ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.10.2018Справа № 910/8880/18
За позовом Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп»
про витребування майна та визнання права власності
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кукота О.Ю.
Представники сторін:
від позивача - Кроллау О.В. (представник за довіреністю);
від відповідача - Терехов М.С. (представник за довіреністю).
В судовому засіданні 09.10.2018р., відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено сторін, що повний текст рішення буде складено та підписано 24.10.2018р.
6 липня 2018 року на розгляд Господарського суду м. Києва було передано позовну заяву Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» про:
- витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» нежитлового будинку загальною площею 330 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Медова 1г, реєстраційний номер об'єкта нерухомості 1130703780389;
- визнання за Комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва» права власності на нежитловий будинок загальною площею 330 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Медова 1г.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на думку позивача відповідне нерухоме майно вибуло із його володіння незаконно, всупереч положенням Договору від 01.06.2011р. та Акта приймання-передачі від 19.11.2011р.
Відповідач надав відзив на позов, проти задоволення позовних вимог заперечує, мотивуючи це тим, що умовами Договору від 01.06.2011р. не було передбачено передачі права власності на відповідну будівлю на користь позивача, отже позивач не є власником відповідного майна.
Ухвалою суду від 10.07.2018р. було відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.08.2018р.
За наслідками проведення підготовчого засідання 07.08.2018р. судом було постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.09.2018р.
В судовому засіданні 11.09.2018р. було оголошено перерву до 25.09.2018р.
Судове засідання, призначене на 25.09.2018р., не відбулось через перебування судді Коткова О.В. у відпустці, розгляд справи було призначено на 09.10.2018р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №20 від 25.01.2010р. позивачу було доручено у 2010 році забезпечити розробку проектно-кошторисної документації та після затвердження у встановленому порядку приступити до виконання робіт з будівництва під'їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту до міжнародного аеропорту «Київ» і завершити будівництво у 2011 році в рамках підготовки до проведення чемпіонату з футболу «Євро 2012».
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №171 від 08.02.2011р. затверджено проект будівництва під'їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту до міжнародного аеропорту «Київ».
Рішенням Київської міської ради №118/5505 від 31.03.2011р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для будівництва під'їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту до міжнародного аеропорту «Київ» та надано позивачу в постійне користування земельну ділянку площею 13,92 га для здійснення зазначеного будівництва.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №794 від 20.05.2011р. затверджено Акт від 13.04.2011р. комісії з вирішення земельно-майнових питань і визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Актом №20 від 13.04.2011р. було погоджено оціночну вартість майна (в тому числі металевого сховища за ГП - 17) військового містечка №268, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Медова, які підлягають знесенню в зв'язку з будівництвом під'їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту до міжнародного аеропорту «Київ», в розмірі 1 810 289,00 грн.
01.05.2011р. між позивачем та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оброни України було укладено договір щодо грошової компенсації вартості будівель в ринковій вартості об'єктів військового містечка №268 Київського КЕУ, що підлягають знесенню в зв'язку з будівництвом під'їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту до міжнародного аеропорту «Київ» у Солом'янському районі міста Києва.
Відповідно до пункту 1.1 договору від 01.05.2011р. позивач прийняв на себе зобов'язання щодо компенсації Київському КЕУ оціночної вартості майна-будівель військового містечка №268, а саме:
Склад ПММ за ГП - 2;
Вартове приміщення за ГП - 1;
Металеве сховище за ГП - 17;
Склад за ГП - 18;
Зварювальна майстерня за ГП - 19,
військового містечка №268 в зв'язку зі знесенням з території будівництва під'їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту до міжнародного аеропорту «Київ» шляхом сплати грошової компенсації передбаченої пунктом 2.1 цього договору, а Київське КЕУ зобов'язується прийняти компенсацію, списати та передати будівлі для їх подальшого розбирання.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що розмір грошової компенсації становить 1 810 289,00 грн.
16.09.2011р. позивачем було сплачено на користь Київського КЕУ 1 810 289,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №26 від 16.09.2011р.
16.11.2011р. Київське КЕУ передало, а позивач прийняв під розбирання (знищення) будівлі №№ 1, 2, 17, 18, 19 військового містечка №268, що підтверджується Актом від 16.11.2011р.
Відповідно до позову, позивач вказує, що будівля №17 вибула із його володіння незаконно.
Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює як підстави набуття права власності, так і підстави його припинення.
Зокрема, за нормами Цивільного кодексу України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.
Право власності може набуватися різними способами, які традиційно поділяють на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.
За правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Оскільки відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення у особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.
Визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом ст. 392 Цивільного кодексу України є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.
Закон зобов'язує позивача при зверненні до господарського суду довести наявність свого права і факт його порушення або оспорення з боку зобов'язаної особи - відповідача, а позов про визнання права власності пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.
За змістом статей 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, із системного аналізу вказаних приписів вбачається, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом.
Так, позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). При цьому, позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази.
Відповідачем же за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому, незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Підставою ж віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в незаконному володінні у відповідача на час звернення до суду.
Звертаючись із позовом у даній справі, позивач вказував на те, що спірне нерухоме майно (нежитловий будинок) вибуло із його законного володіння.
Проте, договір від 01.05.2011р., на який посилається позивач як на підтвердження своїх вимог, не містить положень щодо переходу чи встановлення права власності на нерухоме майно. Відповідно до пункту 3.1 договору від 01.05.2011р. майно підлягає розбиранню (знищенню).
Крім того, відповідачем в обґрунтування своїх заперечень було надано лист Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва» №31-1744 від 24.07.2018р., в якому вказано, що позивач не є власником нежитлового будинку загальною площею 330 м2, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Медова 1-Г (будівля за генеральним планом №17 металеве сховище військового містечка №268) та зазначений будинок на балансі позивача не перебуває.
Відповідно до позовної заяви позивач посилається до договори купівлі-продажу від 31.01.2017р., на підставі яких відповідач набув права власності на спірне майно. Проте, позивачем не було надано суду вказаних договорів чи їх копій, з клопотанням про витребування вказаних договорів представник позивача до суду не звертався.
Позивач вказує на незаконність договорів від 31.01.2017р., що встановлено досудовим розслідуванням, на підтвердження чого посилається на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16.11.2017р. у справі №761/40992/17.
Вказаною ухвалою розглянуто та частково задоволено клопотання прокурора Київської міської прокуратури №10 про арешт майна.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Ухвала слідчого судді про накладення арешту не входить до переліку судових рішень, визначених частиною 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, отже встановлені такою ухвалою обставини потребують доказування.
За приписами ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Позивачем не було належними засобами доказування доведено фактів порушення відповідачем права власності позивача на відповідне нерухоме майно та незаконності набуття відповідачем права власності на таке майно.
Враховуючи викладені судом обставини та факти, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 24.10.2018р.
Суддя О.В. Котков