79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.05.07 Справа № 2/1885-23/396А
Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. при секретарі судових засідань Печеному С.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Суб»єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Львів,
до відповідача Управління Пенсійного фонду України (надалі -УПФ України) в Галицькому районі м. Львова, м. Львів,
про визнання нечинними рішень
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_2. - представник,
від відповідача -Савицька І.С. -провідний спеціаліст-юрисконсульт
Суть спору:
Суб»єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1., м. Львів, звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до УПФ України в Галицькому районі про визнання нечинними: рішення НОМЕР_1 УПФ в Галицькому районі м. Львова, рішення НОМЕР_2. ГУПФУ у Львівській області, рішення НОМЕР_3 Пенсійного фонду України від 10.11.2006 р. Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що позивач є платником єдиного податку, в період сплати якого суб»єкт підприємницької діяльності відповідно до положень Закону України “Про збір на обов»язкове державне пенсійне страхування», Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва», Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб»єктів малого підприємництва» не є платником збору на обов»язкове державне пенсійне страхування, оскільки спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку; п. 1 ч. 8 розділу ХV Закону України “Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» встановлено розмір страхових внесків тільки для страхувальників, що є платниками збору на обов»язкове державне пенсійне страхування; згідно з п. 8.3. постанови правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-1 Про затвердження Інстукції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників, тоді як акт перевірки позивачу не надавався.
Відповідач у запереченні НОМЕР_4 на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову повністю. При цьому відповідач посилається, зокрема на норми п. 1 ст. 14, ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 17, ст. 18, п. 4 ч. 8 розділу Прикінцеві положення Закону України “Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 р., п.п. 8.2., 8.3. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. за № 21-1.
Ухвалою суду від 05.12.2006 р. справу призначено до судового розгляду на 28.12.2006 р. Судовий розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду від 28.12.2006 р. та 12.04.2007 р. У судових засіданнях оголошувались перерви до 06.03.2007 р. та 12.04.2007 р.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає. Роблячи такий висновок, господарський суд виходив з наступного.
Статтею 5 Закону України “Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом першим статті 11 Закону України “Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сілвськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України “Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
У статті 18 Закону України “Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» № І058-ІУ зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Заковом України “Про збір на обов»язкове державне пенсійне страхування» № 400/97ВР, яким разом із Законом України “Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.
Аналізуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб»єктів малого підприємництва» № 727/98 регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами статті 15 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-прааові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 6 зазначеного Указу про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать і застосуванню не підлягають. Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в його постанові від 21 листопада 2006 р.
Крім цього, статтею 19 Закону України “Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» № І058-ІУ встановлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Як вбачається з розрахунків суми страхових внесків на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування, що підлягали сплаті Суб»єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1. за період, охоплений вимогою про сплату боргу НОМЕР_5., та платіжних доручень про сплату єдиного податку за цей же період, недоїмка позивача по страхових внесках становила 4376,13 грн. Представником позивача у судовому засіданні зазначено, що відповідачем зараховано усі суми з сплаченого страхувальником єдиного податку в рахунок сплати належних з нього страхових внесків і заперечень з цього приводу у приватного підприємця немає. Отже, залишення УПФ України в Галицькому районі м. Львова без змін вимоги про сплату недоїмки НОМЕР_5. обгрунтоване й підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення відповідача НОМЕР_1 відсутні.
Що стосується позовних вимог до УПФ в Галицькому районі м. Львова про визнання нечинними рішення НОМЕР_2. ГУПФУ у Львівській області та рішення НОМЕР_3 Пенсійного фонду України від 10.11.2006 р., то суд дійшов висновку, що в задоволенні цих позовних вимог теж слід відмовити, так як вказані рішення не приймались відповідачем у справі. Відтак, УПФ в Галицькому районі м. Львова ніяким чином не могло порушити права та охоронювані законом інтереси суб»єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1. в зв»язку з прийняттям ГУПФУ у Львівській області та Пенсійним фондом України рішеннь НОМЕР_2. та НОМЕР_3 від 10.11.2006 р., відповідно.
На підставі п.п. 1, 3 п. 3 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення» КАС України судові витрати у справі слід покласти на позивача.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 51, 71, 86, 89, 94, 158, 160, 163, 167, 258, 263 КАС України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.
3. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
4. Постанову виготовлено в повному обсязі 25.05.07р.
Суддя