Справа № 607/8886/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М.
Провадження № 22-ц/4817/151/18 Доповідач - Костів О.З.
Категорія - 69
12 жовтня 2018 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Дикун С. І., Хома М. В.,
з участю секретаря - Романюк Х.Ю.
за участю апелянта - ОСОБА_1,
представника апелянта - ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4
представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу № 607/8886/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2018 року, ухваленого суддею Сливкою Л.М., повний текст якого складено 03 липня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа - Тернопільська районна державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частку майна в спільній сумісній власності подружжя та виключення вказаного майна із спадкового майна,-
В серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського міськрайонного суду із даним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що до виходу на пенсію вона працювала у Головному управлінні статистики Тернопільської області, де й познайомилась із ОСОБА_7, батьком відповідачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_5, який працював в управлінні на посаді начальника адміністративно-господарського управління.
Із 30 січня 1993 року та по день його смерті вона проживала з ОСОБА_7 однією сім'єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. Увесь цей час вона та ОСОБА_7 разом проживала у належній їй квартирі по АДРЕСА_1, вели спільне господарство, складали грошові кошти до свого сімейного бюджету, допомагали родичам з обох сторін, а також вели спільний побут та спільне господарство. За цей період вони разом придбали спірне майно, а саме:
- у 2000 році - квартиру по АДРЕСА_3;
- у 2013 році - земельні ділянки площею 0.0188 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану у с.Великі Гаї, Тернопільського району, Тернопільської області, земельну ділянку площею 0.2446 га кадастровий номер НОМЕР_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану по АДРЕСА_6, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_6.
При цьому вказує, що вона отримала значні грошові кошти від своєї сестри ОСОБА_8 за продаж квартири на АДРЕСА_7, частина із яких пішла на лікування ще однієї сестри ОСОБА_10, а решта - 9500 доларів США, 21 березня 2013 року вона розмістила на рахунку у ПАТ «Укрексімбанк».
Також, вона та ОСОБА_7 продали квартиру ОСОБА_10 по АДРЕСА_4 та частину грошових коштів, вилучених від продажі в сумі 50 тисяч гривень, 26 грудня 2011 року вона поклала на рахунок у ПАТ «КБ «Хрещатик», з якого з кінця 2012 року щомісячно знімала грошові кошти, а в кінці 2013 року зняла увесь депозит в розмірі 41518.98 гривень.
Окрім цього в них були грошові кошти на рахунках у ПАТ «КБ «ПриватБанк» на суму близько 132 тисяч гривень, та у АТ «Укргазбанк» на суму близько 50 тисяч гривень.
За таких обставин вважає, що оскільки вона з 30 січня 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року проживала разом із ОСОБА_7, батьком відповідачів, однією сім'єю без реєстрації шлюбу, за спільні сімейні кошти придбали спірне майно, а тому за нею слід визнати право власності на 1/2 частину вище переліченого майна (земельних ділянок, житлового будинку, квартири та грошових коштів на банківських рахунках), виключивши його зі спадкового майна померлого ОСОБА_7
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Зазначає, що суд першої інстанції з порушенням норм ЦПК України відмовив у задоволенні клопотання про допит малолітнього свідка ОСОБА_11
Пояснює, що надані пояснення свідків відповідачів були не чіткими, мали розбіжності після уточнюючих питань та ніхто з них не міг точно вказати, де саме постійно проживав ОСОБА_7 та з ким, де він помер. Крім того, допитані у судовому засіданні свідки - сусіди які проживають разом із апелянтом через огорожу, чітко та детально вказали, що ОСОБА_1 з ОСОБА_7 тривалий час проживали разом однією сім'єю.
