79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.10.2018 Справа №914/1464/18
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Заступника прокурора Львівської області, Львівської області, м.Львів,
Позивач-1: Державна екологічна інспекція у Львівській області, м.Львів,
Позивач-2: Гаївська сільська рада, Львівська область, Бродівський район, с.Гаї,
до Відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-плюс», Львівська область, Бродівський район, с.Гаї,
про: стягнення збитків, завданих державі внаслідок незаконного видобутку та використання підземних вод.
ціна позову: 173442,55грн.
Представники:
Прокурора: Леонтьєва Н.Т. - представник (посвідчення від 11.02.2015р. №032118);
Позивача-1: ОСОБА_1 - представник (посвідчення від 14.02.2018р. серія ЛВ №0127);
Позивача-2: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Заступника прокурора Львівської області, Львівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України та Гаївської сільської ради до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-плюс» про стягнення збитків, завданих державі внаслідок незаконного видобутку та використання підземних вод; ціна позову 173442,55грн.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2018р. головуючим суддею у даній справі призначено суддю Фартушка Т.Б.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.08.2018 р. суд постановив позовну заяву Заступника прокурора Львівської області від 30.07.2018р. №05/1-491вих-18 залишити без руху, надати заступнику прокурора Львівської області десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.
20.08.2018р. за вх. №31616/18 від Заступника прокурора Львівської області поступила заява від 20.08.2018р. вих. №05/1-517вих-18 про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.08.2018 р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 25.09.2018р.
Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах суду у даній справі від 25.09.2018р. та від 09.10.2018р.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Прокурор в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
Представник Позивача-1 в судове засідання з'явився, надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
Представник Позивача-2 в судове засідання не з'явився, 09.10.2018р. подав заяву (вх. №37717/18), у якій підтримує заявлені Прокурором в інтересах держави в особі Позивачів-1 та 2 позовні вимоги у повному обсязі і просить суд розглянути справу без участі представника Позивача-2. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.
Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, явка визнавалась судом обов'язковою, вимог ухвал суду у даній справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.
Позиція Прокурора в інтересах держави в особі Позивачів-1 та 2:
Прокурор просить суд стягнути з Відповідача 173442,55грн. збитків, завданих державі внаслідок користування Відповідачем всупереч вимогами ст.ст.16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра надрами України, видобутку підземних прісних вод в кількості 41105 м.куб. із розташованих в с.Гаї на території Гаївської сільської ради свердловин №1 та №2, які використано на виробничі потреби Відповідача за відсутності спеціального дозволу на користування надрами.
Представником Відповідача в судовому засіданні 09.10.2018р. надано усні пояснення по суті спору, у яких проти позову заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Прокурору в інтересах держави в особі Позивачів-1 та 2 з підстав того, що Прокурором не обґрунтовано в позовній заяві в чому саме полягає захист інтересів держави при поданні позову до господарського суду в інтересах Позивачів-1 та 2, земельна ділянка, на якій розташовано свердловини №№ 1 та 2, знаходиться поза межами с.Гаї, а також те, що Відповідач є сільськогосподарським товаровиробником і використовує воду з свердловин для власних господарських потреб.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Позивача-2 та Відповідача за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Прокурором та Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
ОСОБА_2 від 30.07.2014р. №546-06 Позивач-1 вимагав від Відповідача в строк до 30.01.2015р. отримати спеціальний дозвіл на користування надрами для забору підземних прісних вод на виробничі потреби зі свердловин №№1, 2 в с.Гаї, №4 в с.Дітківці, №6 в с.Суховоля, а також вести первинний облік кількості води, що забирається з вказаних свердловин, вести журнал обліку вод по формі ПОД-11.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 10.12.2015р. у справі №813/6057/14 (К/800/21335/15) за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-плюс» до Державної екологічної інспекції у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування припису та претензій постановлено касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Львівській області задовольнити; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.11.2014р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015р. скасувати; ухвалити нове рішення; в задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-плюс» відмовити у повному обсязі.
