79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
18.10.2018 Справа №914/1705/18
м.Львів
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме», Львівська область, Сокальський район, смт. Жвирка,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро», Львівська область, Сокальський район, смт. Жвирка,
про: стягнення заборгованості
ціна позову: 373 986,31 грн.
Представники:
Позивача: ОСОБА_1 (ордер від 13.09.2018р. серія ЛВ № 097014);
Відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 01.08.2018р. б/н).
13.09.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокме» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» про стягнення заборгованості на загальну суму 373 986,31 грн., в тому числі суму основного боргу за договором поставки в розмірі 305 308,80 грн., трьох відсотків річних в сумі 3 061,77 грн., штрафних санкцій (неустойки) у вигляді штрафу - 30 530,88 грн. та у вигляді пені - 35 084,86 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.09.2018р. постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у даній справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 02.10.2018р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.10.2018р. суд постановив оголосити перерву в судовому засіданні у справі до 16.10.2018р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. суд постановив оголосити перерву в судовому засіданні у справі до 18.10.2018р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.10.2018р. суд відмовив у задоволенні клопотання представника Відповідача про зупинення провадження у даній справі до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 914/1042/18.
Відповідно до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Позивача та Відповідача в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст. 205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову та представив запитувані судом оригінали документів для огляду судом, належним чином завірені копії яких містяться у матеріалах справи, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Окрім цього, 02.10.2018р. Позивач подав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. № 36491/18), а саме витягів з ЄДРЮОФОП та ГФ щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» станом на 13.09.2018, тобто на дату подання позову до суду.
08.10.2018р. Позивачем надіслано на адресу суду відповідь на відзив (вх. № 37903/18 від 09.10.2018р.), а 12.10.2018р. подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх. №38605/18), яке судом задоволено, та клопотання про долучення судової практики до матеріалів справи (вх. № 38606/18).
В судовому засіданні 16.10.2018р. Позивач подав заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі (вх. № 38694/18) та заяву про долучення до матеріалів справи письмових доказів, а саме: копії листа-відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме» (вих. № 784 від 12.10.2018р.) на заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог із доказами направлення її Відповідачу, ухвали Господарського суду Львівської області від 20.06.2018р. у справі № 914/1042/18, відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме» на позовну заяву у справі № 914/1042/18 та докази понесення Позивачем додаткових витрат на правову допомогу (вх. № 38742/18).
18.10.2018р. за вх.№39219/18 Позивач подав до суду клопотання про залишення без розгляду поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Софро» в період з 05.10.2018р. по 16.10.2018р. до матеріалів даної справи документів, зокрема заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.10.2018р., копії договору поставки № 1 від 02.01.2018р., оборотно-сальдових відомостей.
Також, 18.10.2018р. за вх.№39221/18 Позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів, які підтверджують понесення Позивачем додаткових витрат на правову допомогу із доказами направлення цих та інших документів по справі Відповідачу.
З приводу клопотання Позивача від 18.10.2018р. за вх.№39219/18 суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи опису вкладення з відбитком поштового штемпеля Позивачем надіслано Відповідачеві відповідь на відзив 08.10.2018р. Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 13.09.2018р. зобов'язано Відповідача у триденний строк з моменту отримання відповіді на відзив надати заперечення на відповідь на відзив з доказами надіслання (надання) заперечення та доданих до нього документів Учасникам справи. Згідно наявного в матеріалах справи опису вкладення з відбиткою поштового штемпеля Відповідачем скеровано Позивачеві відповідь на відзив, а також копії договору поставки № 1 від 02.01.2018р., оборотно-сальдових відомостей 11.10.2018р., тобто в межах встановлених судом строків. Також, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.10.2018р. надіслана Позивачеві, згідно опису вкладення, 08.10.2018р.; при цьому суд бере до уваги, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог датована 05.10.2018р., не існувала на момент подання позову, а відтак, строк на її подання не пропущено. З врахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав до задоволення клопотання Позивача від 18.10.2018р. за вх.№39219/18.
Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги заперечила з причин та підстав, викладених у відзиві, заяві про закриття провадження у справі від 05.10.2018р. та запереченнях від 11.10.2018р. на відповідь Позивача на відзив, надала суду усні пояснення по суті спору із обґрунтуванням своєї позиції щодо припинення зобов'язань, що є предметом даного спору, зарахуванням зустрічних однорідних вимог (боржником в інших правовідносинах за твердженням Відповідача був Позивач).
26.09.2018р. Відповідачем надіслано на адресу суду заперечення проти розгляду справи у спрощеному провадженні (від 04.10.2018р.вх. №37125/18), проте представник Відповідача відмовилась від розгляду даного документу, про що письмово у ньому зазначила.
Також Відповідачем надіслано на адресу суду: 29.09.2018р. відзив на позовну заяву (від 04.10.2018р. вх. №37078/18); 08.10.2018р. заяву про закриття провадження у справі із копіями заяви про зарахування зустрічних однорічних вимог № 347 від 05.10.2018р., копію акту взаємозаліку, ухвали Господарського суду Львівської області від 09.07.2018р. у справі № 464/1042/18 (вх. № 38685/18 від 16.10.2018р.); 11.10.2018р. заперечення на відповідь Позивача на відзив із копіями договору поставки №1 від 02.01.2018р., видаткової накладної № РН-0000020 від 12.03.2018р. та оборотно-сальдових відомостей по рахунках №№ 361, 631 (вх. № 38684/18).
Окрім цього, 16.10.2018р. Відповідачем повторно подано до суду аналогічні за змістом заяву про закриття провадження у справі від 05.10.2018р. (вх. № 38685/18 від 16.10.2018р.) та заперечення на відповідь Позивача на відзив (вх. № 38684/18).
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 305308,80 грн. суми основного боргу за договором поставки № 02/01-44С від 02.01.2018р. згідно видаткових накладних № СМ-23/03-25 від 23.03.2018р. та № СМ-28/03-17 від 28.03.2018р., три відсотки річних в сумі 3061,77грн., штрафні санкції (неустойку) за прострочення виконання грошових зобов'язань у вигляді штрафу в розмірі 30530,88грн. та у вигляді пені - 35084,86грн. на загальну суму 373986,31грн. та понесені Позивачем у зв'язку із розглядом судом даної справи судові витрати, які складаються із витрат на оплату судового збору (5610грн.) та на оплату наданої правової допомоги (15000грн.).
Позиція Відповідача:
Відповідач вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд із покликанням на п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрити провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору. Зокрема, Відповідач в адресованих до суду процесуальних документах не заперечує факти поставок Позивачем товару 23.03.2018р. та 28.03.2018р. в межах дії договору поставки № 02/01-44С від 02.01.2018р. згідно представлених Позивачем документів на загальну суму 305308,80грн., проте, не визнає факту основної заборгованості з підстав того, що Позивач покликається на ЦК України, а сторони є учасниками господарських правовідносин, а також з підстав того, що наявна заборгованість у Позивача перед Відповідачем на суму 10766157,19грн., відтак, Відповідач стверджує про припинення зобов'язань з оплати вартості поставленого Позивачем товару в розмірі 305 308,80 грн. та нарахованих штрафних санкцій на загальну суму 68 677,51грн. (в т.ч. неустойки та трьох процентів річних) з підстав зарахування таких вимог згідно заяви Відповідача вих. № 347 від 05.10.2018р. в погашення зустрічних однорідних грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» до Позивача по договору поставки № 1 від 02.01.2018р.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч. 1 ст. 75 ГПК України).
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.
02.01.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сокме»
(надалі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Софро» (надалі - Відповідач, Покупець) було укладено Договір поставки №02/01-44С (надалі - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець - прийняти й оплатити меблеву плиту, кромку, тощо (далі по тексту товар), на умовах та в порядку, визначених цим Договором.
Відповідно до п.п. 1.2, 1.3., 1.4. Договору, Постачальник зобов'язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті визначених у Замовленні Покупця, що є невід'ємними частинами даного Договору. Покупець подає Постачальнику письмове замовлення, яке повинно містити наступну інформацію: кількість, асортимент товару, строк поставки та інші умови.