Також, щодо наданих відповідачами Довідок із селищної ради смт.Велика Березовиця про проживання та реєстрацію ОСОБА_7, то в судовому засіданні селищний голова Костюк І.-М.І. пояснив, що ні йому, ні працівникам селищної ради не відомо де фактично проживав ОСОБА_7
Разом з тим, щодо наданих відповідачами листів ОСОБА_7, на яких його адреса вказана: АДРЕСА_3, то апелянт не заперечує, що у всіх офіційних переписках та листуваннях ОСОБА_7 вказував адресу своєї реєстрації. Однак, вказана інформація не свідчить про те, що фактично ОСОБА_7 не проживав із нею АДРЕСА_1.
Окрім цього, у власноручних рукописних даних ОСОБА_7 вказував адресу АДРЕСА_1. Зокрема, коли заповнював бонусну картку у мережі магазинів «Сільпо».
Вказує, що вони за час спільного проживання (з 30 січня 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року) з ОСОБА_7 працювали разом у Статистичному управлінні, заробітну плату складали до спільного сімейного бюджету, потім так же само складали пенсію.
Також, в ході розгляду справи вона із відповідачами вели перемовини з приводу укладення мирової угоди, що свідчить про визнання відповідачами її позову.
Зазначає, що судом не надано належної оцінки представленим нею спільним фотографіям.
Враховуючи вищенаведене, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити повністю.
У вересні 2018 року відповідач ОСОБА_5 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що позивачка заявила клопотання про допит неповнолітнього свідка ОСОБА_11 вже на стадії розгляду справи по суті, тобто, з порушенням порядку, визначеного ЦПК України. При цьому у позивачки не було поважних причин, які б перешкоджали подачі відповідного клопотання під час попереднього (підготовчого) засідання. Крім цього, на момент придбання спірного нерухомого майна в с.Великі Гаї - 24 травня 2013 року, ОСОБА_11 було лише 8 років, а тому вважає, що показання 13-річної дитини про події 5-річної давності, а саме особливості особистого життя позивачки та ОСОБА_7 не могли б братися судом до уваги як належні та допустимі докази. Стосовно більш ранніх об'єктів спірного майна, то на час їх придбання даний свідок ще не народився.
Крім того, показами свідків зі сторони відповідачів фактично було встановлено, що ОСОБА_1 не жила із ОСОБА_7 однією сім'єю, не були поєднані спільним побутом та не вела спільного господарства і бюджету з ним.
Зазначає, що посилання апелянта на лист від мережі супермаркетів «Сільпо», телефонний довідник та пояснення свідків зі сторони позивача не можуть братися до уваги, оскільки даний лист «Сільпо» не містить дати. Крім того, дані документи не можуть підтвердити безперервний факт проживання однією сім'єю у період з 30 січня 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
Також, судом першої інстанції спростовано твердження свідків письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.
Вимога позивача про визнання спірного нерухомого спільною сумісною власністю та відповідно визнання за нею 1/2 вказаного майна є необґрунтованою та не має правових підстав для її задоволення. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У вересні 2018 року відповідач ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про допит малолітнього свідка ОСОБА_11 Вказує, що спільні фотокартки можуть підтвердити лише факт перебування в одному місці в певний момент часу і не можуть підтвердити факту багаторічного спільного проживання однією сім'єю, про який заявляє позивач.
Також, документи пов'язані з бонусною програмою «Сільпо» заповнюються працівниками мережі «Сільпо» зі слів покупців без перевірки документів, які підтверджують особу, а тому не є належними доказами ні особистого вказання відомостей про своє проживання ОСОБА_7, ні факту проживання однією сім'єю ОСОБА_7 та позивача протягом багатьох років.
В матеріалах справи наявні документи, згідно яких протягом тривалого періоду (з 2005 по 2015 рік) ОСОБА_7 самостійно вказував адресою свого проживання та своєю поштовою адресою АДРЕСА_3.
Як вбачається із рішення суду першої інстанції, суд належним чином відобразив показання усіх допитаних свідків позивача, а тому твердження апелянта про їх спотворення судом є надуманими.
Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник - адвокат ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено факту її проживання однією сім'єю із ОСОБА_7 без реєстрації шлюбу з 30 січня 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року, так само як не надано допустимих доказів про придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім'єю як чоловіка й дружини без реєстрації шлюбу у період, впродовж якого були придбані спірні земельні ділянки, житловий будинок та квартира, розміщені спірні банківські вклади.
З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Судом встановлено наступні обставини.
Відповідно до даних, які містяться в паспорті громадянина України серії НОМЕР_2, виданого 25 лютого 1999 року Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області, позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, з 14 жовтня 1965 року.
Відповідно із копією Бонусного рахунку мережі «Сільпо« 21000070002552, без дати, виданої на ім'я ОСОБА_7, зазначена адреса: АДРЕСА_1
Згідно із копією Довідника телефонів Головного управління статистики у Тернопільській області станом на 01 серпня 2006 року, у завідуючого сектором автоматизованої обробки інформації абонентів ОСОБА_7 вказані телефони: НОМЕР_9; НОМЕР_10; НОМЕР_11 (домашній телефон позивачки).
Згідно із копією довідки №487, виданої 03 серпня 2016 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації ОСОБА_1 вартість двохкімнатної квартири, розміщеної на 2 поверсі 3-х поверхового будинку по АДРЕСА_3 становить 85948 гривень.
Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 19 березня 2003 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. в реєстрі за № 2493, ОСОБА_8 (сестра позивачки), ОСОБА_16 що діяла в у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки, продали квартиру АДРЕСА_5. Продаж вчинено за 74200 гривень.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 серпня 2003 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Маркуліною Л.О. в реєстрі за № 6231, ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_4. Продаж вчинено за 2971 гривень (балансову вартість квартири ).
ОСОБА_10, сестра позивачки, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, актовий запис за №1317 від 15 жовтня 2003 року.
Як убачається із довідки за № 066-10/1568, виданої 08 липня 2016 року заступником керуючого філією АТ «Укрексімбанк» для позивачки ОСОБА_1, 21 березня 2003 року було відкрито рахунок НОМЕР_7 в доларах США із залишком коштів 9500 доларів США та 22 березня 2004 року було закрито згідно умов договору; 26 грудня 2011 року було відкрито рахунок НОМЕР_6 в гривнях із залишком коштів 50 тисяч гривень, та 27 червня 2012 року було закрито згідно умов договору.
Відповідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 24 травня 2013 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л.В. в реєстрі за № 2329, ОСОБА_7 придбано земельну ділянку площею 0.2446 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташовану по АДРЕСА_6 Тернопільської області. Продаж вчинено за 76 тисяч гривень.
Згідно із договором купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами від 24 травня 2013 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л.В. в реєстрі за № 2324, ОСОБА_7 придбано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_6 розташований на земельній ділянці площею 0.2446 га, кадастровий номер НОМЕР_3. Продаж вчинено за 130 тисяч гривень.
Відповідно із довідками: №812 від 11 травня 2006 року; №3056 від 21 травня 2007 року; №3057 від 21 травня 2007 року; №3058 від 21 травня 2007 року; №2716 від 15 червня 2012 року та №892 від 22 лютого 2016 року, виданими Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_19 постійно проживав АДРЕСА_3.
Згідно із інформацією за №4018 від 18 жовтня 2017 року, наданою на виконання ухвали суду уповноваженою особою Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк», ОСОБА_7 у вказаному банку за період з 24 березня 2010 року по 02 жовтня 2014 року було розміщено грошові кошти на двадцяти депозитних рахунках. 16 серпня 2012 року ОСОБА_7 був відкритий депозитний рахунок НОМЕР_5, на якому спочатку було розміщено кошти в сумі 7000 гривень, надалі - 195000 гривень та 71000 гривень, всього - 273000 гривень. Після закінчення терміну депозиту 20 травня 2013 року, депозитні кошти в сумі 273000 гривень були переведені на поточний рахунок НОМЕР_4.
