Іменем України
23 жовтня 2018 року
Київ
справа №826/12518/13-а
адміністративне провадження №К/9901/2790/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 (головуючий суддя - Мацедонська В.Е., судді: Грищенко Т.М., Лічевецький І.О.) у справі №826/12518/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фартор», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фартор», в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.02.2013 №0001142203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3778557,00грн. та №0001152203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4237030,00грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано безпідставністю формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фартор» з огляду на нікчемність укладених правочинів, що свідчить про укладання угод без настання реальних правових наслідків.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2013 скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладених правочинів є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суд спростував доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем валових витрат та податкового кредиту із порушенням норм податкового законодавства.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 у справі №826/12518/13-а та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фартор» з огляду на відсутність реальності господарських операцій та фіктивність укладеного правочину. А тому, відповідач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені правомірно та не підлягають скасуванню.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фартор» за період з 01.06.2011 по 31.08.2011.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 4534268,00грн. та вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 3285701,00грн.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 08.01.2013 №10/22-3/34937637 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.02.2013 №0001142203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 3778557,00грн. та №0001152203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4237030,00грн., у тому числі 3285701,00грн. за основним платежем та 951329,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Фактичною підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язання став висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фартор», з огляду нікчемність укладеного правочину, що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних правових наслідків. Вказаний висновок ґрунтується на акті перевірки Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 13.04.2012 №172/3-22-20-37166074 про результати проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фартор» та акті Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 30.11.2011 №1214/23-3/34564773 про документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Футурама» (контрагент Товариства з обмеженою відповідальністю «Фартор») з питань дотримання вимог податкового законодавства, якими встановлено відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Футурама» засобів для здійснення господарської діяльності (складських приміщень, транспортних засобів та інше), що в свою чергу свідчить про відсутність у даного підприємства можливості виконувати свої зобов'язання за правочинами, у тому числі укладеними із позивачем.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.
Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.
На підставі належних та допустимих доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність спірних фінансово-господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фартор» підтверджується належними первинними документами, копії яких приєднані до матеріалами адміністративної справи, зокрема, договором поставки товару №2435 від 22.11.2010 укладеного між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фартор» (постачальник), специфікацією до вказаного договору, видатковими накладними, податковими накладними, сертифікатами відповідності на придбаний у товар (дезинфікуючі товари, миючі засоби, комплектуючі до обладнання для професійного прибирання), висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо відповідності встановленим медичним критеріям безпеки придбаного» товару. Поставка придбаної товарної продукції здійснювалась відповідно до правил Інкотермс 2000, про що свідчать наявні в матеріалах справи документами щодо зберігання та транспортування придбаного товару. Оплата за придбаний товар була проведена позивачем у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками по рахунках позивача.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що придбана у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фартор» продукція була використана позивачем в межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, а саме реалізована кінцевим споживачам, що узгоджується з видами господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» (оптова торгівля фармацевтичними товарами, оптова торгівля іншими товарами господарського призначення).
До того ж, на момент вчинення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований у встановленому законом порядку та мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фартор».
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» підтвердило факт реальності господарських операцій з контрагентом, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні спірних господарських операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.
Посилання податкового органу на акт Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 13.04.2012 №172/3-22-20-37166074 про результати проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фартор» та акт Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 30.11.2011 №1214/23-3/34564773 про документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Футурама», який є контрагентом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фартор» обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів у останніх.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» ознак неправомірних дій, а наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з Товариства з обмеженою відповідальністю «Футурама».
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій щодо протиправності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 05.02.2013 №0001142203 та №0001152203.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 у справі №826/12518/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
І.А. Гончарова
Судді Верховного Суду