Справа № 286/1765/18
23 жовтня 2018 року м. Овруч
Овруцький районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Гришковець А. Л.
з секретарем Павленко Л. В.,
з участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Овручі справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Овруцьке лісове господарство» про надання путівки на оздоровлення , -
Позивач звернувся до суду із позовною заявою та просить по уточнюючій позовній заяві зобов'язати Державне підприємство «Овруцьке лісове господарство» закупити та видати йому санаторно-курортну путівку для лікування та оздоровлення в санаторіях міст Моршина чи Трускавця влітку 2018 року та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 10000 грн., мотивуючи тим, що 35 років відпрацював на різних посадах в лісовій галузі. У період з 16.12.1981 по 16.08.2008 працював в Овруцькому держлісгоспі. Має статус ветерана праці. В період роботи користувався всіма соціальними гарантіями, які передбачені колективним договором. Коли ж вийшов на заслужений відповічинок, то в період 2008 -2018 років, не зважаючи на його неодноразові звернення до керівництва Овруцького держлісгоспу, санаторно-курортну путівку на оздоровлення йому так і не було надано. Державне підприємство «Овруцьке лісове господарство» щомісячно, щоквартально та щорічно має надприбутки, які використовуються невідомо куди, але тільки не на покращення умов праці та соціальних гарантій відпрацьованих працівників - пенсіонерів, які практично в цьому житті нікому вже не потрібні. Такою бездіяльністю посадових осіб Державного підприємства «Овруцьке лісове господарство» йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінив в 10000 грн., хоча насправді розмір заподіяної шкоди є значно вищим.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що колективним договором, який укладено між трудовим колективом та адміністрацією Державного підприємства «Овруцьке лісове господарство» на 2018 рік, не передпечено надання пільг щодо санаторно-курортного лікування пенсіонерам та ветеранам праці. Забезпечення ж ветеранів праці безкоштовним санаторно-курорним лікуванням, а також компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування передбачені Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», та здійснюються в порядку та розмірах, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 №785 «Про затвердження порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян».
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила з підстав, наведених у відзиві.
Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши в судовому засіданні письмові докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку визначені Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», який спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття; гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя, що і закріплено в його преамбулі.
Пунктом 3 частини 1 ст. 7 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» передбачено, серед інших пільг ветеранам праці, і переважне їх право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Зі змісту вказаної правової норми слідує, що в законі прямо не визначено право на безоплатні путівки для ветеранів праці, бо переважне - це не безоплатне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 №785 затверджено порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян.
Цей Порядок визначає механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" та "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні".
Згідно п. 4 Порядку компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування учасникам бойових дій, учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, зазначеним у статтях 6-1, 6-3 і 6-4 Закону України "Про жертви нацистськихпереслідувань", та ветеранам праці відповідно до Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" виплачується за їх бажанням у розмірі вартості самостійного санаторно-курортного лікування на час проведення оздоровлення, але не більше ніж середня вартість санаторно-курортної путівки, визначена відповідно до пункту 7 цього Порядку.
Пунктом 7 порядку в свою чергу передбачено, що середня вартість путівки для виплати грошової компенсації та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування обчислюється з розрахунку 35 відсотків (з округленням до однієї гривні) розміру одного прожиткового мінімуму, щороку встановленого законом на 1 січня відповідного року для осіб, які втратили працездатність. Зважаючи, що розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2018 року для осіб, які втратили працездатність складав 1762 грн., то відповідно середня вартість путівки для виплати грошової компенсації та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування становить в поточному році 617 грн..
Відповідно до абзацу 4 п.8 порядку компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування особам, зазначеним у пункті 4 цього Порядку, виплачується структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у містах у разі їх утворення (крім мм. Києва та Севастополя) рад за умови їх перебування на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням та подання довідки з місця роботи, навчання, служби про те, що протягом попередніх двох років вони не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки.
