Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"22" жовтня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/290/17
Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариство "Рівнеазот" до відповідача-1 Приватного акціонерного товариства "Азоттон" та відповідача-2 компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія про визнання неправомірними дій щодо укладення договору,
у засіданні приймали участь:
від позивача - Нечепорук Л.Ю.;
від відповідача-1 - Герман Г.Ю.;
від відповідача-2 - не з'явився.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер 00840003.
У судовому засіданні 22 жовтня 2018 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Азоттон" та компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія, в якій, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 28 квітня 2018 року № 137-юв, просило суд визнати недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу обладнання від 21 вересня 2016 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 29 квітня 1996 року між ВАТ "Рівнеазот", правонаступником якого є Товариство, та Спільним підприємством "Азоттон", яке було перейменовано у Приватне акціонерне товариство "Азоттон", було укладено договір № 15 про передачу в оренду майна, який в подальшому рішенням Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15 було визнано таким, що припинив свою дію з 31 грудня 2013 року. Крім того, вказаним рішенням, зокрема, Приватне акціонерне товариство "Азоттон" було зобов'язано вчинити дії - забрати з території позивача рухоме майно, а саме: трансформаторну підстанцію у кількості 1 шт.; відбирач рідини у кількості 2 шт.; кран-балку у кількості 1 шт.; зварювальний апарат у кількості 1 шт.; компресор АО-1200 у кількості 3 шт.; причіп тракторний у кількості 1 шт.; трактор ЮМЗ у кількості 1 шт.; установку затарювання у кількості 1 шт., а також стягнуто з останнього на користь позивача 372 270 грн. 88 коп. збитків та 7 411 грн. 06 коп. витрат по сплаті судового збору. Зазначене судове рішення набрало законної сили 19 вересня 2016 року. У той же час 24 березня 2017 року позивач зі змісту отриманого від директора компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H листа дізнався про те, що 21 вересня 2016 року між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу обладнання, за умовами якого Приватне акціонерне товариство "Азоттон" відплатно відчужило на користь компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H естакаду наливу рідкого аміаку в цистерни у кількості 1 шт., компресор АО-1200 у кількості 3 шт., деревообробний верстат у кількості 1 шт. та аміачні ємності у кількості 6 шт.
Відтак, оскільки вищенаведений договір купівлі-продажу обладнання, на думку Товариства, є спробою Приватного акціонерного товариства "Азоттон" ухилитися від виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15, та порушує таким чином права та законні інтереси Товариства як стягувача за наведеним рішенням, а також беручи до уваги, що цей правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною і в момент його вчинення контрагентами не було додержано вимог статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Товариство, посилаючись на статті 203, 215, 232 ЦК України, а також враховуючи заяву про зміну предмета позову від 28 квітня 2018 року № 137-юв, яка приймається судом до розгляду, просило суд визнати недійсною зазначену угоду.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10 травня 2017 року (суддя Марач В.В.) позовну заяву Товариства від 27 квітня 2017 року № 133-юв прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/290/17 на підставі статті 64 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та з метою належного повідомлення відповідача - компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H про час і місце розгляду справи, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 1 серпня 2017 року.
1 серпня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява позивача від 20 липня 2017 року № 368-юв (т. 1, а.с. 31), зі змісту доданих документів до якої вбачається, що 26 травня 2017 року рішенням Загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" змінено тип та найменування Товариства з Публічного акціонерного товариства на Приватне акціонерного товариства "Рівнеазот" та внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У зв'язку з наведеним судом враховано, що згідно статті 5 Закону України "Про акціонерні товариства" зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.
Ухвалою суду від 1 серпня 2017 року розгляд справи відкладено на 1 вересня 2017 року. Ухвалою суду від 1 вересня 2017 року розгляд справи відкладено на 24 жовтня 2017 року.