Постачальник зобов'язаний підтвердити виконання замовлення Покупця протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту його отримання шляхом направлення письмового підтвердження. Сторони погодились, що у випадку неотримання Покупцем підтвердження Постачальника про виконання замовлення Покупця протягом строку, встановленого п. 1.4 цього договору, замовлення вважається прийнятим Постачальником до виконання (п. 1.4. Договору).
Згідно п.п. 1.5., 1.6. Договору, ціна товару визначається у видаткових накладних. Загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього Договору згідно накладних, що є невід'ємними частинами даного Договору. Цей договір передбачає неодноразові поставки товару протягом строку дії Договору.
Асортимент та ціна товару, що поставляється, визначаються Покупцем на підставі прайсу - цін, який Постачальник надає Покупцю. Прайс - цін носить інформаційний характер про асортимент та ціну товару та не потребує двостороннього засвідчення (п. 2.1. Договору).
Пунктами 4.1, 4.3. Договору встановлено, що доставка товару здійснюється силами і за рахунок Покупця зі складу Постачальника за адресою: вул. Л. Українки, 32, смт. Жвирка, Львівська область. Постачальник вважається таким, що виконав зобов'язання поставки товару, якщо він надав товар Покупцю за адресою, зазначеною у п. 4.1 цього договору, із усією супровідною документацією, і якщо внаслідок прийняття було встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством України, умовам Замовлення Покупця та Договору.
Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходить до Покупця в момент фактичного отримання товару та підписання відповідальною особою Покупця видаткової (та/або товарно-транспортної) накладної. Приймання товару за кількістю та якістю проводиться уповноваженими на те представниками сторін відповідно до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. та Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. (п.п. 4.4, 4.5 Договору).
В силу п. 5.1. Договору, оплата товару здійснюється Покупцем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки.
Розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України. Днем здійснення платежу вважається день, коли сума, що підлягає сплаті, поступає на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 5.2. Договору).
Позивач стверджує, що на виконання умов Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокме» здійснило поставку Відповідачу товару на суму 305 308,80грн.,
а саме: 23.03.2018р. здійснено поставку товару (мініфікс болт стяжки, мініфікс ексцентрик) на загальну суму 777,60 грн., в т.ч. ПДВ 126,60 грн. (підтверджується видатковою накладною від 23.03.2018р. №СМ-23/03-25 та товарно-транспортною накладною від 23.03.2018р. №СМ-23/03-25); 28.03.2018р. здійснено поставку товару (КАМРОН 561х405х4 скло гартоване меблеве) на загальну суму 304531,20грн., в т.ч. ПДВ 50755,20грн. (підтверджується видатковою накладною від 28.03.2018р. №СМ-28/03-17 та товарно-транспортною накладною від 28.03.2018р. №СМ-28/03-17).
Поставлений Позивачем товар було прийнято уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» згідно довіреності № 47 від 28.02.2018р. ОСОБА_3, що підтверджується змістом зазначених видаткових та товарно-транспортних накладних.
Позивач також стверджує про те, що Відповідач визнає факти поставок Позивачем товару в межах дії договору поставки №02/01-44С від 02.01.2018р. згідно представлених Позивачем документів на загальну суму 305308,80грн., що підтверджується змістом поданих Відповідачем документів (заявою про закриття провадження у справі від 05.10.2018р., оборотно-сальдовою відомістю, тощо) та наданими представником Відповідача поясненнями в судових засіданнях.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 8320грн. суми основного боргу, 4480грн. дострокової винагороди, 5760грн. штрафу, 125,75грн. трьох відсотків річних та 256,26грн. інфляційних втрат.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факти здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Наведене узгоджується із пунктом 1 інформаційного лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене, судом встановлено здійснення Позивачем в межах Договору від 02.01.2018р. поставок Відповідачу товару згідно представлених видаткових накладних № СМ-23/03-25 від 23.03.2018р. та № СМ-28/03-17 від 28.03.2018р. на загальну суму 305 308,80 грн. які підлягали оплаті на рахунок Позивача протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту здійснення поставки.
Позивач стверджує, що хоч строк граничний оплати поставленого товару сплив у квітні 2018 року, станом на момент вирішення спору господарським судом Відповідач оплату поставленого згідно Договору товару не здійснив, зобов'язання не є виконаними чи припиненими з інших передбачених законом підстав, а відповідно у Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» виникла заборгованість перед Позивачем в розмірі вартості поставленого товару, тобто на суму 305 308,80 грн.
Беручи до уваги встановлення Сторонами у Договорі тридцятиденного строку на оплату поставленого Позивачем товару, суд, із врахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, встановив, що строк оплати товару поставленого 23.03.2018р. та 28.03.2018р. сплив 23.04.2018р. (останній день строку 22.04.2018р. неділя) та 27.04.2018р., а відповідно зобов'язання відповідача мали бути виконані не пізніше зазначених днів.
Відповідач не заперечує факти поставок Позивачем товару 23.03.2018р. та 28.03.2018р. в межах дії договору поставки № 02/01-44С від 02.01.2018р. згідно представлених Позивачем документів на загальну суму 305308,80грн., проте, не визнає факту основної заборгованості з підстав того, що Позивач покликається на ЦК України, а сторони є учасниками господарських правовідносин.
Також, Відповідач стверджує про припинення його зобов'язань з оплати вартості товару в розмірі 305 308,80 грн. та нарахованих Позивачем неустойки і трьох процентів річних в сумі 68 677,51 грн. з підстав зарахування таких вимог за заявою Відповідача згідно ст. 601 Цивільного кодексу України, ст. 203 Господарського кодексу України.
Як на підставу проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення спірних зобов'язань Відповідач покликається на його лист-заяву (вих. № 347 від 05.10.2018р.) про зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення грошових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» перед Позивачем в розмірі 373 986,31 грн., в тому числі по заборгованості за поставлений товар в сумі 305 308,80 грн., штрафних санкціях (неустойці) у вигляді штрафу - 30 530,88 грн. та у вигляді пені - 35 084,86 грн., трьох процентах річних в сумі 3 061,77 грн.
В якості зустрічних однорідних вимог Відповідач вказує на наявність у Позивача значних грошових зобов'язань перед Відповідачем за договором поставки № 1 від 02.01.2018р. стягнення якої є предметом розгляду Господарського суду Львівської області в межах справи № 914/1042/18. На підтвердження обставин існування зустрічної заборгованості Відповідачем надано суду копії договору поставки № 1 від 02.01.2018р., видаткової накладної № РН-0000020 від 12.03.2018р. на суму 438 010,25 грн. та оборотно-сальдові відомості по рахунках №№ 361, 631 Контрагенти за 05.10.18 - 05.10.18.
За наведеного, Відповідач із покликанням на п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України клопотав перед судом про закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Позивач щодо закриття провадження у справі заперечив з підстав викладених в письмових запереченнях від 16.10.2018р. на клопотання Відповідача про закриття провадження у справі. Позивач стверджував, що зазначених Відповідачем зустрічних зобов'язань за договором поставки № 1 від 02.01.2018р. не визнає, запропоновані для зарахування вимоги не є однорідними, а наявність даного судового спору та розгляд господарським судом справи № 914/1042/18 вказує на неузгодженість між сторонами розмірів заборгованості (спірність заборгованості) та виключає можливість зарахування таких зустрічних вимог.
З таких підстав Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокме» у листі-відповіді (вих. № 784 від 12.10.2018р.) повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Софро» про відхилення заяви Відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог (лист № 347 від 05.10.2018р.) та про неможливість проведення такого зарахування.
Надаючи оцінку доводам Відповідача щодо припинення зобов'язань зарахуванням та необхідність з цих підстав закриття провадження у даній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 601 ЦК України).
За змістом закону, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Таким чином, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.
Водночас, ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. За відсутності безспірності вимог відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.
Судом встановлено та визнається Сторонами, що стягнення із Позивача на користь Відповідача заборгованості за договором поставки № 1 від 02.01.2018р. є предметом судового спору у справі № 914/1042/18 яка розглядається Господарським судом Львівської області (суддя Мазовіта А.Б.).