Як вбачається із укладених ОСОБА_7: Полісу №АВ/6003182 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності із 16 травня 2012 року по 19 травня 2013 року; Договору про відкриття рахунку в АТ «Ощадбанк» №82804 від 06 серпня 2012 року; Полісу №АС/1469682 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності із 16 травня 2013 року по 15 травня 2014 року із ПрАТ «Провідна»; Договору добровільного страхування майна фізичних осіб і відповідальності перед третіми особами №МК/0012063/2002/14 від 14 травня 2014, укладеному з ПрАТ «Провідна»; Договору добровільного страхування майна фізичних осіб і відповідальності перед третіми особами №МК/0014303/2002/15 від 16 квітня 2015 року, укладеному з ПрАТ «Провідна»; Депозитного договору № 014/12/15/0071 від 03 грудня 2015 року із ПАТ «Укргазбанк», ОСОБА_7 вказана адреса місця проживання: АДРЕСА_3.
Так само у Договорах на вклад "Стандарт строковий на 12 місяців" від 16 червня 2015 року та вклад "Стандарт на 6 місяців" від 12 травня 2015 року, укладених із ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_7 вказана адреса як місця реєстрації, так і адреса місця проживання - АДРЕСА_3.
При проведенні переписки ОСОБА_7 у власноручно написаних листах, адресованих Головному управлінню Пенсійного фонду України та відповідях управління на них - 2005 рік; у власноручно написаних листах до Тернопільської районної державної адміністрації та листах-відповідях на його звернення 2011 рік; у власноручно написаних листах та листах-відповідях на них від інших юридичних осіб за 2008, 2011, 2012 роки; поштових конвертах до вищевказаних листів - зазначав адресу для листування: АДРЕСА_3.
16 лютого 2016 року у Тернопільській районній державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа №86/2016 після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
16 лютого 2016 року із заявами про прийняття спадщини звернулись відповідачі у справі - дочка ОСОБА_5 та син ОСОБА_3, та 22 липня 2016 року звернулася позивачка ОСОБА_1
Згідно із матеріалами спадкової справи №86/2016 Тернопільської районної державної нотаріальної контори, відкритої після смерті ОСОБА_7, у спадкову масу входить майно, яке є предметом судового спору між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_3
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Як зазначено у п.6 Рішення Конституційного суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99, до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, ремонт і т.п.
Згідно із частинами 1, 2 ст.21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до частини 1 ст.36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до вимог ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Таким чином, аналіз указаних норм дає підстави для висновку про те, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між жінкою та чоловіком, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю, необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою не представлено достатніх доказів, які б підтверджували її спільне проживання із ОСОБА_7 з 30 січня 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу по АДРЕСА_1 ведення спільного господарство та спільний бюджет, за рахунок якого ними було придбано спірне майно.
З матеріалів справи вбачається, що при проведенні переписки із різними організаціями, укладенні договорів ОСОБА_7 вказувалася як адреса, реєстрації, так і фактичного проживання: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.45-73).
Спірна квартира, яка знаходиться АДРЕСА_3, придбана ОСОБА_7 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 серпня 2000 року, що сторонами не оспорюється.
Разом із тим, Сімейний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року і до сімейних відносин, які існували станом на 15 серпня 2000 року норми СК України не застосовувалися, а Кодекс про шлюб та сім'ю України не передбачав можливість встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції вірно відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання квартири за адресою: АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю її та ОСОБА_7, як подружжя, та визнання за нею права власності на 1/2 частку у цій квартирі.
Посилання апелянта на те, що заявлені нею вимоги обґрунтовувалися Законом України «Про власність», а не КпШС України, є безпідставними оскільки вони нічим не підтверджені та в матеріалах справи відсутній будь - який процесуальний документ з даного приводу.