23 жовтня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Приватного акціонерного товариства "Азоттон" на позовну заяву (т. 1, а.с. 85-86), в якому останнє заперечило проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що Товариством не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вартість майна, що залишилося у власності вказаного відповідача, є меншою від суми збитків, присудженої до стягнення за рішенням Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15 з Приватного акціонерного товариства "Азоттон" на користь Товариства.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2017 року розгляд справи відкладено на 23 листопада 2017 року.
Ухвалою суду від 23 листопада 2017 року розгляд справи відкладено на 24 квітня 2018 року, а провадження у справі - зупинено до 24 квітня 2018 року у зв'язку зі зверненням господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного органу іноземної держави.
19 квітня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла відповідь Товариства від 17 квітня 2018 року № 647-юд на відзив на позовну заяву (т. 1, а.с. 113-115), в якій останнє зазначило, що в річному звіті за 2016 рік, опублікованому на офіційному сайті Приватного акціонерного товариства "Азоттон", вартість основних засобів наведеного відповідача становить 298,90 тис. грн., що є меншим від суми збитків у розмірі 372 270 грн. 88 коп., присудженої до стягнення з цього відповідача на користь позивача за рішенням Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15. Крім того, Товариство вказало на те, що спірний договір купівлі-продажу був підписаний не уповноваженими представниками його сторін, а сам правочин не відповідає приписам Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 року № 201 (далі - Положення).
Ухвалою суду від 24 квітня 2018 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 28 серпня 2018 року для розгляду вимог Товариства за правилами ГПК України (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) у порядку загального позовного провадження.
Розпорядженням керівника апарату суду від 27 серпня 2018 року № 01-04/96/2018 у зв'язку з перебуванням судді Марача В.В. у відпустці, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 918/290/17, за результатами якого останню передано на розгляд судді Церковній Н.Ф.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 серпня 2018 року справу № 918/290/17 було прийнято до свого провадження суддею Церковною Н.Ф.
Крім того, ухвалою суду від тієї ж дати розгляд справи у підготовчому засіданні було відкладено на 12 вересня 2018 року.
До початку судового засідання 12 вересня 2018 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів та витребування від Приватного акціонерного товариства "Азоттон" оригіналу наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 7 лютого 2008 року №30; додатку до наказу від 7 лютого 2008 року №30; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 червня 2008 року № 19263517.
У той же час суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Проте позивачем у встановленому законом порядку у його клопотанні не було зазначено вищенаведених обставин.
Крім того, за змістом частини 1 статті 81 ГПК України клопотання про витребування доказів повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Разом з тим, позивачем не було наведено жодних причин неможливості подання ним такого клопотання у встановлений законом строк, у зв'язку з чим суд залишає наведене клопотання без задоволення.
Крім того, до початку цього судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання позивача від 11 вересня 2018 року № 1581-юд (т. 2, а.с. 108-109), в якому останній просив суд закрити провадження у справі в частині вимог Товариства, пред'явлених до компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія, у зв'язку з ліквідацією наведеної юридичної особи в процесі розгляду справи.
При дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині вимог Товариства, пред'явлених до компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, припинено юридичну особу, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Разом з тим зі змісту наявного у матеріалах справи листа Першого секретаря Посольства України в республіці Австрія від 20 липня 2018 року № 612/19-200-413 (т. 1, а.с. 144) вбачається, що компанія PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія була зареєстрована у торговому реєстрі під номером FN 98927 g і ліквідована 19 квітня 2018 року, про що у торговому реєстрі зроблено відповідний запис. Факт ліквідації наведеного відповідача додатково підтверджується відомостями, викладеними у листі Першого секретаря з консульських питань Посольства України в республіці Австрія від 12 липня 2018 року № 6121/КВ/71-500-1226 (т. 1, а.с. 152), та сторонами не заперечується. У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать, зокрема, про наявність правонаступників компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія.
За таких обставин суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вимог Товариства, пред'явлених до компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія.