Належних, достатніх та допустимих доказів належного виконання Відповідачем ОСОБА_2 Позивача-1 від 30.07.2014р. №546-06 станом на час розгляду справи по суті Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
За результатами проведеної Позивачем-1 позапланової перевірки Відповідача складено Акт щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 12.01.-15.01.2018р. №10/03/28, яким встановлено, що з метою провадження статутної діяльності по здійсненню сільськогосподарського товарного виробництва Відповідач експлуатує водозабір прісних підземних вод, що складається діючих артезіанських свердловин, розташованих в с.Гаї (свердловини №№1 та 2), в с.Дітківці (свердловина №4) та в с.Суховоля (свердловина №6) Бродівського району.
Впродовж періоду з 01.08.2014р. по 31.12.2017р. Відповідачем на підставі дозволу на спеціальне водокористування від 07.05.2014р. №Укр-201-ДЕП-14/Льв, проте за відсутності спеціального дозволу на користування надрами добуто прісні підземні води в загальній кількості 41105 м.куб. із розташованих в с.Гаї на території Гаївської сільської ради свердловин №№1 та 2, які використано на виробничі потреби підприємства. Вказане підтверджується також долученими до матеріалів справи копіями Довідок Відповідача про обсяги забраної води за вказаний період.
Окрім того, згідно Довідки Відповідача б/д б/н ним за період з 01.04.2014р. по 31.12.2017р. зі свердловин №№ 1 та 2 забрано 49985 м.куб. води.
Згідно проведених розрахунків розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), що здійснювалось Відповідачем, сума завданих державі збитків становить 173442,55грн. Вказані розрахунки виконано заступником начальника екологічного контролю водних ресурсів та атмосферного повітря ОСОБА_3 та перевірено начальником відділу екологічного контролю водних ресурсів та атмосферного повітря ОСОБА_4.
ОСОБА_2 від 15.01.2018р. №7-03 Позивач-1 зобов'язав Відповідача в строк до 17.06.2018р. отримати спеціальний дозвіл на користування надрами для забору підземних прісних вод на виробничі потреби зі свердловин №№1, 2 в с.Гаї, №4 в с.Дітківці, №6 в с.Суховоля, а також вести здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованої, облік забору та використання води, зо забирається із свердловин №№1, 2 в с.Гаї, №4 в с.Дітківці, №6 в с.Суховоля.
Листом від 13.02.2018р. вих. №0-13-0.19-123/101-18 ОСОБА_5 Держгеокадастру у Бродівському районі Львівської області повідомив Позивача-1 про те, що Ділянка №1 площею 0,02 га. згідно проекту роздержавлення та приватизації земель Гаївської сільської ради Бродівського району розташована на території Гаївської сільської ради (за межами населених пунктів) та належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Склад угідь - рілля. Нормативна грошова оцінка 1 га ріллі по Львівській області станом на 01.01.2018р. становить 22049,46грн.; ділянка №2 площею 0,03га. розташована в межах населеного пункту с.Гаї та належить до земель запасу комунальної власності не наданих у власність або користування. Склад угідь - рілля. Нормативна грошова оцінка 1га ріллі на території с.Гаї станом на 01.01.2018р. становить 41379,64грн.
З метою досудового врегулювання спору Позивач-1 звертався до Відповідача ОСОБА_6 №19 від 06.03.2018р. вих.№09-1020 із вимогою про сплату 45570,60грн. суми збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства. До ОСОБА_6 долучено розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), що здійснювалося Відповідачем на суму 45570,60грн.
ОСОБА_6 №20 від 06.03.2018р. вих.№09-1021 Позивач-1 звертався до Відповідача із вимогою про сплату 34177,95грн. суми збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства. До ОСОБА_6 долучено розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), що здійснювалося Відповідачем на суму 34177,95грн.
