18 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/6287/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Подобайло З.Г.
суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2018, суддя Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 03.09.18 по справі № 2040/6287/18
за позовом ОСОБА_1
до Міністерство оборони України , Харківський обласний військовий комісаріат
про визнання протиправною відмову, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату, в якому, з підстав протиправності рішення, просить суд: - визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону країни " ро соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей"; - скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 3 протоколу № 73 від 13.07.2018 року; - зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1; - зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України; - зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2018р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
ОСОБА_1, з вказаним рішенням не погоджуюсь, подав апеляційну скаргу у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує , що взявши за основу для ухвалення рішення правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 26.06.2018 року по справі № 750/5074/17, суд першої інстанції залишив поза увагою, що фактичні обставини у справі, яку він розглядав, та у справі, розглянутій Верховним Судом - різні. Так, Верховний Суд розглядав справу за позовом особи, якій внаслідок поранення та контузії, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, інвалідність третьої групи встановлено у 2010 році та підтверджено у 2013 році. При цьому, суд першої інстанції проігнорував інші висновки зазначеної постанови Верховного Суду, а саме про те, що моментом виникнення права на одноразову грошову допомогу є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу інвалідності. За таких обставин позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з положеннями ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975 в розмірі 150- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в редакції станом на 15.03.2016 р., а тому висновок суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на призначення одноразової грошової допомоги є помилковим. Вмотивований вказаний висновок невдалим намаганням підігнати обставини справи під правову позицію Верховного Суду, висловлену при розгляді справи з іншими фактичними обставинами. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 року , ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у Збройних силах СРСР та з 05.05.1983 року по 12.06.1985 року брав участь в бойових діях у Республіці Афганістан.
Згідно витягу з протоколу № 1557 від 28.04.2015 року засідання Центральної військово - лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - множинне вогнепальне поранення, ЗЧМТ - контузія головного мозку (1984 року) пов'язані з виконанням ОСОБА_1 обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно довідок до актів огляду МСЕК серії 12ААА № 106214 від 06.07.2015 р. та серії 12 ААА № 459617 від 06.07.2017 р - інвалідність позивачу встановлена внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
26.12.2017 року позивач звернувся до Харківського обласного військового комісаріату з заявою щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Листом №54/ВЗС від 12.01.2018 року відповідач повідомив позивача про те, що заява про призначення та виплату одноразової грошової допомоги розглянута та згідно довідки МСЕК серії 12 ААА № 106214 від 06.07.2015 року позивача первинно визнано інвалідом III групи внаслідок поранення, травми, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та підтверджено з 26.06.2017 року ІІІ групу інвалідності. Разом з цим зазначено, що позивачем не надано усіх документів, що свідчать про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного чи наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення тілесного ушкодження.
Не погодившись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду про їх оскарження та зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за формою, встановленою Додатком 13 до "Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей", затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року по справ № 820/690/18 визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей". Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за формою, встановленою Додатком 13 до "Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей", затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Харківським обласним військовим комісаріатом подано до розпорядника бюджетних коштів висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум розглянуто питання щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та прийнято рішення оформлене п.3 протоколу засідання №73 від 13.07.2018 року, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Також вказано, що Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР. Крім того зазначено, згідно зі статтею 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військова формування та правоохоронні органи. Зазначено, що витрати пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в прикордонних військах мають здійснюватись Державною прикордонною службою України.
Позивач, вважаючи вищевказане рішення протиправним, звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з того , що позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 20 років після звільнення зі строкової військової служби, суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у позивача відсутнє.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За визначенням частини 1 статті 16 вказаного Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
В даному випадку згідно вказаному вище протоколу засідання комісії Міністерства оборони України № 73 від 13.07.2018 відповідачем встановлено обставини, що рядовому в запасі ОСОБА_1 (Харківський ОВК), якого 12.06.1985 звільнено зі строкової військової служби та 30.06.2015 під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 10 ААА № 185077 від 27.11.2012).
Отже, колегія суддів зазначає, що на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу - 06.07.2015 року.
Згідно п.4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності) встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи становить суму 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
З приводу посилання суду першої інстанції на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 750/5074/17 стосовно застосування положень ст.16 Закону № 2011-ХІІ, апеляційний суд зазначає, то такий висновок не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки стосується норми ч.6 ст.16 Закону № 2011-ХІІ в редакції, що діяла з 01.01.2007 до 01.01.2014.
В даному ж випадку на час виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги - встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (30.06.2015) вказана права норма зазнала змін і має застосовуватися в редакції з 19.05.2016.
Отже, Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 вирішено питання щодо умов для виплати військовослужбовцям строкової служби, які були передбачені ст.16 Закону № 2011-ХІІ в редакції до 1 січня 2014 року, тобто, стосовно інших фактичних обставин, тому суд першої інстанції помилково застосував такий висновок Верховного Суду при вирішенні даного позову.
Згідно з ч.6 ст. 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16.
Таким чином, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення.
В даному випадку Міністерством Оборони України, за результатами розгляду поданих позивачем документів, прийнято рішення про відмову у призначенні грошової допомоги, при цьому , не призначення позивачу такої допомоги, як встановлено вище, здійснено відповідачем всупереч вказаним вище вимогам чинного законодавства України, а тому такі дії є протиправними.
З приводу твердження Міноборони щодо відсутності у позивача права на отримання вказаної допомоги через те, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ, виплата одноразової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 року № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.
Разом з тим, станом на час проходження позивачем строкової військової служби та отримання поранення прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.
У відповідності до п. 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 року № 1431-ХІІ "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.
Згідно з ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому ІIІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.06.2018 по справі № 645/5832/16-а.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 року № 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України" Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Таким чином, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (нині - Державна прикордонна служба України) у 1992 році став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.
Між тим, позивач не проходив службу у Західному прикордонному окрузі КДБ СРСР.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.
Згідно зі ст.ст. 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 р.", від 07.06.2001 р. № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.
Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.
Відтак, громадяни України мають право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справа № 816/978/16.
В свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у ст. 16 Закону № 2011-XII та в Порядку, визначеному постановою № 975, в редакціях , які діяли на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (30.06.2015р.).
Інших підстав для відмови позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги відповідачем не наведено.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність права у позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності в сумі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
При вирішенні спору суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Вказаною нормою КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, встановлення вказаного заходу судового контролю є доцільним виключно у випадку, коли наявні достатні та об'єктивні підстави вважати, що суб'єкт владних повноважень буде ухилятись від виконання судового рішення.
В даному випадку, необхідність зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення позивач обґрунтовує виключно власними припущеннями, а в ході судового розгляду справи судом не встановлено наявності жодних обставин, які б вказували на можливе ухилення відповідача від виконання судового рішення, тому суд не вбачає підстав для застосування положень ч. 1 ст. 382 КАС України .
Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 ,323,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 по справі № 2040/6287/18 скасувати .
Прийняти нову постанову , якою позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону країни "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".
Скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 3 протоколу № 73 від 13.07.2018 року.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1
Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Л.В. Тацій
Повний текст постанови складено 23.10.2018.