Ухвалою суду від 12 вересня 2018 року підготовче провадження у справі № 918/290/17 було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 10 жовтня 2018 року. Ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року розгляд справи відкладено на 22 жовтня 2018 року.
У судовому засіданні 22 жовтня 2018 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зміну предмета позову від 28 квітня 2018 року № 137-юв, та наполягав на їх задоволенні. Представник Приватного акціонерного товариства "Азоттон" у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Товариства заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та Приватного акціонерного товариства "Азоттон", перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15 за позовом Товариства до Приватного акціонерного товариства "Азоттон" про зобов'язання вчинити дії та стягнення збитків (витрат) вимоги позивача задоволено частково. Визнано договір оренди від 29 квітня 1996 року №15, укладений між ВАТ "Рівнеазот", яке перейменовано в ПАТ "РІВНЕАЗОТ", та Спільним підприємством "Азоттон", яке перейменовано в ПрАТ "Азоттон", таким, що припинив свою дію з 31 грудня 2013 року; зобов'язано Приватне акціонерне товариство "Азоттон" забрати з території позивача рухоме майно, а саме: трансформаторну підстанцію у кількості 1 шт.; відбирач рідини у кількості 2 шт.; кран-балку у кількості 1 шт.; зварювальний апарат у кількості 1 шт.; компресор АО-1200 у кількості 3 шт.; причіп тракторний у кількості 1 шт.; трактор ЮМЗ у кількості 1 шт.; установку затарювання у кількості 1 шт., а також стягнуто з останнього на користь позивача 372 270 грн. 88 коп. збитків та 7 411 грн. 06 коп. витрат по сплаті судового збору. Водночас у решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач у цій справі звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 березня 2016 року у справі № 918/1165/15 рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову щодо зобов'язання забрати з території Товариства трансформаторну підстанцію та в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Азоттон" збитків в сумі 372 270 грн. 88 коп. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Пункт "4" резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: "4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Азоттон" на користь Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" 2 436 грн. витрат зі сплати судового збору". В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Крім того, присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Приватного акціонерного товариства "Азоттон" 7 482 грн. 23 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Разом з тим, постановою Вищого господарського суду від 7 червня 2016 року у справі № 918/1165/15 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 березня 2016 у цій справі скасовано в частині відмови у позові щодо зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Азоттон" забрати з території Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" трансформаторну підстанцію, і в цій частині рішення господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року залишено без змін, а в частині відмови у стягненні збитків справу направлено на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.
За результатами нового розгляду вимог позивача щодо стягнення збитків в сумі 372 270 грн. 88 коп. постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2016 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Азоттон" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15 в частині стягнення збитків в розмірі 372 270 грн. 88 коп. залишено без змін.
Відтак, на час розгляду даного спору рішення Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15 набрало законної сили.
Наведеним рішенням було встановлено, що 29 квітня 1996 року між Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" (орендатор), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот", та Спільним підприємством "Азоттон" (орендодавець), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Азоттон", було укладено договір № 15 про передачу в оренду майна, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає орендатору в оренду майно згідно додатку №1, №2.
На виконання умов цього договору згідно акту передачі матеріальних цінностей (основні фонди) ВАТ "Рівнеазот", які знаходяться в установленому фонді СП "Азоттон" в оренду від 22 квітня 1996 року та акту передачі основних фондів в оренду ВАТ "Рівнеазот" придбаних за кошти СП "Азоттоном" від 22 квітня 1996 року, Спільне підприємство "Азоттон" передало, а Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" прийняло в користування відповідне майно.
Додатковою угодою від 1 липня 2001 року № 1 до вказаного договору сторони визначили, що строк оренди майна визначається з 1 травня 1996 року по 31 грудня 2000 року. Договір вважається продовженим на рік, якщо за 1 місяць до припинення його дії ні одна із сторін не направила іншій стороні офіційний документ про вимогу про припинення дії договору.
