ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.10.2018Справа № 910/9374/18
за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»
до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 7073,55 грн.
Суддя Картавцева Ю.В.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 7073,55 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не вчинено дій по збереженню вантажу, переданого йому на перевезення за накладною №49896418 від 24.05.2018, у зв'язку з чим позивач стверджує, що йому завдано збитки у вигляді вартості втраченого майна у розмірі 7073,55 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 суд ухвалив: позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" залишити без руху; встановити спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом здійснення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
06.08.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки у справі №910/9374/18 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду України від 09.08.2018 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.
27.08.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву згідно з яким відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що позивачем не надано належних доказів оплати вантажу, які б в свою чергу підтверджували обсяг завданих збитків.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповідачем у відзиві на позов, суд
Відповідно до накладної № 49896418 від 24.05.2018 відправником - Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» зі станції відправлення Авдіївка (Донецької залізниці) вантажоодержувачу - Приватному акціонерному товариству «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (станція призначення - Маріуполь-Сортувальний, Донецька залізниця) було відправлено вагони № 56357841 та № 52367232 з вантажем - кокс доменний, код вантажу 171030, загальна маса вантажу - 94300 кг.
Судом встановлено, що на станції призначення - Маріуполь-Сортувальний було здійснено комісійне перезважування вагону № 52367232, про що складено комерційний акт.
У комерційному акті № 485604/717 від 27.05.2018 зазначено, що у накладній № 49896418 від 24.05.2018 вказано тару вагону № 52367232 - 24000 кг, масу вантажу - 48000 кг, а при перезважуванні фактично виявилось: брутто - 70300 кг, тара вагону - 24000 кг, нетто - 46300 кг, що менше на 1700 кг; у вагоні № 52367232 вантаж маркований однією поздовжньою смугою вздовж вагону вапном; навантаження вище бортів на 30-40 см, над 1-3 люками є виїмка розміром 400 см * 150 см * 50 см. У районі виїмки маркування порушене. Технічний стан вагону справний, течі вантажу немає. При повторному зважуванні маса недостачі вантажу підтвердилась.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем не вчинено дій по збереженню вантажу, переданого йому на перевезення за накладною № 49896418 від 24.05.2018, у зв'язку з чим позивач вважає, що йому завдано збитків у вигляді вартості втраченого майна у розмірі 7073,55 грн., які просить стягнути з відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як передбачено приписами ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Як встановлено судом, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7073,55 грн. збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні у вагоні № 52367232 за залізничною накладною № 49896418 від 24.05.2018.
Так, за змістом ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).
Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут), накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.
Як встановлено судом, відповідно до накладної № 49896418 від 24.05.2018 відправником - Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» зі станції відправлення Авдіївка (Донецької залізниці) вантажоодержувачу - Приватному акціонерному товариству «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (станція призначення - Маріуполь-Сортувальний, Донецька залізниця) було відправлено вагони № 56357841 та № 52367232 з вантажем - кокс доменний, код вантажу 171030, загальна маса вантажу - 94300 кг.
Згідно із ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.
Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Як встановлено судом, на станції призначення - Маріуполь-Сортувальний (Донецька залізниця) було здійснено комісійне перезважування вагону, про що складено відповідний комерційний акт.
Як встановлено судом, у комерційному акті № 485604/717 від 27.05.2018 зазначено, що у накладній № 49896418 від 24.05.2018 вказано тару вагону № 52367232 - 24000 кг, масу вантажу - 48000 кг, а при перезважуванні фактично виявилось: брутто - 70300 кг, тара вагону - 24000 кг, нетто - 46300 кг, що менше на 1700 кг; у вагоні № 52367232 вантаж маркований однією поздовжньою смугою вздовж вагону вапном; навантаження вище бортів на 30-40 см, над 1-3 люками є виїмка розміром 400 см * 150 см * 50 см. У районі виїмки маркування порушене. Технічний стан вагону справний, течі вантажу немає. При повторному зважуванні маса недостачі вантажу підтвердилась.
Вказаний комерційний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правилам складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому визнається судом належним та допустимим доказом на підтвердження факту недостачі маси вантажу у вагоні № 52367232 вагою 1700 кг.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).
Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).
В матеріалах справи наявна копія договору поставки № 245/108/16 Сб від 01.02.2016, укладеного між ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» (постачальник) та ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (покупець), за яким постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити товар (коксову продукцію) на умовах даного договору.
Також в матеріалах справи наявна копія рахунку-фактури № 92017709 від 24.05.2018 з посиланням на договір № 245/108/16 Сб від 01.02.2016 на загальну суму 65652298,24 грн. з ПДВ.
Вказаний рахунок виставлений Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (постачальник); платником зазначено Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча».
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
Так, враховуючи положення ст. 27 Правил видачі вантажів, зважаючи на те, що втраченим вантажем був кокс доменний, який при навантаженні був вологим, позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 2 % від маси вантажу.
Таким чином, враховуючи масу вантажу, що перевозився у вагоні № 52367232 - 48000 кг, норму недостачі - 2% (960 кг), масу фактично доставленого вантажу - 46300 кг, масу недостачі вантажу у вагоні № 52367232 - 1700 кг.; беручи до уваги загальну масу вантажу, (коксу доменного), який було відвантажено, що становить 94,300 тонн, та вказану у рахунку-фактурі № 92017709 від 24.05.2018 вартість такої кількості вантажу 751166,14 грн. без ПДВ (п. 22 рахунку), вартість 1 тонни коксу доменного становить 9558,85 грн. з ПДВ.
Отже, вартість недостачі вантажу, що перевозився у вагоні № 52367232 становить 7074,40 грн. ((1700 кг - 960 кг) * 9,56 грн.).
При цьому, щодо доводів відповідача щодо ненадання доказів оплати спірного вантажу, суд зазначає, що разом з позовною заявою позивачем надано копію платіжного доручення № 4500055020 від 26.06.2018 на загальну суму 263000000,00 грн.
Відтак, перевіривши наданий позивачем розрахунок збитків (вартості недостачі вантажу), суд дійшов висновку в його обґрунтованості, при цьому, судом встановлено, що вартість недостачі вантажу, що перевозився у вагоні № 52367232 становить 7074,40 грн., що більше, ніж за розрахунком позивача, однак суд не вправі виходити за межі позовних вимог, відтак в межах даної справи розглядається обґрунтованість позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 7073,55 грн.
Відповідно до ст. 131 Статуту залізниць України претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу.
Матеріалами справи підтверджується, що перевезення вантажу на підставі накладної №49896418 від 24.05.2018 здійснював відповідач.
Частиною 1 статті 127 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Виходячи з аналізу ст. 1166 Цивільного кодексу України, шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, а саме таких його елементів: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності (виключає його відповідальність).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагоні № 52367232, шкідливого результату такої поведінки (шкодою) - недостача товару та причинному зв'язку між протиправної поведінкою та завданою шкодою.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що недостача вантажу у вагоні № 52367232 сталась не з його вини (відповідно до ст. 127 Статуту), у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 7073,55 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, 1; ідентифікаційний код: 00191129) грошові кошти у розмірі 7073 (сім тисяч сімдесят три) грн. 55 коп. та судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Картавцева