Стосовно заявлених ОСОБА_1 позовних вимог стосовно земельної ділянки площею 0.0188 га, кадастровий номер НОМЕР_1; земельної ділянки площею 0.2446 га, кадастровий номер НОМЕР_3; житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_6 Тернопільської області, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.12 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 травня 2013 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л.В. в реєстрі за №2330, за яким було придбано земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, «на момент укладення цього договору Покупець (ОСОБА_7) є не одруженим і земельна ділянка набувається ним в особисту приватну власність».
Також, аналогічні положення щодо набуття майна в особисту приватну власність містяться у п.12 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 травня 2013 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л.В. в реєстрі за № 2329, за яким ОСОБА_7 придбав земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3 та у п.7 Договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами від 24 травня 2013 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л.В. в реєстрі за №2322, за яким було придбано спірний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_6.
Як вбачається з тексту вищезгаданих договорів, зміст статей 57-62, 65, 74 СК України ОСОБА_7 було роз'яснено нотаріусом.
Крім цього, у всіх вищезазначених нотаріально посвідчених договорах саме зі слів ОСОБА_7 вказано, що він зареєстрований та проживає саме по АДРЕСА_3
Вказані обставини позивачкою у судовому засіданні не спростовані.
Згідно із виписки по депозитному рахунку НОМЕР_5 покійним ОСОБА_7 було спочатку розміщено на даному рахунку кошти в сумі 7000 гривень, а згодом 195000 гривень та 71000 гривень, що свідчить про те, що ОСОБА_7 на депозитному рахунку НОМЕР_5 було розміщено особисті грошові кошти на суму 273000 гривень.
Вказані грошові кошти ОСОБА_7 після спливу терміну депозиту 20 травня 2013 року перевів на поточний рахунок НОМЕР_4. Надалі, 24 травня 2013 року зняв кошти в сумі 273000 гривень, та в цей же день ОСОБА_7 було придбане спірне нерухоме майно, що є предметом спору, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_6 за 130 тисяч гривень, а також дві земельні ділянки: площею 0.2446 га, кадастровий номер НОМЕР_3 за 76000 гривень та площею 0.0188 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за 3500 гривень, які знаходяться за тією ж адресою.
В матеріалах справи відсутні докази передачі позивачем ОСОБА_7 грошових коштів для придбання зазначеного нерухомого майна чи іншої участі у його придбанні, а також докази належності грошових коштів, які знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_7, позивачці ОСОБА_1
Стосовно посилань апелянта на ніби-то помилковий висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 24 травня 2013 року зняв кошти зі свого депозитного рахунку та в цей день придбав будинок та земельні ділянки у с. Великі Гаї колегія суддів зазначає наступне.
У матеріалах справи міститься лист АТ "Імексбанк" від 18 жовтня 2017 року №4018, згідно якого на ім'я померлого ОСОБА_20 у вказаному банку за період з 24 березня 2010 року по 02 жовтня 2014 року було відкрито 20 (двадцять) депозитних рахунків на різні суми.
Факт зняття ОСОБА_7 24 травня 2013 року суми у 273000 грн. з рахунку НОМЕР_4 підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки.
У справі наявні та належним чином оцінені копії нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 24 травня 2013 року будинку та земельних ділянок у с.В.Гаї, Тернопільського району.
Тобто, сумарна вартість придбаного 24 травня 2013 року нерухомого майна становить 209500 гривень, що менше суми, яка була знятою ОСОБА_7 цього ж дня.
Сума, яку зазначає апелянт в апеляційній скарзі у розмірі 130738.65 грн. була покладена на інший депозитний рахунок лише 02 жовтня 2014 року, що підтверджується вищенаведеним листом АТ "Імексбанк", і не може підтверджувати відсутність у ОСОБА_7 достатніх коштів, які необхідні для придбання вищенаведеного майна.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 вищезгадане майно було придбане виключно за особисті кошти, які були розміщені на депозитному рахунку в АТ «Імексбанк» та вартість вказаного майна у загальній сумі становить 209500 гривень.