В подальшому, у зв'язку з відсутністю подальшої доцільності оренди майна, переданого Приватним акціонерним товариством "Азоттон" в оренду Публічному акціонерному товариству "Рівнеазот" за договором від 29 квітня 1996 року №15, відповідно до пункту 1.2 Договору від 29 квітня 1996 року № 15 і внесених до нього змін додатковою угодою від 1 липня 2000 року № 1, позивачем на адресу цього відповідача надіслано повідомлення від 18 листопада 2013 року № 5760 про припинення дії договору оренди майна. Крім того, вказаним повідомленням позивач просив відповідача повідомити час та порядок приймання-передачі орендованого майна з оренди.
Листом від 11 березня 2014 року № 12 Приватним акціонерним товариством "Азоттон" надано письмову відповідь Публічному акціонерному товариству "Рівнеазот" на лист від 18 листопада 2013 року № 5760, яким останнє повідомило про готовність приступити до прийому-передачі майна згідно договору оренди.
19 березня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" надіслало Приватному акціонерному товариству "Азоттон" вимогу про прийняття майна, яким позивач просив негайно вжити заходів до належного оформлення прийому-передачі орендованого майна.
15 квітня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" направило Приватному акціонерному товариству "Азоттон" лист № 1630, в якому вимагало негайно сплатити на користь Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" грошові кошти в сумі 348 822 грн. 07 коп. за утримання майна Приватного акціонерного товариства "Азоттон" та вжити заходів щодо прийняття і вивезення свого майна за межі території Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот".
Проте незважаючи на неодноразові звернення та вимоги Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот", Приватне акціонерне товариство "Азоттон" безпідставно ухилялося від прийняття свого майна з оренди, у зв'язку з чим останнє і було в судовому порядку в рамках справи № 918/1165/15 зобов'язано вчинити наведені дії.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що 21 вересня 2016 року між Приватним акціонерним товариством "Азоттон" та компанією PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія було укладено договір купівлі-продажу обладнання, за умовами якого Приватне акціонерне товариство "Азоттон" відплатно відчужило на користь компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H естакаду наливу рідкого аміаку в цистерни у кількості 1 шт., компресор АО-1200 у кількості 3 шт., деревообробний верстат у кількості 1 шт. та аміачні ємності у кількості 6 шт. (т. 1, а.с. 8-9).
Відповідно до пункту 1.1 спірного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання відповідно до переліку (додаток № 1 до договору). Покупець зобов'язується прийняти і оплатити вартість обладнання в порядку, передбаченому умовами даного договору.
Згідно пункту 1.2 цієї угоди загальна вартість обладнання складає 1 000 000 грн. 00 коп. В загальну вартість обладнання враховано вартість демонтажу, завантаження та маркування.
За змістом пункту 2.1 договору продавець поставляє обладнання з його місцезнаходження - м. Рівне, Україна. Обладнання вважається поставленим при підписанні покупцем акта приймання-передачі (додаток 1).
Право власності на обладнання переходить до покупця з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 2.2 договору).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що покупець сплачує вартість обладнання шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця після підписання покупцем акта приймання-передачі обладнання в експлуатацію по місцю його монтажу (додаток 2), що є невід'ємною частиною цього договору.
Зі змісту наявного у матеріалах справи підписаного між відповідачами акту приймання-передачі обладнання до спірного договору (т. 1, а.с. 9-зворот) вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Азоттон" передало компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія у власність естакаду наливу рідкого аміаку в цистерни у кількості 1 шт., компресор АО-1200 у кількості 3 шт., деревообробний верстат у кількості 1 шт. та аміачні ємності у кількості 6 шт.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Товариство посилалося на те, що вищенаведений договір купівлі-продажу обладнання за своєю сутністю є спробою Приватного акціонерного товариства "Азоттон" ухилитися від виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15 в частині, зокрема, сплати на користь Товариства 372 270 грн. 88 коп. збитків та витрат по сплаті судового збору, та порушує таким чином права та законні інтереси Товариства. Також позивач вказував на те, що цей правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною і в момент його вчинення контрагентами не було додержано вимог статті 203 ЦК України.