Також ОСОБА_6 №21 від 06.03.2018р. вих.№09-1022 Позивач-1 звертався до Відповідача із вимогою про сплату 68777,85грн. суми збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства. До ОСОБА_6 долучено розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), що здійснювалося Відповідачем на суму 68777,85грн.
Окрім того, ОСОБА_6 №22 від 06.03.2018р. вих.№09-1023 Позивач-1 звертався до Відповідача із вимогою про сплату 24916,15грн. суми збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства. До ОСОБА_6 долучено розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), що здійснювалося Відповідачем на суму 24916,15грн.
Належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового задоволення Відповідачем ОСОБА_6 станом на час розгляду справи по суті Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
З підстав наведеного Прокурор в інтересах держави в особі Позивачів-1 та 2 просить суд стягнути з Відповідача 173442,55грн збитків, завданих державі внаслідок користування Відповідачем надрами України, видобутку підземних прісних вод в кількості 41105 м.куб. із розташованих в с.Гаї на території Гаївської сільської ради свердловин №1 та №2, які використано на виробничі потреби Відповідача за відсутності спеціального дозволу на користування надрами.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.13 Конституції України, ч.ч.1, 2 ст.148 Господарського кодексу України, ч.ч.1,3 ст.324 Цивільного кодексу України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу виключно відповідно до закону.
Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відповідно до ч.2 ст.35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Відповідно до ч.4 ст.148 Господарського кодексу України, правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (вод) встановлюється законами.
Крім того, згідно ч.1 ст.149 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Згідно ст.15 Кодексу України про надра надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.
Приписами ч.3 ст.16 Кодексу України про надра встановлено, що надання спеціальних дозволів на користування надрами, крім випадків користування надрами на умовах угод про розподіл продукції, укладених відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції", здійснюється після попереднього погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.
Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України (ч.1 ст.18 Кодексу України про надра).
Відповідно до ч.1 ст.19 Кодексу України про надра надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу
Згідно частини третьої вказаної статті користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.
Приписами статті 21 Кодексу України про надра надра у користування для видобування підземних вод (крім мінеральних) і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з ОСОБА_7 міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Відповідно до ч.1 ст. 23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Землевласники і землекористувачі, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, частка сільськогосподарського товаровиробництва яких за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води (крім мінеральних) для сільськогосподарських, виробничих, а також власних господарсько-побутових потреб (ч.2 ст. 23 Кодексу України про надра).
Згідно п.«а» ч.1 ст.20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів.
Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних питаннях, що виникають у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, правовідносинах, що виникають із заподіяння шкоди довкіллю є Міністерство екології та природних ресурсів України та його органи на місцях, в даному випадку, Державна екологічна інспекція в Львівській області, яка уповноважена державою здійснювати відповідні функції передбачені Положенням про Державну екологічну інспекцію України, що затверджене Указом Президента України від 13.04.2011р. №454/2011. Державна екологічна інспекція у Львівській області відповідно до положення про Державну екологічну інспекцію у Львівській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 28.09.2017р. №652, є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який діє у складі Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.
Згідно із ст. 151 Господарського кодексу України суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Із даними нормами узгоджуються і норми п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України, якими передбачено здійснення спеціального водокористування на підставі дозволу.
Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування та і дозволу на користування надрами. При цьому дозвіл на спеціальне водокористування дає право на використання вод (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.06.2015р.).
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 31.05.2016р. у справі №914/1556/15 та від 12.04.2017р. у справі №911/2109/16, що регулювання спірних правовідносин, що склались між сторонами у справі, не обмежується виключно водним законодавством. Тобто, будь які інші відносини, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України. В даному випадку сфера дії вимог законодавства про надра і в цілому і Кодексу України про надра зокрема, поширюється і на спірні правовідносини щодо користування надрами, які виникли внаслідок користування Відповідачем водними об'єктами.
