"26" червня 2007 р. Справа № 11/396/07
м. Миколаїв
За позовом: Відкритого акціонерного товариства »Миколаївський комбінат хлібопродуктів»
(54002, м.Миколаїв, вул..1-а Слобідська, 122)
до відповідача: Комунального підприємства “Регіональний контракт»
(54002, м.Миколаїв, вул..1-а Слобідська, 122)
Суддя Василяка К.Л.
Від позивача: Пожара С.В. -довіреність від 07.12.2006р.
Від відповідача:
СУТЬ СПОРУ: надання дозволу на продаж на конкурсних засадах зерна пшениці продовольчої 4 класу у кількості 1907,347 тонн, які перебувають на зберіганні у позивача
Відповідач відзив на позов не надав, заявив клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю явки у судове засідання з причини знаходження керівника на лікарняному.
Суд не вважає за можливе задовольнити це клопотання, оскільки доказів названих обставин не надано і приходить до висновку про можливість розглянути спір у відсутність представника відповідача відповідно до положень ст. 75 ГПК України.
У судовому засіданні 26.06.2007р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши представника позивача, вивчивши надані ним матеріали, суд -
16 вересня 2003 року позивач та відповідач уклали договір зберігання № К -4а/17 виконуючи умови якого позивач зобов'язався передати на зберігання 15000 тон продовольчої пшениці, +/- 10% на умовах оплати визначеної цим договором.
В свою чергу, комбінат хлібопродуктів зобов'язався здійснити прийом продукції по кількості згідно Інструкції «Про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів» № 6-П, забезпечити її зберігання по кількості та якості відповідно до інструкції № 9-3-82 «По сушці продовольчого, кормового зерна, насіння маслянистих культур та експлуатації зерносушарок», та Інструкції № 9-7-88 «По зберіганню зерна, масло насіння, муки та круп» 1988 р.
Пунктом 2.2.5. договору його учасники передбачили, що відвантаження (переоформлення) продукції здійснюється відповідно до інструкції «Про порядок ведення обліку та оформлення операцій з зерном та продуктами його переробки, на підприємствах хлібопродуктів системи Міністерства заготівлі СРСР № 9-1 від 1978 р. по фактичній вазі за відрахуванням 1% залікової ваги (технологічних втрат).
Іншими умовами договору було передбачено, що вартість наданих комбінатом послуг складає: перевалка зерна через елеватор в т.ч -25 грн./т, прийомка -10 грн./т//, зберігання в місяць -5 грн./т, відвантаження - 10 грн. т.
В обов'язки комбінату також було включено виписка рахунків на оплату наданих послуг в термін за три дні до закінчення місяця, які комунальне підприємство повинно було сплачувати шляхом безготівкового розрахунку на протязі 3-х банківських днів з дня видачі рахунку.
Пунктом 8.2 Договору схову сторони передбачили, що видача (передача) продукції здійснюється виконавцем на умовах повного розрахунку за надані послуги та при наявності складської квитанції, листа на переоформлення (відпуск) продукції, довіреності та документів, що підтверджують особу представника замовника.
Умовами договору його учасники погодили, що в разі реалізації замовником виконавцю продукції, яка завезена на зберігання, вартість послуг, а також технологічні втрати з замовника не стягуються.
Строк дії договору було погоджено з 16.09.2003р. по 31.12.2003р.
Додатковою угодою за № 1 до названого договору від 29.12.2003р. сторони продовжили строк його дії до 30 червня 2004 року.
З0 червня 2004 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду за №2, якою продовжили строк його дії до 1 квітня 2005 року.
8 серпня 2005 року комбінат звернувся до підприємства з пропозицією укласти додаткову угоду до договору зберігання від 16.09.2003року за №3, яка була ним отримана про що свідчить підпис головного бухгалтера на наданій відповідачем копії, але позивач цю угоду не підписав.
18 серпня 2005 року комбінат хлібопродуктів направив начальнику управління сільського господарства Миколаївської обласної держадміністрації листа в якому було зазначено, що рішення сесій про реалізацію зерна виконується пасивно, угода №3 не підписана.
14 серпня 2006 року відповідач направив позивачу чергового листа з проханням укласти новий договір зберігання зерна, в якому пропонував можливість укладання такого договору з умовою оплати послуг шляхом щомісячного вилучення зерновим складом самостійно частки зерна, що зберігається в рахунок оплати.
Ця пропозиція була залишена позивачем без розгляду.
На день подання позову на зберіганні у відповідача знаходиться 1907,347 т зерна пшениці, що підтверджується складською квитанцією на зерно №35679 від 17.04.2007р., яку позивач просить йому повернути.
Приймаючи рішення по справі судом взято до уваги наступне.
Правовідносини що виникають з зберігання майна врегульовані главою 66 Цивільного кодексу України.
Стаття 936 названого кодексу дає поняття договору зберігання. Це договір, за яким одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
За приписами ст.937 ЦК України договір зберігання повинен укладатись в письмовій формі.