Крім того, позивач зазначив, що постановами головного державного виконавця Рівненського міського відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області від 22 листопада 2016 року було відкрито виконавче провадження ВП № 52933412 з примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 16 березня 2016 року № 918/1165/15 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Азоттон" 2 436 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а також виконавче провадження ВП № 52933571 з примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року № 918/1165/15 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Азоттон" збитків в сумі 372 270 грн. 88 коп.
У той же час постановою державного виконавця Рівненського міського відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області від 23 грудня 2016 року у ВП № 52933571 та ВП № 52933412 (т. 1, а.с. 46-47) про опис та арешт майна боржника було описано на накладено арешт на майно цього боржника: сховище аміаку у кількості 6 шт., естакада зрідженого і газоподібного аміаку у кількості 1 шт., нежитлова будівля, приміщення зрідженого і газоподібного аміаку з щитовим приміщенням та трансформаторною підстанцією, кран-балку у кількості 1 шт. та компресор АО-1200 у кількості 3 шт.
В матеріально-правове обґрунтування своїх вимог Товариство посилалося на частини 1, 2 статті 55 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 5 січня 2017 року), за умовами яких державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Зазначені особи зобов'язані подати на запит державного виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває в них, та майно чи кошти, які вони мають передати боржнику.
Після надходження від зазначених осіб відомостей про наявність майна боржника державний виконавець описує таке майно, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку.
Також Товариство посилалося на частину 6 статті 61 цього Закону, згідно якої у разі, якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
Відтак, у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", Товариство, на думку останнього, має першочергове право на задоволення вимог щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "Азоттон" збитків та судового збору за рахунок майна, що знаходиться на території позивача.
У той же час, при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Товариства з огляду на наступне.
Згідно з статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Господарський суд зазначає, що згідно з положеннями частин 1, 3, 4 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Особливої уваги заслуговує той факт, що згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Положеннями статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Зі змісту вищенаведених нормативних приписів вбачається, що існують випадки, коли чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
У той же час, позивачем у встановленому законом порядку не було обґрунтовано, яким чином спірний договір порушує його права чи охоронювані законом інтереси.
Так, позивач фактично звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання, що не призводить до захисту його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки задоволення заявлених у даній справі позовних вимог не призведе до відновлення прав Товариства, яке до того ж не було учасником правовідносин, які оспорює, а укладений договір купівлі-продажу жодним чином не зачіпає прав та інтересів позивача, в той час як з боку відповідачів не мало місця порушення інтересів позивача.
Слід також зазначити, що на час укладення між відповідачами спірного договору у Товариства був відсутній будь-який правовий титул на майно, яке було предметом цього правочину, оскільки, як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15 договір оренди від 29 квітня 1996 року №15, укладений між ВАТ "Рівнеазот", яке перейменовано в ПАТ "РІВНЕАЗОТ", та Спільним підприємством "Азоттон", яке перейменовано в ПрАТ "Азоттон", визнано таким, що припинив свою дію з 31 грудня 2013 року (тобто за 3 роки до укладення оскаржуваної угоди).
Суд констатує, що встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення, і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Разом з тим, твердження Товариства про законність його вимог ґрунтуються на посиланнях на потенційну неможливість виконання судового рішення Господарського суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15 через укладення оскаржуваного договору, тобто фактично зводяться до оспорювання процедури виконання судового рішення в іншій судовій справі.
Проте Товариством також не було доведено суду і самого факту неможливості виконання цього судового рішення шляхом, зокрема, списання коштів з рахунку Приватного акціонерного товариства "Азоттон", та не надано суду відповідних документів, зокрема, відповідних процесуальних документів посадових осіб органів державної виконавчої служби.