Окрім цього, як встановлено в суді першої інстанції, поховання ОСОБА_7 проводилось виключно за кошти відповідачів, що ОСОБА_1 не опорювалось.
Щодо посилань позивачки на те, що всі оригінали договорів купівлі-продажу на спірні земельні ділянки, квартиру та житловий будинок на час смерті ОСОБА_7 знаходились у неї, то цей факт не може прийматись до уваги, як не підтверджений ніякими доказами.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що не є достатніми для визнання факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім»ю без реєстрації шлюбу впродовж 1993 - 2016 років надані позивачкою копія Бонусного рахунку мережі "Сільпо" 21000070002552, без дати, виданої на ім»я ОСОБА_7, де зазначена адреса позивача: АДРЕСА_1 та копія одного аркуша Довідника телефонів Головного управління статистики у Тернопільській області станом на 01 серпня 2006 року, у якому вказано один із номерів ОСОБА_7 домашній телефон позивачки.
Посилання позивачки про спільне проживання із ОСОБА_7 та пояснення свідків ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 повністю спростовані дослідженими судом вищенаведеними письмовими доказами,.
Зокрема, судом установлено , що в період 1993-2015 років ОСОБА_7 у всіх документах вказував як місце своєї реєстрації, так і місце постійного проживання саме: АДРЕСА_3
Як вбачається із рішення суду першої інстанції суд відобразив показання усіх допитаних свідків позивача, а тому твердження апелянта на не належну увагу до їх показань є надуманими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЕСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд першої інстанції описав та оцінив усі докази, які наявні в матеріалах справи як поодинці так і в сукупності, а тому доводи апелянта є безпідставними.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів про придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період, впродовж якого воно було придбане.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного суду від 25 січня 2018 року по справі №337-5266/15-ц, провадження №61-1678 св 17.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що суд першої інстанції з порушенням норм ЦПК України відмовив у задоволенні клопотання про допит малолітнього свідка ОСОБА_11, оскільки позивач заявила дане клопотання на стадії розгляду справи по суті, що не відповідає вимогам ст.131 ЦПК України (редакція від 2004 року).
Також колегія суддів не погоджується з твердженнями апелянта про те, що надані пояснення свідків відповідачів були не чіткими, мали розбіжності після уточнюючих питань ніхто з них не міг точно вказати де постійно проживав ОСОБА_7, де він помер, оскільки вказані свідки, а саме ОСОБА_21, ОСОБА_23 та ОСОБА_24 пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не жили як чоловік із дружиною, не брали участь у веденні спільного побуту та господарства, не вели спільного бюджету.
Стосовно наданих позивачкою спільних фотокарток, то колегія суддів вважає, що вони можуть підтвердити лише факт перебування в одному місці в певний момент часу і не можуть підтвердити факту багаторічного спільного проживання однією сім'єю.
Крім цього, не можуть братися до уваги посилання апелянта на те, що в ході розгляду справи між нею та відповідачами відбувався переговорний процес щодо можливості укладення мирової угоди, який нічим не увінчався, оскільки наведена обставина жодним чином не може свідчити про визнання відповідачами правомірності її вимог.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи в задоволені позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою апеляційного суду від 27 серпня 2018 року апелянту ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги - до ухвалення судового рішення у справі.
Вирішуючи питання про стягнення із ОСОБА_1 В користь держави судового збору апеляційний суд виходить із наступного.
Згідно ст.8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Апеляційний суд враховує те, що ОСОБА_1 знаходиться у скрутному матеріальному становищі, є пенсіонером з мінімальним розміром пенсії, а також на її утриманні перебуває дитина-сирота ОСОБА_11, а тому вважає, що апелянту слід зменшити розмір сплати судового збору за апеляційний розгляд до 1500 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2018 року - залишити без змін.
Судові витрати за апеляційни розгляд справи в розмірі 1500 грн. стягнути із ОСОБА_1 в користь держави.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 17 жовтня 2018 року.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи