22 жовтня 2018 рокум. Ужгород№ 807/383/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І., суддів Гаврилко С.Є., Микуляк П.П.
при секретарі судового засідання Павловій О.В.
за участю: представники сторін не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про стягнення суми компенсації втрати заробітньої плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину ухвали. Ухвала в повному обсязі виготовлена 23 жовтня 2018 року.
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Національного банку України, яким просить стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини заробітньої плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 3183,03 грн.
Позивач в судове засідання не з'явився, разом з тим, 04.07.2018 року та 11.09.2018 року до Закарпатського окружного адміністративного суду подано заяви позивача про розгляд справи без його участі.
21.09.2018 року до суду надійшло клопотання представника Національного банку України згідно довіреності, про закриття провадження по справі, обґрунтоване тим, що норми Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року не поширюються на службовців Національного банку України, а тому відносини, що склалися між Національним банком України та позивачем є такими, що мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявленого клопотання та наявність підстав для закриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з питань стягнення суми компенсації втрати частини заробітньої плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Тобто предметом розгляду даної справи є питання, що пов'язані з проходження служби ОСОБА_1 в Національному банку України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
П. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України надає визначення поняттю "адміністративна справа", відповідно до якого такою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з дефініцією, наданою в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Нормами п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що до предметної юрисдикції адміністративних судів відносяться справи у спорах з проводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Таким чином, основою характеризуючою ознакою трудових спорів, які можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства, є публічних характер таких трудових правовідносин.
Визначення поняттю "публічна служба"" надається в п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, відповідно до якого такою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спеціальним законом, що встановлює принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, є Закон України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 року (далі - Закон).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 1 Закону, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Разом з тим, з положень п. 9 ч. 3 ст. 3 Закону вбачається, що дія цього Закону не поширюється на службовців Національного банку України.
Ч. 1 ст. 64 Закону України "Про Національний банк України" № 679-XIV від 20.05.1999 року (в редакції що діяла до 01.05.2016 року) було визначено, що умови найму, звільнення, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Законом України "Про державну службу".
Окрім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 64 Закону України "Про Національний банк України" (в редакції Закону, що діяла до 01.05.2016 року), службовці Національного банку були державними службовцями, і до них застосовувалися норми Закону України "Про державну службу", якщо цей Закон не встановлював іншого.
Однак, п. 7 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону внесено зміни у ст. 64 Закону України "Про Національний банк України", зокрема, у ч. 1 слова "Законом України "Про державну службу" замінено словами "Правлінням Національного банку з урахуванням законодавства про працю", а ч. 4 - 6 виключено.
Таким чином, у редакції Закону України "Про Національний банк України" (що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) умови найму, звільнення, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Правлінням Національного банку з урахуванням законодавства про працю.
Окрім того, з положень Закону України "Про Національний банк України"" виключена норма, що відносила службовців Національного банку України до категорії державних службовців, відтак, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють питання проходження служби працівниками Національного банку України, поняття "державної служби"" - суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 в період виникнення спірних правовідносин не був державним службовцем та не проходив публічну службу в розумінні КАС України, на нього не поширювалися норми Закону України "Про державну службу"", а тому спір не відноситься до категорії публічно-правових спорів та не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Виходячи з наведеного, аналізуючи зміст наведених законодавчих норм з урахуванням матеріалів справи - суд приходить до висновку, що відповідач в спірних правовідносинах діяв не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах.
Суд зазначає, що трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України, ст. 2 якого, зокрема, гарантовано право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між сторонами під час та з приводу проходження служби позивача в Національному банку України в період, протягом якого він не був державним службовцем, суд дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &?у;…&?я; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?м;…&gі;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір пов'язаний з захистом трудових прав позивача та не пов'язаний з проходженням ним публічної служби, Закарпатський окружний адміністративний суд не є "встановленим законом судом"" щодо розгляду такого спору, а тому суд вважає за необхідне провадження у даній адміністративній справі закрити.
Ч. 2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Тому позивачу для захисту своїх прав та інтересів в спірних правовідносинах необхідно звернутися з позовом за його вибором або до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, або до Печерського районного суду міста Києва.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, ст. ст. 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Закрити провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (88017, АДРЕСА_1 код НОМЕР_1) до Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9 код 00032106) про стягнення суми компенсації втрати заробітньої плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
2. Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини ухвали - протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді С.І. Рейті
С.Є. Гаврилко
П.П. Микуляк