Водночас, відомості річного звіту Приватного акціонерного товариства "Азоттон" за 2016 рік щодо вартості основних засобів наведеного відповідача, опубліковані на його офіційному сайті, самі по собі не можуть свідчити про неможливість виконання ним судового рішення від 3 грудня 2015 року у справі № 918/1165/15 та наявність умислу на невиконання цього рішення шляхом укладення спірного договору, враховуючи, зокрема, і те, що цей правочин був укладений між відповідачами до моменту відкриття виконавчих проваджень ВП № 52933571 та ВП № 52933412 і винесення постанови про опис та арешт майна боржника, на які посилалося Товариство.
Також суд звертає увагу на неможливість застосування двосторонньої реституції за наслідками визнання недійсним спірного договору та повернення в рамках розгляду даної справи у власність Приватного акціонерного товариства "Азоттон" обладнання, що було предметом оскаржуваної угоди, у зв'язку з встановленим судом фактом ліквідації однієї із сторін цього договору - компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія, яка набула права власності на це обладнання після підписання між відповідачами відповідного акту приймання-передачі.
Також в обґрунтування своїх вимог Товариство посилалося на те, що вчинення між відповідачами спірного договору свідчить про наявність зловмисної домовленості між ними.
Проте такі аргументи також не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Проте аналіз змісту вказаної норми дає підстави вважати, що її дія поширюється на договірне представництво, яке виникає на підставі договору доручення, адже частина 2 цієї статті надає право застосовувати відповідні правові наслідки лише довірителю.
Водночас у даному випадку оспорення законності договору купівлі-продажу обладнання відбувається не з боку довірителя (тобто особою, пов'язаною з однією із сторін цієї угоди), а третьою особою, яка взагалі не була стороною відповідних правовідносин, що свідчить про необґрунтованість вищенаведених посилань Товариства.
Разом з тим факт пов'язаності юридичних осіб - контрагентів за цивільно-правовою угодою, їх учасників, засновників чи кінцевих бенефіціарів за нормами чинного ЦК України не відноситься до підстав для визнання недійсним такого правочину.
Не беруться судом до уваги і доводи позивача щодо підписання спірного договору не уповноваженими на те особами, оскільки Товариством у встановленому законом порядку не було доведено наявності правових підстав для визнання недійсним цього договору купівлі-продажу та не надано відповідних доказів того, що цей договір підписано особами (особою), які не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення таких дій.
Також, в обґрунтування своїх вимог Товариство вказало на те, що спірний договір купівлі-продажу не відповідає пунктам Положення, зокрема, в частині визначення реквізитів, ціни договору, точного найменування товару тощо.
У зв'язку з наведеним суд констатує, що наведені позивачем аргументи не можуть свідчити про наявність правових підстав для визнання недійсною спірної угоди, оскільки направлені на підтвердження того, що сторони при її укладенні не досягли всіх істотних умов, що в свою чергу може свідчити лише про неукладеність такого правочину, а не про його недійсність.
Разом з тим, судом встановлено, що вказаний договір містить усі необхідні істотні умови, зокрема, щодо предмету і кількості товару. Також у цьому правочині сторони дійшли згоди і щодо його ціни.
У той же час пунктом 1 Положення встановлено примірні умови, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України.
Відтак, приписами Положення не заборонено відступати від його норм за погодженням між сторонами.
Крім того слід зазначити, що Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) не встановлено примірну чи типову форму такого правочину в розумінні, зокрема, статті 179 Господарського кодексу України, а відтак сторони мають право не тільки конкретизувати його умови, але й відступати від змісту норм Положення.
Суд також констатує, що відповідно до частини 5 статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Проте даною нормою не передбачено можливості визнання недійсним такого договору у зв'язку з невідповідністю його умов приписам, зокрема, Положення, яке є підзаконним нормативно-правовим актом.
Слід також звернути увагу на наступне.