Окрім того, суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Судової палати в господарських справах Верховного Суду України від 01.04.2015р. у справі 922/2610/14, а також в постановах Вищого господарського суду України від 12.11.2013р. у справі №5002-23/3195-2012, від 17.06.2014р. у справі №13/104-12, що чинним законодавством передбачено обов'язок отримання підприємствами як дозволу на спеціальне водокористування, так і дозволу на користування ділянкою надр у вигляді акту про надання гірничого відводу чи спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства хорони здоров'я України на місцях.
Таким чином, Відповідач, використовуючи підземні води для господарської діяльності, був зобов'язаний отримати від уповноваженого державою органу спеціальний дозвіл на користування надрами. Наведене вбачається, в тому числі, і з системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) Водного кодексу України.
Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема, у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) врегульований Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 за №389 (із змінами та доповненнями).
Пунктом е) ч.1 ст.41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч.1, п. «з» ч.2, ч.4 ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України цивільну відповідальність; відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; підприємства зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Згідно ч.1 ст.69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Згідно ч.2 ст.65 Кодексу України про надра відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у самовільному користуванні надрами.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди. Причому в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок з доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв'язку між такою протиправною поведінкою та шкодою. Водночас на заподіювача шкоди покладається обов'язок щодо доведення відсутності його вини у заподіянні цієї шкоди. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009р. у справі №25/207).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду внаслідок цивільного правопорушення визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що складається з протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; настання шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи за завдану майнову шкоду.
Із врахуванням вимог статтей 1166 та 1172 ЦК України у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини порушника. Отже, Позивач не повинен доводити наявність вини Відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, Відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні такої шкоди. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у Постанові Вищого господарського суду України від 14.10.2014р. у справі №906/249/14.
З підстав наведеного суд дійшов висновків про правомірність нарахування 173442,55грн. збитків, завданих державі внаслідок користування Відповідачем надрами України, видобутку підземних прісних вод в кількості 41105 м.куб. із розташованих в с.Гаї на території Гаївської сільської ради свердловин №1 та №2, які використано на виробничі потреби Відповідача за відсутності спеціального дозволу на користування надрами.
В той же час, суд критично оцінює доводи Відповідача, покладені ним в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог з підстав того, що Відповідачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів в підтвердження факту належності на праві власності чи будь якому іншому речовому праві земельних ділянок, на яких розміщені свердловини, а також того, що Відповідач є сільськогосподарським товаровиробником, частка сільськогосподарського товарного виробництва якого за попередній податковий рік складає 75 відсотків або більше, а також того, що Відповідачем розпочато процедуру отримання спеціального дозволу на водокористування.
Заперечення Відповідача проти заявлених позовних вимог з підстав того, що земельні ділянки, на яких знаходяться свердловини №№1 та 2 знаходяться поза межами с.Гаї спростовуються наявним у справі ОСОБА_5 Держгеокадастру у Бродівському районі Львівської області від 13.02.2018р. вих. №0-13-0.19-123/101-18 у якому йдеться про те, що Ділянка №1 площею 0,02 га. згідно проекту роздержавлення та приватизації земель Гаївської сільської ради Бродівського району розташована на території Гаївської сільської ради (за межами населених пунктів) та належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Склад угідь - рілля. Нормативна грошова оцінка 1 га ріллі по Львівській області станом на 01.01.2018р. становить 22049,46грн.; ділянка №2 площею 0,03га. розташована в межах населеного пункту с.Гаї та належить до земель запасу комунальної власності не наданих у власність або користування. Склад угідь - рілля. Нормативна грошова оцінка 1га ріллі на території с.Гаї станом на 01.01.2018р. становить 41379,64грн.
Заперечення Відповідача проти заявлених позовних вимог з підстав того, що Прокурором при зверненні до господарського суду із позовною заявою про захист інтересів держави в особі Позивачів-1 та 2 не обґрунтовано порушення інтересів держави у спірних правовідносинах спростовуються наступним.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської ОСОБА_7 Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до частин 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002р. №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону «Про прокуратуру».