Суд констатує, що розмір середньої вартості путівки для виплати грошової компенсації та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, який визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 №785 «Про затвердження порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян» не відповідає основним засадам державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку, які визначені Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» і який спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. Однак, зазначене питання відноситься до повноважень органів законодавчої та виконавчої влади.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців. Колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони.
Частинами 1-3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 5-6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ст.89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В судовому засіданні встановлено, що 04.04.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім'я директора ДП «Овруцьке лісове господарство» з проханням виплатити середню ціну санаторно-курортної путівки по Україні за кожен рік, починаючи з 2008 по 2017 рік, так як він не отримував путівок та компенсацій за них, а на 2018 рік (в липні - серпні) виділити санаторно-курортну путівку згідно медичної довідки №942, в задоволенні якої йому було відмовлено (а.с. 8, 10).
Копія довідки Овруцької районної поліклініки №942 для одержання путівки на санаторно-курортне лікування свідчить про потребу позивача в санаторно-курортному лікуванні органів травлення в містах Моршин та Трускавець. Проте, дата видачі вказаної довідки відсутня. Відповідно даний письмовий доказ не містить повної інформації щодо предмета доказування - потреби позивача в санаторно-курортному лікуванні в спірний період, а саме: влітку 2018 року.
Копія посвідчення серії АІІ №414672 від 12.12.2005 підтверджує право позивача на пільги, встановлені законодавством для ветеранів праці.
З витягу із колективного договору Державного підприємства «Овруцьке лісове господарство» на 2018 рік вбачається, що вирішення соціальних питань врегульовано 14 розділом договору. Однак, серед визначених соціальних гарантій придбання путівок на санаторно-курортне лікування та виплата компенсацій за них відсутні. При цьому, передбачено виділення матеріальної допомоги працівникам та пенсіонерам лісгоспу при поданні заяви керівнику лісгоспу в разі вимушеної потреби (п.14.11); надання нецільової допомоги учасникам Великої Вітчизняної війни та бойових дій, воїнам афганцям, учасникам АТО, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (статус якого має і позивач), непрацюючим пенсіонерам, штатним працівникам, а також жінкам, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Розмір допомоги визначає керівник підприємства, виходячи з фінансових можливостей з оформленням відповідного наказу (п. 14.24).
Копії витягів з колективних договорів за 2008-2012 роки передбачали надання для лікування і відпочинку робітників, ІТП, службовців та пенсіонерів по соцстраху путівок в санаторії, будинки відпочинку і пансіонати відпочинку; надання доплати в розмірі 10%-50% ціни путівки всім працівникам та пенсіонерам за рахунок підприємства; проведення закупівлі рішенням адміністрації та профкому підприємства санаторно-курортних путівок в будинки відпочинку і пансіонати відпочинку за рахунок підприємства при наявності коштів.
Однак, письмових доказів факту звернення позивача до відповідача з питання забезпечення санаторно-курортною путівкою у вказаний період, щодо фінансових можливостей останнього суду не надано.
Вирішуючи позов в частині стягнення моральної шкоди суд враховує наступне.
Відповідно до ч.ч.1,2, п.п. 2, 4 ч.2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Як роз'яснено у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В судовому засіданні не знайшов підтвердження факт протиправності дій відповідача, його вини в заподіянні моральної шкоди позивачу.
За таких обставин, аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами; докази, надані на їх підтвердження; норми права, що регулюють спірні правовідносини, зважаючи, що в основу рішення не може бути покладено доказування, яке ґрунтується на припущеннях, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, що не позбавляє позивача на використання прав, передбачених законом та існуючим колективним договором.
Від сплати судового збору позивача звільнено на підставі п. 10 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 245, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Державного підприємства «Овруцьке лісове господарство», що розташоване в с. Дубовий гай Овруцького району Житомирської області, про надання путівки на оздоровлення відмовити за безпідставністю.
На рішення суду до апеляційного суду Житомирської області через Овруцький районний суд Житомирської області може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: ОСОБА_3
Повне рішення виготовлено 23.10.2018.