Як вже зазначалося, 12 вересня 2018 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів та витребування від Приватного акціонерного товариства "Азоттон" оригіналу наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 7 лютого 2008 року № 30; додатку до наказу від 7 лютого 2008 року № 30; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 червня 2008 року № 19263517. У вказаному клопотання позивач, крім іншого, вказував на те, що згідно наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 7 лютого 2008 року № 30 та додатку до цього наказу естакада зрідженого і газоподібного аміаку, яка, на думку Товариства, була предметом спірного договору, є об'єктом нерухомого майна, а відтак договір купівлі-продажу цього майна підлягав не тільки укладенню в письмовій формі, а потребував і обов'язкового нотаріального посвідчення.
З огляду на вказане суд зазначає, що Товариством у встановленому законом порядку не було доведено належними і допустимими доказами того, що естакада зрідженого і газоподібного аміаку, зазначена у наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 7 лютого 2008 року № 30 та додатку до цього наказу, та естакада наливу рідкого аміаку в ж/д цистерни, вказана в додатку до спірного договору, є одним і тим же майном.
Так, зі змісту, зокрема, постанови державного виконавця Рівненського міського відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області від 23 грудня 2016 року у ВП № 52933571 та ВП № 52933412 (т. 1, а.с. 46-47) про опис та арешт майна боржника вбачається, що останнім було описано на накладено арешт на естакаду зрідженого і газоподібного аміаку у кількості 1 шт., а також накладено арешт на нежитлову будівлю, приміщення зрідженого і газоподібного аміаку з щитовим приміщенням та трансформаторною підстанцією.
У той же час на підтвердження того, що естакада зрідженого і газоподібного аміаку є об'єктом нерухомості, Товариством було надано суду копію витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 2, а.с. 106), з якого вбачається, що за Приватним акціонерним товариством "Азоттон" було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, приміщення зрідженого і газоподібного аміаку з щитовим приміщенням та трансформаторною підстанцією, яке і було одним з об'єктів, описаних та арештованих державним виконавцем. Разом з тим у матеріалах справи відсутні докази реєстрації у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно права власності саме на естакаду зрідженого і газоподібного аміаку.
Слід також зазначити, що на деревообробний станок у кількості 1 шт. та аміачні ємності у кількості 6 шт., які, зокрема, були предметом спірного договору купівлі-продажу, арешт державним виконавцем Рівненського міського відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області взагалі не накладався, що також свідчить про необґрунтованість вимог Товариства.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Товариства.
Крім того, як вже було зазначено, при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині вимог Товариства, пред'явлених до компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, припинено юридичну особу, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Разом з тим зі змісту наявного у матеріалах справи листа Першого секретаря Посольства України в республіці Австрія від 20 липня 2018 року № 612/19-200-413 (т. 1, а.с. 144) вбачається, що компанія PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія була зареєстрована у торговому реєстрі під номером FN 98927 g і ліквідована 19 квітня 2018 року, про що у торговому реєстрі зроблено відповідний запис. Факт ліквідації наведеного відповідача додатково підтверджується відомостями, викладеними у листі Першого секретаря з консульських питань Посольства України в республіці Австрія від 12 липня 2018 року № 6121/КВ/71-500-1226 (т. 1, а.с. 152), а також не заперечувався представниками сторін у судових засіданнях.
У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать, зокрема, про наявність правонаступників компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія.
За таких обставин, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вимог Товариства, пред'явлених до компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія.
Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін, а у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, на підставі положень статті 129 ГПК України суд дійшов висновку про те, що здійснені Товариством витрати по сплаті судового збору за подання зазначеного позову до Господарського суду Рівненської області залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 231, 233, 238, 241 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Провадження у справі в частині вимог, пред'явлених до компанії PROGRESS OST-WEST HANDELSGESELLSCHAFT m.b.H Шарнштайн, Австрія, закрити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Рівненської області (п.17.5 ч.1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено "24" жовтня 2018 року
Суддя Церковна Н.Ф.