Відповідно до приписів ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі.
Стаття 946 ЦК України говорить, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний строк її зберігання.
Обов'язок поклажодавця забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання передбачено статтею 948 Цивільного кодексу України.
Стаття 949 ЦК України говорить, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана йому на зберігання або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. При цьому, стаття 953 названого кодексу передбачає обов'язок зберігача на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Закони України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002р. № 37-ІY та «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23.12.2004р. №2286- ІY є спеціальними законами, що регулюють діяльність та правовідносини, що пов'язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв, приписи яких не суперечать положенням вищеназваних статей Цивільного кодексу України.
Так, стаття 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» говорить, що договір складського зберігання є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
Договір складського зберігання укладається в письмовій формі.
11 вересня 2006 року ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» Міністерством аграрної політики України» в особі Державної інспекції з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку було видано сертифікат відповідності послуг із зберіганням зерна та продуктів його переробки яким посвідчено, що надаваємі комбінатом послуги із зберігання зерна відповідають правилам і технічним умовам, що встановлені Технічним регламентом зернового складу.
Відповідно до положень Закону України «Про зерно та зерноринок в Україні» від 04.07.2002р. №37-ІY, відповідач є суб'єктом ринку зерна як суб'єкт його зберігання, який зобов'язаний, відповідно до умов укладених договорів складського зберігання із суб'єктами ринку зерна гарантувати забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.
Стаття 10 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» передбачає, що договір складського зберігання укладається в письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене простим або подвійним складським свідоцтвом.
Таке свідоцтво - складська квитанція №35679 на спірну кількість пшениці оформлено відповідачем 17 квітня 2007 року, в якому зазначено, що пшениця зберігається на підставі договору від 16.09.2003р.
Частина 3 названої статті передбачає, що умови договору складського зберігання визначаються за домовленістю сторін, а умови договору складського зберігання товару на сертифікованому складі загального користування визначаються відповідно до регламенту сертифікованого складу.
Зобов'язання сторін за договором складського зберігання припиняються з погашенням відповідних складських свідоцтв, крім випадків передбачених законом.
Складська квитанція №35679 на спірну кількість пшениці оформлена відповідачем 17 квітня 2007 року на час розгляду справи є непогашеною, що свідчить про наявність між сторонами договірних відносин.
Стаття 12 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» говорить, що плата за зберігання товару, строки та порядок її внесення визначаються договором складського зберігання.
Якщо володілець складського свідоцтва після закінчення строку дії договору складського зберігання не забрав товар, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання, в обсягах та порядку, визначених договором.
Обов'язок володільця складського свідоцтва забрати товар після закінчення строку його зберігання та оплатити вартість послуг із зберіганням також визначено приписами статті 20 названого Закону.
Між тим комунальне підприємство «Регіональний контракт» не дотримувалось положень вищеназваного Закону та умов договору від 17.04.2003р., виставлені йому на протязі строку зберігання відповідачем рахунки не сплачувало.
Така позиція поклажодавця змусила комбінат хлібопродуктів звернутись з позовом до суду.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на положення ст.18 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва», якою передбачено, що якщо за товаром, строк зберігання якого закінчився, протягом 90 календарних днів не звернулась особа, яка має право власності на цей товар, сертифікований склад має право за рішенням суду продати товар на конкурсних умовах. Після реалізації товару та відшкодування затверджених судом витрат сертифікованого складу залишену частину виручених від продажу товару грошей сертифікований склад повертає пред'явнику складського свідоцтва.
Оскільки відповідно до п.8.7 Договору строк зберігання пшениці закінчився 01.04.2005 року і на протязі 90 календарних днів КП «Регіональний контракт» не зверталось до комбінату за пшеницею, то він вважає за можливе скористатись правом передбаченим ст.18 вищеназваного Закону.
Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню враховуючи наступне.
Передбачений ст.18 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» строк 90 днів, на протязі яких поклажодавець після закінчення строку зберігання не звернувся за товаром, що надає право зберігачу здійснити передбачені заходи щодо відшкодування витрат на зберігання, не є присічним.
Крім цього, суд вважає, що скористуватись правом наданим названим Законом зберігач має можливість тільки в разі відсутності спору між ним та поклажодавцем щодо виконання умов договору зберігання.
На час розгляду цієї справи господарським судом Миколаївської області було прийнято рішення по справі №11/257/07 за позовом КП «Комунальний контракт» до ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» про витребування 1907,347 т зерна пшениці, що знаходиться на зберіганні у відповідача.
Отже, між сторонами існує спір щодо виконання умов договору зберігання №К-4а/17 від 16.09.2003р. і надання судом права позивачу на реалізацію зерна пшениці, що знаходиться на зберіганні, фактично унеможливить вирішення спору щодо його витребування поклажодавцем.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.44,49,82-85 ГПК України, суд, -
В позові відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
У разі подання апеляційної скарги, або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Суддя К.Л.Василяка