Існування між сторонами спору щодо стягнення заборгованості за договором поставки № 1 від 02.01.2018р. (справа № 914/1042/18) вказує на відсутність безспірності зустрічної заборгованості, що виключає можливість її зарахування за заявою однієї із сторін та припинення з цих підстав зобов'язань Відповідача в межах даної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018р. у справі № 910/21648/17, від 15.05.2018р. у справі № 914/188/17, від 05.04.2018р. у справі № 910/13205/17, від 25.04.2018р. у справі № 910/6781/17, від 24.01.2018р. у справі № 908/3039/16 та ін.
Окрім цього, за роз'ясненнями наданими пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.14 постанови «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р., вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.
Суд констатує, що оскільки позовні вимоги по даній справі окрім вартості поставленого товару містять також вимоги про стягнення із Відповідача за прострочення виконання грошових зобов'язань неустойки (штраф і пеня) та трьох відсотків річних, запропоновані Відповідачем до зарахування суми зустрічних заборгованостей не є однорідними, що також унеможливлює їх зарахування.
За наведеного, суд приходить до висновку про те, що направлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Софро» заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (вих. № 347 від 05.10.2018р.) не припиняє обов'язку Відповідача щодо оплати заборгованості за договором поставки № 02/01-44С від 02.01.2018р., а відповідно позовні вимоги про стягнення вартості поставленого товару в сумі 305 308,80 грн. підлягають до задоволення.
Водночас, з підстав наявності у Відповідача дійсних грошових зобов'язань за Договором та існування між Сторонами відповідного спору, у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» про закриття провадження у справі слід відмовити.
Згідно п. 7.1 Договору у випадку порушення Договору, винна Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України.
Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов визначених змістом цього Договору (п. 7.2 Договору).
Положеннями п. 7.3 Договору встановлено, що за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань по цьому Договору, винна Сторона несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 10 (десяти) % від вартості замовленого товару.
За умовами п. 7.4 Договору, за несвоєчасну оплату поставленого товару Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період не сплати, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст. 231 Господарського кодексу України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).
Стягнення судом за неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань неустойки у вигляді одночасно штрафу та пені не суперечить умовам Договору та узгоджується із положеннями закону, оскільки згідно ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду що вбачається із постанов суду від 09.02.2018р. у справі № 911/2813/17, від 17.05.2018р. у справі № 910/6046/16, від 22.03.2018р. у справі № 911/1351/17 та ін.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.
Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Оскільки сторони в Договорі передбачили можливість застосування до Відповідача за неналежне виконання грошових зобов'язань з оплати вартості поставленого товару відповідальності у вигляді сплати штрафу та пені (п.п. 7.3, 7.4 договору), що узгоджується із свободою договору, Позивачем заявлено до стягнення із відповідача неустойку у вигляді штрафу в розмірі 30 530,88 грн. (10 відсотків від вартості товару) та у вигляді пені - 35 084,86 грн. (подвійна облікова ставка Національного банку України за період прострочення з 23.04.2018р. по 27.08.2018р.).
Судом встановлено, що Відповідач не спростував ні підставності нарахованих Позивачем штрафних санкцій, ні арифметичну правильність таких розрахунків.
За результатами перевірки правильності проведених Позивачем розрахунку штрафу за неналежне виконання грошових зобов'язань суд зазначає, що такий розраховано вірно.
Перевіривши правильність розрахунків Позивача пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та 3% річних, суд встановив, що такі розрахунки проведено невірно, оскільки не враховано фактичну кількість днів прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого за Договором Товару.
Так, строк оплати поставленого товару 23.08.2018р. та 28.08.2018р. сплив 23.04.2018р. та 27.04.2018р. Згідно положень ч. 5 ст. 254 ЦК України закінчення 30-денного строку на оплату поставленого 23.03.2018р. товару припало на понеділок 23.04.2018р., оскільки останній день строку 22.04.2018р. неділя (детально описано вище), а відповідно Позивач був вправі здійснити нарахування штрафних санкцій та 3% річних починаючи з 24.04.2018р. Натомість Позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій та 3% річних починаючи із 23.04.2018р.
За результатами перевірки проведених розрахунків пені та 3% річних суд приходить до висновку про стягнення із Відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з 24.04.2018р. по 27.08.2018р. неустойки у формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 35 084,14 грн.; 3% рінчих в сумі 3061,71грн.
Перевірка розрахунку штрафу, 3% річних та інфляційних втрат здійснена судом за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» (аналогічна правова позиція відображена у Постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі № 917/1622/16).
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо неоплати вартості Товару, відсутність заперечень Відповідача як щодо факту поставки Товару за Договором так і щодо якісних та кількісних характеристик поставленого Товару, перевіривши розрахунок нарахованих сум основного боргу, а також сум пені, штрафу, трьох відсотків річних, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги є вмотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково, а саме в частині стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме» заборгованості за поставлений згідно Договору поставки №02/01-44С від 02.01.2018р. товар в сумі 305 308,80 грн. (основний борг), неустойки у вигляді штрафу - 30 530,88 грн. та у вигляді пені - 35 084,14 грн., а також трьох процентів річних в сумі 3 061,71 грн.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 13560грн. у вигляді 5610грн. сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 8250грн. оплачених витрат на професійну правову допомогу адвокату.
Як доказ сплати судових витрат Позивач подав платіжне доручення від 31.08.2018р. № 2040 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 5610грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком № 2 до позовної заяви.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
В підтвердження здійснення витрат на професійну правову допомогу Позивачем надано Договір про надання правової допомоги (юридичних послуг) № 06/07/18 укладений між Позивачем та адвокатом ОСОБА_1 06.07.2018р. (надалі - Договір від 06.07.2018р.)
За умовами зазначеного Договору від 06.07.2018р. (п. 1.1.), Клієнт (Позивач) доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати Клієнту правову допомогу (юридичні послуги), в порядку передбаченому чинним законодавством України, а саме: надання юридичних консультацій, ведення судових справ та представництво інтересів Клієнта в усіх судах України будь-якої спеціалізації та інстанції при розгляді цивільних справ, господарських справ та справ адміністративного судочинства, … з усіма правами представника Клієнта якими наділений сам Клієнт в силу закону, інших нормативних актів, договорів, тощо.
Для виконання зобов'язань, вказаних у п. 1.1. даного Договору, Адвокат має повноваження зокрема представляти інтереси Клієнта в усіх судах України будь-якої спеціалізації та інстанції при розгляді цивільних справ, господарських справ та справ адміністративного судочинства, … з усіма правами представника Клієнта які передбачені законом, в т.ч. з правом пред'явлення (подання) позову, зміни предмета (підстав) позову, збільшення (зменшення) розміру позовних вимог, пред'явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладення (підписання) мирової угоди, ведення переговорів, тощо (п. 1.2. Договору від 06.07.2018р.).
За надану правову допомогу (юридичні послуги) передбачені цим Договором, Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду) за домовленістю сторін, що може бути оформлено додатком (додатковим договором) до договору та/або шляхом погодженням рахунку чи підписанням акту виконаних робіт. Гонорар оплачується Клієнтом та/або за погодженням Сторін іншою особою в готівковому та/або безготівковому порядку (п. 2.1. Договору від 06.07.2018р.).
Відповідно до п. 1 підписаного між Позивачем та Адвокатом ОСОБА_4 № 2 від 20.08.2018р. до договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) № 06/07/18 від 06.07.2018р., сторони погодили, що Адвокат надає Клієнту правову допомогу (юридичні послуги) у правовідносинах які виникли між ТОВ «Сокме» та ТОВ «Софро» згідно договору поставки № 02/01-44С від 02.01.2018р., в т.ч. Адвокат здійснює: юридичний аналіз наданих Клієнтом документів (договору поставки № 02/01-44С від 02.01.2018р. із ТОВ «Софро», товарно-транспортних накладних, видаткових накладних та поштової переписки із контрагентом в межах договору, інших документів наданих Клієнтом); вивчення можливості стягнення існуючої дебіторської заборгованості із ТОВ «Софро» в судовому порядку та підготовку правової позиції щодо захисту інтересів Клієнта; надання Клієнту юридичних консультацій; підготовку в інтересах Клієнта необхідних процесуальних документів, позовної заяви до господарського суду про стягнення із ТОВ «Софро» заборгованості по договору поставки та штрафних санкцій; представництво інтересів Клієнта у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; вчинення всіх інших дій, які необхідні для захисту прав та інтересів Клієнта.
Гонорар (винагорода) Адвоката за надану Клієнту в межах дії цього ОСОБА_4 до Договору правову допомогу встановлюється на основі погодинної оплати послуг у розмірі 1 500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень) за одну годину. При цьому, остаточна вартість послуг визначається Сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) виходячи із фактично витраченого Адвокатом часу на надання правової допомоги та погодженої Сторонами вартості години роботи Адвоката, а їх вартість підлягає оплаті Клієнтом шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок Адвоката протягом 10 (десяти) календарних днів (п.п. 2, 6 ОСОБА_4 № 2 від 20.08.2018р.).
Актом приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) № 1/08-2 від 28.08.2018р., описом виконаних робіт та наданих послуг від 28.08.2018р. та рахунком № 1/08-2 від 28.08.2018р. підтверджується надання адвокатом ОСОБА_1 юридичних послуг (правової допомоги) Клієнту по даній справі на загальну суму 8250грн., а факт оплати таких послуг підтверджується платіжним дорученням № 2039 від 31.08.2018р.
Актом приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) № 1/10-2 від 12.10.2018р., описом № 2 виконаних робіт та наданих послуг від 12.10.2018р. та рахунком № 1/10-2 від 12.10.2018р. підтверджується надання адвокатом ОСОБА_1 юридичних послуг (правової допомоги) Клієнту по даній справі на загальну суму 3 750,00 грн., а факт оплати таких послуг підтверджується платіжним дорученням № 2566 від 12.10.2018р.
Окрім цього, актом приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) № 3/10-2 від 17.10.2018р., описом № 3 виконаних робіт та наданих послуг від 17.10.2018р. та рахунком № 3/10-2 від 17.10.2018р. підтверджується надання адвокатом ОСОБА_1 юридичних послуг (правової допомоги) Клієнту по даній справі на загальну суму 3 000,00 грн., а факт оплати таких послуг підтверджується платіжним дорученням № 2603 від 17.10.2018р.
Таким чином, загальна вартість наданої адвокатом ОСОБА_1 Позивачу правової допомоги по даній справі згідно всіх зазначених актів приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) станом на 18.10.2018р. складає 15 000,00 грн.
Вказаний Договір від 06.07.2018р., ОСОБА_4 № 2 від 20.08.2018р. до нього та акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток Сторін Договору.
ОСОБА_1 є адвокатом та представником Позивача у справі, що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 17.11.2006р. № 1237 та Ордером від 13.09.2018р. серії ЛВ № 097014.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України).
Станом на час розгляду справи по суті клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката Відповідачем суду не заявлено, в матеріалах справи таке клопотання також відсутнє.
Суд зазначає, що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, згідно ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З підстав наведеного, а також недоведення позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору та сплати витрат на професійну правничу допомогу, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, беручи до уваги, що спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, враховуючи поведінку Відповідача під час розгляду справи, суд дійшов висновків про стягнення з Відповідача на користь Позивача 5 609,78 грн. судового збору та 14 999,97 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в решті судові витрати залишити за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 712 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» (80040, Львівська область, Сокальський район, с.Жвирка, вул.бічна Л.Українки, буд.7; ідентифікаційний код 35741876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме» (80040, Львівська область, Сокальський район, с.Жвирка, вул.Л.Українки, буд.32; ідентифікаційний код 32051454) 305308,80грн заборгованості за поставлений товар, 30530,88грн. штрафу, 35084,14грн. пені, 3061,71грн. трьох відсотків річних, 5609,78грн. судового збору та 14999,97грн. витрат на правову допомогу.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 23.10.2018р.
Головуючий суддя Фартушок Т. Б.