Відтак, Суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор у поданій позовній заяві зазначає, що позивачами-1 та 2 у справі не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, оскільки, не зважаючи на набрання законної сили постановою Вищого адміністративного суду України від 10.12.2015р. у справі К/800/21335/15, позивачі-1 та 2 не звернулись до суду про стягнення з Відповідача завданих збитків.
В судовому засіданні Позивач-1 пояснив, що неможливість звернення Позивача-1 як уповноваженого органу до господарського суду за захистом інтересів держави зумовлена відсутністю у нього коштів на сплату судового збору. Відтак, Прокурор звернувся до господарського суду за захистом інтересів держави з підстав нездійснення такого захисту Позивачем-1 як уповноважених та це суб'єктом.
Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено Заступником прокурора Львівської області в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України та Гаївської сільської ради, на які державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Кодексом України про Надра, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а тому суд вважає, що Прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17 та від 19.07.2018р. у справі №822/1169/17.
Відповідно до п.7 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України встановлено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
У п.9.1 Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України у процесі казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженому наказом Державної казначейської служби України від 09.08.2013р. №128, зазначено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в Головних управліннях Казначейства на ім'я органу Казначейства за балансовим рахунком 3311 «Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами» Плану рахунків (далі - рахунок 3311) в розрізі територій та кодів класифікації доходів бюджету.
Листом від 23.06.2018р. вих. №05-14/4147 Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області повідомило про те, що рахунки для зарахування доходів до Державного Бюджету України та місцевих бюджетів відкриваються на балансі Державної казначейської служби України (МФО 899998) та вступають в дію з 02.07.2018р. Рахунки з обліку надходжень до Державного та місцевих бюджетів, відкриті на балансі Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області (МФО 825014) будуть закриті 01.07.2018р. З підстав наведеного ГУ ДКСУ у Л/о надав реквізити для зарахування до державного бюджету надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 24062100 «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності».
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем вимог природоохоронного законодавства, видобутку підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, перевіривши суму завданих Відповідачем державі збитків, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача 173442,55грн збитків, завданих державі внаслідок користування Відповідачем надрами України, видобутку підземних прісних вод в кількості 41105 м.куб. із розташованих в с.Гаї на території Гаївської сільської ради свердловин №1 та №2, які використано на виробничі потреби Відповідача за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.
Прокурором при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Прокурор очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2601,64грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Прокурором суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Як доказ сплати судових витрат Прокурор подав Платіжне доручення від 20.07.2018р. №1554 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 2601,64 грн.
Окрім того, суд зазначає що Позивачі-1 і 2 та Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Прокурором в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Позивачами-1 і 2 та Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Прокурором за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2601,64 грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Прокуратури Львівської області 2601,64грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, ч.ч.1,2 ст.11 Закону України «Про судоустрій України», ч.ч.1,2,4 ст.148, ч.1 ст.149, ст.151 Господарського кодексу України, ч.ч.1, 3 ст.324 Цивільного кодексу України, ст.ст.16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, ст.ст.2, 5, 16, 20, 35, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Положенням про Державну екологічну інспекцію у Львівській області, затвердженого Наказом Мінприроди від 28.09.2017р. №652, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-плюс» (80650, Львівська область, Бродівський район, с.Гаї; ідентифікаційний код 30472034) на розподільчий казначейський рахунок Гаївської сільської ради (80650, Львівська область, Бродівський район, с.Гаї; ідентифікаційний код 04372514), відкритий в УК у Бродівському районі за кодом класифікації доходів бюджету 24062100, МФО899998, ЄДРПОУ 37904651 в користь зведеного бюджету 173442,55грн. збитків, заподіяних державі внаслідок незаконного видобутку та використання підземних вод.
3. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-плюс» (80650, Львівська область, Бродівський район, с.Гаї; ідентифікаційний код 30472034) на користь Прокуратури Львівської області (79005, Львівська область, м.Львів, пр.Шевченка, буд.17/19; ідентифікаційний код 02910031) 2601,64грн. судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 22.10.2018р.
Головуючий суддя Фартушок Т. Б.