. Загальна сума вартості автомобіля з урахуванням 3 % річних за прострочений строк та індексу інфляції становить 341 843,00 грн. Після смерті ОСОБА_3 залишилося двоє спадкоємців першої черги: вона, ОСОБА_3, та його син. Її частина спадщини - 1/3 частина вартості автомобіля, а частина спадщини його сина - 1/6 частина від вартості автомобіля.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року виділено в окремі провадження позовні вимоги в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, органу служби у справах дітей Дніпропетровської райдержадміністрації Дніпропетровської області, який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5, про поділ спільної сумісної власності в натурі, виділення у власність частки земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третіх осіб: прокурора Дніпропетровського районну Дніпропетровської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори, про розподіл майна та стягнення коштів.
Передано виділені матеріали позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори про розподіл майна та стягнення коштів для здійснення реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду згідно із статтею 11-1 ЦПК України 2004 року.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року виділено позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та приєднано їх до виділених в окреме провадження позовних вимог у справі № 175/4017/15-ц.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2016 року виключено Дніпропетровську районну державну нотаріальну контору із складу третіх осіб.
Уточнивши позов, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача 1/3 частину від вартості автомобіля з урахуванням 3 % річних та індексу інфляції у сумі 113 947,00 грн.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом залишено без розгляду.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела факт умислу в діях відповідача ОСОБА_4 і факт обману щодо продажу транспортного засобу та привласнення грошових коштів.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року, немає.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що у позові про поділ майна ОСОБА_3, син позивача, зазначав про те, що відповідач відчужила автомобіль, який був спільною сумісною власністю подружжя, без згоди іншого з подружжя, не в інтересах сім'ї та під час фактичного припинення сімейних відносин.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Така сама норма міститься в частинах третій та четвертій статті 368 ЦК України.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
Стаття 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, в даному випадку на позивача за зустрічним позовом.
Суд встановив, що з 07 серпня 1999 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували в шлюбі.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2013 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.
За спільні кошти подружжя придбало майно: домоволодіння АДРЕСА_1 земельну ділянку загальною площею 0,0602 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що передана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1; автомобіль марки Toyota Land Cruiser Prado, 2007 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_1.
У добровільному порядку подружжя ОСОБА_4 не розділило спільне сумісне майно, будь-яких угод, які визначали б частки у спільній сумісній власності між членами подружжя, не укладено.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер. Спадкоємцями всіх прав та обов'язків померлого ОСОБА_3 є його мати ОСОБА_3 та син ОСОБА_5, 2006 року народження, дружина померлого, ОСОБА_8, відмовилася від своєї частки у спадщині на користь матері померлого.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року вирішено питання поділу будинку та земельної ділянки, що належали подружжю ОСОБА_4 (справа № 175/957/13-ц).
Суд встановив, що спірний автомобіль був об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 як придбаний ними у період шлюбу, а саме 23 жовтня 2008 року, і був зареєстрований на ім'я відповідача ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 04 лютого 2013 року № 746/02 вартість транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser Prado, 2007 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2 становить 193 775,90 грн.
23 лютого 2013 року спірний транспортний засіб був знятий з обліку для реалізації та за власником ОСОБА_4 вже не значився. 16 березня 2013 року вказаний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_9 як придбаний в торговельній організації, що підтверджується довідкою Територіального сервісного центру № 1246 Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області від 29 вересня 2016 року № 31/4-1246/19су.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 10 ЦПК України 2004 року).
Аналогічна норма закріплена в частині третій статті 12 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Установивши, що спірний автомобіль був реалізований під час шлюбу, а позивач не довела факту обману щодо продажу транспортного засобу та привласнення грошових коштів, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові.
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді:А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик